Volodymyr Boyko добавил 2 новых фото.
Як, напевно, пам’ятає політично стурбований читач, громадський рух «Правий сектор» ситуативно склався в останніх числах листопада 2013 року з представників політичної партії УНА-УНСО, Всеукраїнської організації «Тризуб ім. Степана Бандери» та кількох маргінальних утворень на кшталт «Патріота України», «Білого молота», «Чорного комітету» та «Карпатської січі». Фактичними лідерами стали заступник голови УНА-УНСО Микола Карпюк і очільник «Тризубу», помічник-консультант народного депутата В.Наливайченка Дмитро Ярош.
Після втечі Януковича люди, що стояли за Ярошем, вирішили перетворити «Правий сектор» на політичну партію з метою участі у виборах. Але оскільки до виборчого процесу допускаються лише ті партії, що проіснували не менше року, на порядку денному постало питання купити або заволодіти в інший спосіб установчими документами та печаткою вже зареєстрованої партії, провести її з’їзд та перейменувати на «Правий сектор».
Найпростіше було зробити таку маніпуляцію з партією УНА-УНСО, яку фактично очолював один із засновників «Правого сектору» Карпюк (формальним керівником рахувався старенький Юрій Шухевич). Але Микола Карпюк – багаторічний УНСОвець, політв’язень, засуджений за часи Кучми через участь у акції протесту 9 березня 2001 року – був проти.
Тим не менш, з’їзд, на якому партія УНА-УНСО мала змінити свою назву, таки призначили на 22 березня 2014 року. З’їзд пройшов без Карпюка й одноосібним керівником «Правого сектора» став Дмитро Ярош, який, фактично, «рейдернув» партію УНА-УНСО. А 29 березня 2014 року соратник Яроша Андрій Денисенко в етері «Шустер Live» заявив, що 21 березня 2014 року Микола Карпюк був викрадений у Чернігівській області Федеральною службою безпеки Російської Федерації.
Насправді Карпюк опинився на території Росії не 21, а 17 березня 2014 року. Він був вивезений з України і зданий прямо в руки ФСБ-шників не якимись загадковими шпигунами, а керівником штабу «Правого сектору» в Київській області В’ячеславом Фурсою. Зрозуміло, що це було зроблено за домовленістю з російською спецслужбою, яка в такий спосіб прибирала Карпюка для того, щоби він не заважав реалізації планів ФСБ в Україні.
Для того, щоби дотримуватись видимості законності, було зроблено наступне. Добряче погулявши з Карпюком у селі Талалаєвка Ніжинського району Чернігівський області, Фурса посадив Миколу та водія Ігоря Янковського в свій автомобіль «Мерседес», номер державної реєстрації АІ 2662 ВІ. Доки Фурса та п'яний Карпюк співали патріотичних пісень, автомобіль перетнув український прикордонний перехід «Бачівськ» у Сумській області та впритул під’їхав до шлагбаума з російської сторони. Тут ФСБ-шники - вже на території прикордонного переходу «Троєбортноє» Російської Федерації - затримали всіх трьох начебто тому, що водій не виконав вказівку прикордонника зупинитись на певній відстані від шлагбаума.
З метою забезпечити алібі Фурси, відносно нього був складений адміністративний протокол і наступного дня постановою мирового судді він був арештований на 15 діб. Після відбуття покарання Фурса спокійнісінько повернувся в Україну. Відносно Карпюка була винесена аналогічна постанова після чого Карпюка етаповали до Москви й обвинуватили в тому, що він, начебто, брав участь у воєнних діях у Чечні.
Впродовж наступного року Миколу, а також ще одного українця Станіслава Кліха, який був затриманий окремо, нещадно катували. При цьому достеменно не відомо, чи дійсно Карпюк брав якусь участь у російсько-чеченській війні – я знаю лише те, що він, начебто, воював на стороні грузинів у ході грузинсько-абхазького протистояння. Під час допитів Карпюк, заради сміху, і сказав, що, начебто, добровольцем серед чеченців воював ще й Арсеній Яценюк – для того, щоби виставити своїх мучителів на сміховисько.
Що стосується В’ячеслава Фурси, то це – відомий вишгородський кримінальний авторитет, який згодом навіть балотувався в народні депутати, представляючись активістом «Правого сектору».
Цікава деталь: 16 січня 2014 року, під час акцій протесту на Майдані, коли російські ЗМІ лякали «дорогіх расєян» злобними «правосєками», Фурса чартерним рейсом №574 безперешкодно літав до Москви. Був він неодноразово в Росії й після затримання Карпюка.
До речі, саме Фурса зі своїми людьми захопив і розграбував Межигір’я Януковича та садибу Пшонки (на згадку про це у Фурси залишився легендарний «золотий батон»).
За місяць після вивезення Карпюка до Росії Фурса з автоматниками з’явився в офісі компанії «БРСМ-нафта», що має мережу заправок, і від імені «Правого сектору» зажадав щомісячної «матеріальної допомоги». Отримавши відмову, пригрозив підірвати одну з заправок. Наслідки не забарились – 22 квітня 2014 року була висаджена в повітря заправка «БРСМ» у Переяславі-Хмельницькому, внаслідок чого загинули 6 осіб.
Також Фурса брав активну участь у підпаленні та закладанні вибухівки на інших заправках «БРСМ», зокрема в Броварах під час спроби рейдерського захоплення цієї компанії керівництвом МВС. Фіналом спроби рейдерського нападу стала грандіозна пожежа на нафтобазі «БРСМ» під Києвом, але, наскільки мені відомо, власники компанії досі на шантаж не піддались.
Фурса відомий також тим, що заснував так зване «Батальйонне братство», явно пов’язане зі спецслужбами Росії. У лютому 2015 року він був затриманий за організацію заворушень під Адміністрацією Президента, але невдовзі відпущений.
Закономірне запитання – чи причетний до всіх цих подій Дмитро Ярош? Думаю, що ні. Ярош взагалі не дуже усвідомлює, що коїться навколо його імені і не контролює людей, які називають себе «Правим сектором», за винятком, хіба, кількох наближених осіб.
