Олена Блажиєва
19 hrs ·
Працюю в школі вже 40 років. І всі ці роки 9 травня ходила до пам'ятників Воїнам. Та ніколи так важко не було на серці,як останні роки,коли маємо нову війну,не АТО. Мені здається,що люди подуріли. До 2014-го я дітям в щоденники писала нагадування про День Перемоги,батьків на зборах просила,щоб із дітками йшли на мітинг...Людей завжди було мало й стрічок георгіївських я не бачила. Що з нами сталось останні три роки? Маю на увазі своє село,де працюю в школі 36 років. В 14 році наш голова сільради,всі депутати,батюшка,директор школи,вчителі й діти наділи стрічки георгіївські! Був парад,був концерт,було гуляння на стадіоні. Минулого року стрічок було мало,але був автопробіг із радянськими прапорами,прапорами місцевого значення,які дуже вже нагадують російський,на авто напис - "На Берлін".
Цього року знову щось готують. А в школі вчителька третього класу разом із батьками одягли учнів у гімнастьорки,пілотки радянського зразка й був концерт. Все добре,але жодного слова про війну,яка щодня забирає життя наших воїнів. ЧОМУ ТАК ? Адже завдяки нашим Воїнам ми маємо змогу вчитись,працювати,святкувати Сумно й гірко. То чи вперед йдемо ми ?