Джеймс ШЕРР, старший науковий співробітник британського Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House):
— У сутінках епохи Януковича небагато спостерігачів тверезо і безпомилково відчували, які події можуть статися. В інтерв’ю вашій газеті в лютому 2013 року я висловив точку зору, що українська влада «може поставити під питання саме існування держави». Більш як за місяць до втечі Януковича я попереджав, що російська окупація Криму «цілком можлива». За два тижні до анексії Криму, в нетиповому для мене пориві оптимізму, я мав необережність сказати виданню, що «поведінка Заходу якісно зміниться і Росія відчує це».
Сьогодні не має підґрунтя передбачати, що станеться завтра. Володимир Путін створив світ фантазії, який тримається на напівправдах. Його політика загострила абсолютно всі лінії розлому як у геополітичному становищі Росії, так і в його власному правлінні. З 2008-го до 2013 року він грав у ризиковану гру, засновану на небезпечно проникливому розумінні слабкості та ілюзій його опонентів. Але він ніколи не йшов на невиправданий ризик. Небезпека сьогодні полягає в тому, що така нерозсудливість може бути єдиним виходом для Путіна з тієї складної ситуації, в яку він себе загнав.
По-перше, він звузив коло влади до точки, коли командна гра в Москві полягає в тому, щоб вгадати, чи три, чи чотири, чи п’ять однодумців мають прямий доступ до нього. Методологія спецслужб і ГРУ стала методологію держави. З 19 членів Ради національної безпеки США чотири відповідають за економіку. А з 31 члена Ради безпеки РФ — лише один. Це несприятливо для президента, якщо його нервова система повільно реагує на економічні стимули.
По-друге, Путін не вперше катастрофічно не зрозумів характеру України. Він переконав найбільш проросійську країну в Європі, що Росія є її смертельним ворогом. Він також робить те, чого не робив ще жоден західний лідер — переконує Україну вирішувати власні проблеми. Вперше від часу здобуття незалежності Росія стала більшою загрозою для пересічного українця, аніж українська влада.
По-третє, він зробив чистку в раніше невичерпних лавах русофілів на Заході, в тому числі, фатальним чином, у Німеччині. Починаючи від Франк-Вальтера Штайнмайера, всі, хто працював не покладаючи рук, щоб привести Росію до європейської сім’ї, тепер відчувають обурення і зраду.
Далі, він загнав Росію в «цивілізаційний» конфлікт, який вона не може виграти. У 2000 — 2008 роках він апелював до Європи на основі «спільної європейської культури». Після цього вимагав, щоб Європа шанувала Росію та «русский мир» як «особливий», «історично зумовлений», «цивілізаційний» полюс у світовій політиці. Без участі України в цьому цивілізаційному проекті він перестає існувати.
Ті, хто створив цю ситуацію, не демонструють жодних ознак готовності до компромісу, який був би прийнятним для іншої сторони. Вони все ще зберігають вражаючу спроможність досягти безвиграшного результату і безліч прихильників, які переконані в тому, що піррова перемога — це краще, ніж поразка. Захід має невиліковний потяг до «ендшпілю». Але було б розумніше думати про нові ігри та способи запобігання нескінченним потрясінням. І вже не вважається чимось фантастичним міркувати над драматичними змінами в Росії, навіть її колапсом.
http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-planety/2014-rozdumy-ta-prognoz
