Якшо подивицця на русскую літєратуру уважно то ми побачимо в ній купу ассоціальних муділ, яких називали русскіє крітікі нєжним словосочєтанієм “лішніє люді“. Оці лішніє люді, а по-сучасному – звичайні муділи-лузєри і є велика біда.
Пам“ятаєте у Пушкіна був такий Сільвіо в повісті “Вистрєл“. Но, він був такий собі романтік – тіпа стрілявся з іншим муділой – ахвіцером, але тіпа був крутий, і хотів помстицця в особо ізвращьонной формє. Ну, туди-сюди, але помстився і став скучать. І от як натура романтічеська шо він зробив? Правільно, поїхав убивать інородцев десь в Італіі – бо тоді романтіка була така. Там його і угрохали...
Інший муділа був Печорін – це вже у Лєрмонтова . Теж із лішніх. Цинік був і похєріст офігєнний. От за хєрове повєдєніє його відправили куда? Правільно – стрілять інородцев на Кавказі. Але він уже бліже к нам, бо на Тамані поспілкувався з нашими людьми, і вони його мало не втопили к євгєнімарковні. І от шо інтітєсно, що ми не знаємо про возможну судьбу цього муділи, бо його творця пристрелили за хєрову поведінку – дуже задірістий був. Одне, що можна сказать з певністю, Пєчорін став дуже популярний персонаж серед юношей пубєрантного возраста, багато з яких із цього возраста не вийшли в соврємєной Рассіі навіть і у 40 років.
Але апофіґєєм є канєшно Вронскій – класічеський муділа в образє Васілія Ланового – такий був артіст (мояе й ще є – хрін його зна). Ну ви знаєте – він на ту Анну Карєніну сначала глаз положив, а потом вона в нього влюбилася, а у нього там понімаєш – high society, мамаша, родичі, придворні, він з коня впав, йому мідальку не дали, і як рєзультат – він положив на Анну прібор. Вона – під паравоз. Він страждає, йому тяжело, ну і він находе який виход? Правільно – стрілять інородцев. Але тепер він не просто стріля інородцев як попередні муділи, нєт! Вронскій освобожда братьєв славян на Балканах! Він заслуговує на уваженіє і пачьот, і как рісковий малий заслуговує на подражаніє.
До чого я веду?
В сучасній Рассіі ні хріна ніколи нічого не міняєцця. Як і 200 і 100 років тому, там повно муділ-лузерів, які замість того щоб заняцця чимось полєзним і творчєскім, або принаймні – піти зароблять гроші ремонтом каналізації чи вирощуванням картохвєля, чи торговлею китайською мануфактурою – уявили себе Сільвіо, Пєчоріним, і особєнно Вронскім в одном стаканє. І страшенно захоtіли стрілять інородцев і спасать братов-славян. Але кровя нє тє, не арістократічеські. Бо Гіркін в часи Вронского хіба що б полотьором чи ізвозчіком був би. Але зараз він герой, а інші лузери як він, лежать в рефрижераторах чи засмерджують посадки в місцевостях, які вони прийшли асвабаждать от інородцев.
Ну нічого не міняється в русской літєратурє...
