Зв'язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича пройшла без чиєїсь допомоги з Західної України до Баварії з метою передати "волю Краю" Степанові Бандері. Життя унікальної жінки, націоналістки - від часів підпілля до наших днів.
Цей матеріал був надісланий за кілька тижнів до дня, коли в Мюнхені зупинилося серце націоналістки, підпільниці Ірини Козак. У вівторок, 24 листопада, її поховають на цвинтарі Вальдфрідгоф, де вже знайшли свій останній спочинок сотні українців, борців за самостійну Україну. Нехай ця стаття буде замість квітів на її сиру могилу. Вічна пам'ять!
Більше про Ірину Козак тут -
http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/11/22/148743/view_print/Уривок із передачі на Радіо Свобода:
Ірина Халупа:
Українська визвольна ідея запалила багатьох молодих людей. Любов до Батьківщини, обурення несправедливістю та злочинами, що їх чинили окупанти, не дозволяли їм спокійно жити далі і спокійно дивитися вбік.
Такою була Ірина Козак-Савицька, її підпільний псевдонівм – Бистра. 13-літньою дівчинкою Ірина пішла в ряди юнацтва організації українських націоналістів, була організатором та коменданткою жіночої школи кадрів та комендантства ОУН на західних землях.
В роки війни Бистра була заступником провідницею підпільного українського Червоного хреста та жіночої сітки ОУН.
45-го року головний військовий штаб української повстанської армії нагородив Ірину Козак бронзовим хрестом за заслуги в націолнаольно0-визвольній боротьбі українського народу.
43-го року вона познайомилася зі своїм командиром Романом Шухевичем, хоч тоді вона не знала, хто це був. Я зв’язалася з Іриною Козак по телефону.
Ви вважаєте, пані Ірино, що Шухевич був однією з найбільших людей визвольного руху. Чому Ви так вважаєте? В чому полягала його велич? Де для Вас, як людини, що близько з ним співпрацювала, починається чи закінчується історична постать і герой, па де починається справжня людина?
Ірина Козак-Савицька:
По-перше, Роман Шухевич для мене є найбільш маркантна постать української визвольної боротьби в часи Другої Світової війни та після неї.
Чому він є таким? Він учасник визвольної боротьби, 25 років боровся безпосередньо на українській землі з усіма 4 окупантами України, тобто з поляками, мадярами, німцями та більшовиками.
Він був той, який був вирішальним у всіх змінах програмових та програмових позиціях ОУН в реорганізації організації. Після ІІІ великого збору він в своїх руках мав всю найвищу владу визвольного руху.
Не забувайте, що в 43 році на ІІІ великому зборі його вибрали головою бюро проводу ОУН, вибрали його головним командиром УПА, а в 44 році його вибрали генеральним секретарем, тобто всі найвищі пости були сконцентровані в його руках.
Ви питали про те, де закінчується геройство, де починається людина? Для мене Шухевич був людиною, він ненавидів слово герой. Якщо хтось називав його героєм, зокрема це були ті, хто не дуже близько з ним співпрацювали і хотіли йому зробити приємне, називали його героєм, то він на це дуже гостро реагував.
Ірина Халупа:
А чому йому не подобалося це слово?
Ірина Козак-Савицька:
Хочу пояснити. Том що він казав, ми – ті, хто добровільно взяли зброю в руки і почали воювати за самостійну українську державу. Ми маємо зброю і можемо дуже дорого продати своє життя.
Героями є наші селяни. Вони залишаються на місцях зі своїми дітьми, вони приймають на себе всі удари, крім того, вони нас беззастережно підтримують, без них наша боротьба була б неможлива. Тому, якщо говорити про геройство, то героями є вони, а не ми. А потім додавав до того “а я зокрема – ні”.
Ірина Халупа:
Що Вам особисто в ньому подобалося, як в людині, яка якось впливала і на Вашу долю. Він все ж таки на головних посадах був в тій організації, в якій Ви активно працювали? Ви в 43 році з ним познайомилися, що Ви пригадуєте з цієї зустрічі?
Ірина Козак-Савицька:
Почну з останнього, як я з ним познайомилася. Я з ним познайомилася за дуже цікавих обставин. Це було після третього надзвичайно великого збору.
Я не знаю, наскільки ви ознайомлені з постановами третього великого збору, але тоді прийшли зміни ідейних постанов. І там були постанови, які говорили про те, що треба наладнати (я кажу своїми словами) відносини зі своїми сусідами та з меншинами, які є в Україні.
