Ось як треба
Larysa Nitsoi
Вчора о 10:17 ·
Метро Житомирська. Торговий центр WMB. На вході кав’ярня. Періодично до них заглядаю по каву і веду роз’яснювальні розмови. Такі молоді, але ж уперті. Російськомовна дівчинка колись навідріз відмовилася відповідати українською і слово стійко тримала. Російськомовний хлопчик періодично кривився і переходив скривлений на українську. Ситуацію рятував україномовний.
Заходжу. Сьогодні україномовного немає. Двоє упертих, удвох їм легше, українською обслуговувати відмовилися, попросили мене піти, бо їм треба обслуговувати ЛЮДЕЙ (а я хто?), відмовилися надати книгу скарг, яка по закону видається на першу вимогу, відмовилися іти на зустріч і не схаменулися, коли я попередила, що викликаю поліцію. Викликала. Чекаю.
Тим часом, в кафешці з’явився адміністратор. Його по телефону викликали працівники. Він, як виявиться пізніше, чудово володіє українською, не підійшов до мене, не загладив конфлікт. Переговорив з двома працівниками і почав, ніби все нормально, обслуговувати клієнтів і спокійно чекати поліцію.
Приїхали. Поліцейських двоє. Старший сержант (він) і Лейтенант (вона). Підходжу до них.
- Ви викликали поліцію? – питає ст.сержант.
- Я
- Що у Вас?
- Відмовляються обслужити українською, виставляють із закладу, не дають книгу скарг.
- Ну Ви ж розумієте, що вони НЕ зобов’язані з Вами розмовляти українською?
Я зітхаю. Все ясно, приїхали «нєучі». Згадую мимохіть вдову з Дніпра Ганну Гарус, яку нещодавно прадавєц тягала в магазині за коси через те, що Ганя попросила її обслужити українською, а поліція приїхала і сказала, що прадавєц мала право. Згадала себе місяць тому, коли із ЗІКом знімали сюжет в Метрограді, і поліція Печерського району сказала, що ми не маємо права вимагати обслуговування українською. Тепер знову, тільки вже поліція Святошинського району. Капець, починаю здогадуватися: їх там штампують у тій поліції з такими знаннями! Сидить якесь вороже падло і оце їм каже, як під копірку. Бачу прийдеться просвіщати їх довго, але пізніше.
Кажу:
- Ви не праві. І не знаєте законів. Я вже це зрозуміла. По закону я маю право на обслуговування українською. Зі мною не треба розмовляти українською, нехай розмовляють як хочуть. Мене треба обслужити українською. І це дві великі різниці, розмовляти між собою і обслуговувати клієнта. Але, я так бачу, Ви не розумієте цієї різниці.
Сержант:
- Ми тільки патруль, Вам треба слідча група?
Гм. Звідки я знаю, чи треба мені слідча група. Я не розбираюся у поліцейських термінах.
- Я знаю, що в мене повинні взяти пояснення. Кому мені їх написати вам чи групі?
- Заяву, а не пояснення, - поправляє мене сержант.
- Гаразд, заяву, кому мені її написати?
- Ви можете це зробити в машині, - каже Лейтенант. – а я поговорю з адміністратором.
Удвох із сержантом направляємося до машини. Лейтенант залишається і про щось розмовляє з адміністратором.
- Стоп, - кажу я і зупиняюся. – Я хочу спочатку написати скаргу в книгу скарг, бо потім забуду.
Розвертаюся і підходжу до лейтенанта з адміністратором.
- Що Вам? Мені треба поговорти з адміністратором без свідків! – каже лейтенант.
- Я хочу написати скаргу в їхню книгу скарг. Можу я це зробити? Чому мені не дають книгу скарг, це незаконно.
- У нас немає книги скарг! – каже адміністратор кафе.
- Як це немає? – дивуюся я і звертаюся до поліцейських. – Прошу витребувати в них книгу скарг. Я хочу написати скаргу!
- У них немає книги скарг! – підтверджують поліцейські.
- Дуже цікаво! А хоч якісь документи у них є, щоб продавати каву, тістечка?
- Немає! - каже адміністратор.
- Як це немає? – ще більше дивуюся я, - Ви годуєте людей і у Вас немає на це дозволу?
- Щоб Ви знали, - каже адміністратор, - щоб продавати каву, не треба дозвіл!
- Серйозно? – не йму я віри, - а на тістечка, торти і тому подібне теж не треба дозвіл? Це ж їжа! Скажіть їм показати хоч якісь дозволи!
- У нас немає, - заспокійливо воркує до поліцейських адміністратор. - Але завтра буде!
- Як це завтра буде? – питаю я. - А ці всі місяці ви як працювали? На яких підставах ви продавали людям їжу? Прошу поліцію це зафіксувати!
Вражає спокій порушників і оце "завтра буде". Криша покришує? Цікаво глянути, хто підпише оті дозволи і яким вони будуть числом.
Лейтенант починає щось записувати в блокнотик під диктовку адміністратора кафе. Я зі ст.сержантом іду в машину писати заяву. Лейтенант згодом теж сідає в машину.
