Дві найбільш цікаві властивості вихідців з 90-х, яких багато в т.ч. у сучасній українській владі:
1. Віра в те що будь-які проблеми треба вирішувати просто більшим тиском на всіх причетних.
90-ті цікаві тим, що в ті часи суспільство було інертним, люди були в шоці і депресії. Тоді досягали результату ті, хто не сидів, не дивився на події як спостерігач, чекаючи чогось, а мав сміливість переступити через межу загальної інертності і просто наважитись хоч щось зробити. Звідти у цих людей залишилась схильність до постійного тиску на оточуючих, впевненість що будь які проблеми викликані простою загальною нерішучістью і інертністю суспільства.
2. Схильність до магії перевірених схем без обов'язкового розуміння їх причин.
Це той самий травматичний досвід 90-х. В 90-ті рівень проблем був такий що не завджи був час на розуміння причин - в більшості випадків потрібна була просто дія (хоч якась). І вигравав той хто більше діяв (ніж думав), а не той хто хотів спочатку щось там зрозуміти, якісь причини - що і навіщо він робить. Тому для дії часто просто обирали будь-яку готову перевірену у інших схему (і часто просто навмання) і там як повезе.
Тому так часто зараз відбуваються такі дива, коли начебто розумні люди роблять дуже нерозумні речі.
Це просто звички з 90-х (травматичний досвід) не зважати на причинність, а робити ставку на дію, тиск та перевірені схеми. І вважати нормальним припускати (вважати допустимим) навіть дію навмання.
Отже причинність у цьому світогляді так і залишилася на останніх ролях, може і бажаною, але не обов'язковою і не головною.
