Мати Ахметова на своєму боці у війні на Донбасі - все одно що козиряти перед дворовими пацанами братом-зеком
Дерінатизація Донбасу
Не так давно в одному з високих кабінетів довелося почути, що, мовляв, це ж добре, що Рінат Ахметов під час війни опинився на нашому боці. І перше, що думаєш: а й справді, добре ж. Якби Ахметов включився по повній програмі в тему Новоросії, нам би довелося туго.
Наступна думка: а чи насправді він на нашому боці? Якби не обмежився «король Донбасу» протестними гудками, якби не став на заваді штурму захопленої сепаратистами ОДА, все б також обернулося інакше. Знатний колись гравець вирішив пропасувати в стрьомній ситуації і подивитися, куди схилиться гра. Може, нині вже й шкодує, що не зробив ставку.
Але у всій цій історії є ще один важливий момент, який завжди має місце, коли мова заходить про, як прийнято казати, суперечливу фігуру Ріната Ахметова. Хоча які там суперечності, один з найбагатших і найвпливовіших людей країни - представник кримінального середовища, і якою кількістю трупів усіяний його шлях до успіху, не знає навіть він сам, бо хто ж рахував.
Всі це знають, він знає, що всі це знають, і це загальне знання якось висить хмарою в повітрі, надаючи особливого ореолу усім розмовам про цю, безумовно, видатну людину, вельмишановну і рукоподаваєму, і він ще подумає, кому ту руку подавати, а хто і обійдеться.
Мати Ахметова на своєму боці в цьому сенсі - все одно що козиряти перед дворовими пацанами братом-зеком. В першу чергу це видає слабкість того, хто козиряє, і його готовність не обговорювати високі моральні матерії, коли мова йде про те, щоб не набили морду. Але в якомусь ідеальному світі небезпечного брата бути не повинно, як і найменшого жалю, що його немає.
По-справжньому новій Україні Ахметов протипоказаний.
Тому, коли нині в ОРДЛО Ріната Ахметова ніби-то б позбавляють значної частини його власності, це лише дуже частково сумна історія. У тій частині, в якій це історія про позбавлення Ахметова колишньої могутності, що дозволяла йому вирішальним чином впливати на долі України, вона дуже оптимістична.
Звичайно, поспішати з прогнозами не варто. «Націоналізувати» все величезне шахтно-заводське господарство в один момент і перенаправити товарно-фінансові потоки - це не ларьок з шаурмою віджати.
Все це працює лише за умови виходу за межі ОРДЛО, а там зовсім інші вимоги до власності і власників. Як і "Донбас-Арена" - абсолютно марне спорудження в руках троглодитів, поставлених поза рамками міжнародно-правового поля. Цілком можливо, хлопці ще про все акуратно домовляться, і Рінат Леонідович залишиться при своїх. Хоча вже сам факт, що хтось дозволив собі хамити його менеджменту, без дозволу зайти в «Люкс» або віддирати сидіння на стадіоні «Шахтаря», це символ нечуваної десакралізації. Виявляється, з Ахметовим так можна.
Якщо ж в результаті ляжуть і залишки місцевої промисловості, яку доїв Ахметов, дико несучасної і такої, що породжує такі ж дикі звичаї, то, можливо, це не тільки драматична історія і суцільні збитки для українського бюджету, а й додатковий шанс покінчити з безнадійною індустріальною відсталістю Донбасу . Ми ж збираємося туди повернутися, правильно? Але повернутися зовсім не означає повернути все старе. Інакше взагалі навіщо.
http://espreso.tv/article/2017/03/17/donbas_bez_akhmetova