Там було сказано, що ОУН бореться за те, щоб всі громадяни України мали однакові права і так далі, і так далі. Отже, концепція була, що треба нав’язувати з ними контакти.
Я, яка тоді ходила своїми ногами по цілій західній Україні, я мала не тільки організувати підпільний український Червоний хрест і жіночу сітку ОУН, а також проводити вишколу. І вишкола – це належало до мого обов’язку, вишколювати, популяризувати постанови ІІІ великого з’їду і їх пояснювати.
І коли я прийшла на Тернопільщину, там горіли польські селянські хати. А це було заборонено, і це було проти постанови ІІІ великого збору.
Коли я повернулася до Львова, то я з великим обуренням почала оповідати. І тоді мені запропонували, щоб я проінформувала одну заінтересовану особу. Я погодилася. Я вийшла на зустріч, вийшов чоловік.
Він мене вислухав, все дуже докладно розпитав, нічого не боронив, навпаки, ще навіть гостріше засуджував це, ніж я. Ми попрощалися і він мене попросив, щоб ми зустрічалися частіше, що я ходжу по цілій західній Україні, що він хоче більше зі мною зустрічатися, щоб він міг поговорити про те, як відбуваються певні речі.
Ірина Халупа:
І Ви не мали жодного уявлення, що це була за людина?
Ірина Козак-Савицька:
Ні! Я з захопленням оповіла це Катрусі Зарицькій, а вона розсміялася і каже до мене, що це був Тур, він мав псевдо Тур. Я остовпіла, думаю собі , що чудово, бо я дуже скритикувала провід, у тому числі і його, який був на чолі того проводу. І думаю собі, що от я побила, як слон крамницю з порцеляною.
А тим часом вийшло навпаки, він від того часу мав до мене довіру, бачив, що я кажу те, що я думаю, що я не ховаюся за пояснення, не стараюся оминути вразливі проблеми, що я критично ставлюся, говорю правду, говорю те, що я думаю, не залежно від того, з ким я говорю.
В Чупринки взагалі було особисте довір’я дуже важливе в співпраці.
Ірина Халупа:
Мені здається з першої зустрічі, як Ви це представили, що він був людиною, яка цінувала відвертість і чесність, відверту думку...
Ірина Козак-Савицька:
Так, і правдомовність. Він не любив тих, хто жив і старався дбати про те, щоб здобути собі увагу через те, що в нас називають підлабузнюватися. Він того ненавидів.
Ірина Халупа:
Пані Ірино, а Ви пригадуєте, де Ви були, коли Ви почули, що він загинув?
Ірина Козак-Савицька:
Я була тут, в Німеччині. Він же мене послав сюди, я була в цій країні, коли прийшла вістка про те, що він загинув.
Ірина Халупа:
А ви пригадуєте, як Ви це пережили?
Ірина Козак-Савицька:
Для мене особисто це був великий удар. Знаєте, люди в таких умовах, як там, люди особливо вживаються. Це є дійсність така, що ви живете, а за десять хвилин можете бути мертвим. Тому відношення там людей зовсім інакше, там ніхто не боровся за позиції, за пости, за владу.
Як я від’їздила з України сюди, Чупринка мене посилав, то він мені сказав: “Я за владу боротися не буду”! Це можуть зрозуміти тільки ті, хто може бути в тій дійсності, бо що значить влада, як ти за 10 хвилин можеш бути мертвим?
Ситуація на еміграції була інакша, тут влада - це було все. Тому відношення між людьми там було зовсім інакше.
Ірина Халупа:
Коли я готувалася до цієї передачі, думала, що і він, і його син – люди, які були справді позбавлені можливості мати те, що ми називаємо нормальним життям, і це велика трагедія, мені здається?..
Ірина Козак-Савицька:
Очевидно, що так. Але знаєте, що він сприймав ті речі цілковито спокійно, він рішився на той крок, рішився на те, що він має боротися. Потім, коли йому передали керівництво тої боротьби, у нього була свідомість, що він за те все відповідальний і не може тих людей лишити.
Він був хворий, йому було дуже тяжко ходити. Із Заходу прийшла пропозиція, щоб він прийшов на Захід лікуватися. Він подивився на мене, усміхнувся і каже: “Скажіть їм, що моє місце тут в Україні разом з усіма тими, хто воює. І я ніколи не думаю їх залишити”.
Таких людей, як Шухевич, нема, на жаль, багато.
Ірина Халупа:
На цьому закінчуємо цей випуск передачі “30 хвилин у різних вимірах”. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з Вами до наступного тижня, і бажаю Вам ясної погоди на душі.
https://www.radiosvoboda.org/a/927787.html