- Слухайте, - кажу їм обом, - ну не можна так тупо не знати законів!
Сержант у відповідь:
- Вони не в державній установі, а в приватному кафе, тому вони можуть розмовляти як хочуть.
- Господи, ну де вас вчать?! Хто Вам усім каже, що державна мова тільки в державних установах? Що означає приватне кафе? Це публічне місце. Громадське місце, хоч і приватної власності. Це не приватна спальня, розумієте? У спальні я не маю їм права вказувати, у спілкуванні між собою не маю права їм вказувати і не хочу! Однак обслуговування в громадському закладі харчування хоч і приватної власності повинне бути на мою вимогу моєю мовою, тим більше, державною. Я ж не прошу китайську! Це ж просто зрозуміти: приватний простір – це коли не на роботі. А коли на роботі – приватний простір закінчився. На роботі діють інші правила.
Витягаю із сумки ноутбук, відкриваю Конституцію ст 10, Закон ківалова-колесніченка ст 6 п.1,2,5 Закон про захист прав споживачів, Закон…Закон… Починаю лікбез і показую відповідні рядки в законах, примушую їх читати.
- Конституція України Стаття 10. «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в УСІХ СФЕРАХ суспільного життя на ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ України»
Сержант:
- Але ж ми ж у Києві!
Зітхаю.
- Правильно, ми в Києві. Але ж Київ – це територія України. Чи ні? А це Конституція. У Конституції вказано НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. І де ви бачите «тільки в державних установах»? А ще в Конституції написано У ВСІХ СФЕРАХ ЖИТТЯ. Ви ж самі ось бачите, подивіться ще раз на ці слова. Усі сфери життя – це по вашому що? Це освіта, медицина, спорт, культура, сфера послуг і державні установи теж – усі сфери! Розумієте?
Лейтенант ще раз вдивляється в рядки і радісно повідомляє, мовляв, «ура, знайшла» рятівну соломинку!
- Але ж тут написано, що держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ, а не ЗОБОВ’ЯЗУЄ функціонування української мови у всіх сферах життя.
Господи…
- Правильно, держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ. Як Ви вважаєте, як це робиться? Як держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ, наприклад, порядок?
Поліцейські лупають очима. Продовжую.
- Держава для ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ порядку має армію поліцейських. Держава силами і руками поліцейських забезпечує порядок. Є ще суди, тюрми. А як держава забезпечує функціонування української мови – та ж знову таки через поліцейських. Це ви, поліцейські, забезпечуєте функціонування мови у всіх сферах життя. Це Ваша функція! Кафе порушує закони. А Ваш обов’язок забезпечити дотримання закону, дотримання Конституції.
Поліцейські слухають мовчки. Бачу, заскучали. Питаю:
- Ви мабуть російськомовні в побуті? То ж знайте, Ваша російська мова в Україні - регіональна. Вона визнана регіональною в 7 областях і Києва серед них немає. Це означає, що в Києві українська мова має подвійний статус - і регіональна і державна. До того ж я не повинна знати ні регіональну мову, ні іноземну! Я знаю державну. І цього достатньо. А якби продавці були турками? Я повинна була б знати турецьку? До речі, ви в курсі, що Київрада на днях прийняла рішення про обслуговування в Києві українською мовою? Щоправда, воно прийняте тільки в першому читанні, але прийняте ОДНОГОЛОСНО! Ви розумієте, що влада Києва на боці українського обслуговування?
- Даааа?! І який це номер документа? – в голосі сержанта суцільна повага до рішення Київради.
Господи, і для поліцейських, і для російськомовних Конституція України – порожнє місце. Ну хоч до Рішення Київради – у поліцейських уважуха.
Дописую заяву на ім’я начальника поліції Святошинського району. Виявилося, ст.Сержанта звати Лебідь Ярослав, лейтенанта Жигун Юлія. Питаю, що далі буде з цим папірцем? Боже, поліцейські не знають! Вони нічого не знають! Вони навіть не уявляють, що далі буде з цією БАМАЖКОЮ, що я написала. Не витримую. Знімаю відео…
Вибачте, друзі, воно крутиться, я трохи плутаюся у словах. Я не юрист, я просто жінка, яка ще й хвилюється. У кінці я звертаюся до Міністра і Начальника Національної поліції з проханням негайно провести навчання усім поліцейським, бо тенденція така, що по всій Україні вони не знають законів.
АЛЕ !!! Я забираю своє звернення до міністра, я ж забула, що це Аваков. Залишаю звернення тільки до Начальника Національної поліції. До Вас, пане міністре, я не звертаюся. Ви, хто забезпечує дотримання законів у країні - ігноруєте закони: Конституцію та Закон про державну службу. Ви зневажаєте українську мову, українців, а значить Україну. Навіть Азаров, і той почав учити українську. Навіть він зважив на вимоги українців, не дивлячись на кпини і сміх. Дякуємо вам, що відкриваєте нам очі. Чекаємо виборів.
