Їдемо на Закарпаття, де живе угорська меншина. Село Четфалва. За декілька кілометрів – Угорщина. До столиці, Будапешта – трохи більше ніж 330 кілометрів. До Києва – усі вісімсот... Дорогою на велосипедах їдуть дві дівчинки. Зупиняю. Перша крутила педалі трохи швидше, тож вітаюсь з нею. "Добрий день!" – вітаємося. Дівчинка задумується секунд на п'ять, а тоді відповідає: "Добрий день". Питаємо, чи вона тутешня і чи є десь поблизу угорська школа. Та в цю мить з її обличчя зникає ривітність. Махає рукою подрузі, мовляв, поквапся до нас. Угорською просить, щоб її товаришка з нами поговорила, бо дівчинка нас майже не розуміє. Товаришка живе у Четфалві та, як з'ясовується, ходить у сусіднє село до української школи у восьмий клас. Усі інші діти, з її слів, вчаться у цьому селі в дев'ятирічній угорській школі. Саме угорська мова тут основна у спілкуванні і серед дітей, і серед дорослих. "А в угорській школі українську мову викладають?" – цікавимося. "Так. Двічі на тиждень", – каже семикласниця Петронелла угорською, а Дарина одразу ж перекладає. "Алфавіт український вчили?" "Так!" – махає головою. "Скільки букв в алфавіті?" – питаємо. "38!" – відповідає Петронелла.
Читайте більше тут:
http://expres.ua/main/2017/10/09/265819-zakarpatti-ukrayinska-mova-my-pereviryly-miscevi-zhyteli-volodiyutА потім питаються - звідки береться сепаратизм.