Когда читала
Вибране.
''Сракоодумець теж їх (героїв, як зразків для наслідуаання звитяг) потребує, але вже як людей, що зроблять звитяги за нього. «Хтось там прийде — порядок наведе!» — кричить сракодумець. Тим самим натякає, що сам він і не намагатиметься.
Тому в сракодумця завжди є герої. Але від возвеличення героя до розчарування в ньому лише зрідка проходить більше ніж рік. Бо за рік сракодумець уже чує, що це падло не зробило його щасливим. Тоді він переобирає героя — зазвичай із ворогів попереднього.
Серцедумець був завжди юним, майже підлітком. Сракодумець зробив крок далі та глибше — у глибокий препубертат. Він дивиться на світ широкими очима дитини. Дуже, дуже важкої дитини. Дитини, для якої найбільша зрада — думка про те, що щось у цьому світі слід робити самотужки. Дитини, що не може змиритися з відсутністю поряд батьків та негарантованістю безкоштовних цукерок у винагороду за саме її існування.
«Держава мусить забезпечити мені добробут! — каже сракодумець. — Бо ж на що ще вона потрібна?»
Насправді вона потрібна йому навіть не для цього, а для того, щоб хтось був винним за нього.
Серцедумця критикували за те, що його світ був чорно-білим. Сракодумець не розмінюється: його світ чорно-чорний. Наявність білого кольору передбачала б, що щось може піти добре. А з цього був би лише крок до висновку, що якщо щось іде недобре, то сракодумець сам у цьому винний. Цю думку він не може собі дозволити.
«А чому, власне, я? Що, інших нема?»
Серцедумець брав усе близько до серця, сракодумець- — інакше. Він вимагає переваг для простої людини. А хіба є в країні людина, простіша за нього?
Хай чиновники не беруть хабарів — хіба що в простої людини, якщо тій дуже треба.
Хай поліція ловить мажорів, а простих людей не чіпає.
Хай у судах зглянуться над її долею, як щось раптом поцупить. Бо ж у всіх буває, а Ахметов не сидить.
Бо ж проста людина завжди у скруті, а тому потребує допомоги, розуміння та прощення.
Розум сракодумця — реактивний. Він не планує, а реагує, щиро й емоційно. Йому не так важливо, як іде війна, як те, яку вона має офіційну назву. Не над якими будівлями розвивається прапор, а як розташовані на ньому кольори.
Український бізнес на території агресора для нього — зрада, бо він платить гроші Росії.
Бізнес агресора на території України для нього — зрада, бо він платить гроші Росії.
Сракодумець щирий. Підступом він вважає будь-який план, складніший за один крок. Той, що передбачає три — то вже змова.
Сракодумець дієвий. Коли котові робити нічого — він щось собі лиже. Коли сракодумцеві нічого робити — він ладний собі щось відірвати. Чи хоча б хату підпалити, а там і зігрітися.
Бо треба ж щось робити!
Самошкода для нього завжди краща за бездіяльність. Стане гірше? Дивись вище: світ і так чорно-чорний і хтось інший завжди мусить за це відповісти.
Візьмемо, наприклад, питання війни.
Раціоналіст іде на війну, бо знає, навіщо. Чи не йде — і не звертає на неї уваги, як на процес, що зараз від нього не залежить.
Серцедумець іде на війну, бо серце кличе. Та пропускає її через себе.
Сракодумець вийшов на новий рівень: не йде, але пропускає.
Раціоналіст потребує перемоги, серцедумець— героїзму, а сракодумець — героїчної поразки.
Раціоналісту потрібний результат, серцедумцю— процес, сракодумцю — можливість закликати до дії та звинуватити в невдачі.
Раціоналісту потрібні союзники та зброя, серцедумцю— друзі та вороги, сракодумцю — винні та закордонний паспорт.
Для політика сракодумці — найбажаніший електорат. Багатьом на інших годі й орієнтуватися. Колись один виборець обходився в пакет гречки, зараз тисячі варті трьох «дам!», одного «геть!» та двох фото в камуфляжі. Філологи стверджують, що саме сракодумство породило популізм. Психологи не заперечують....
