Мова про легітимність в сенсі - сприйняття, а не в сенсі - легальність.
Зустрічав досіть дивну думку про те, що соціалізм - це коли у одних крадуть, а іншим незаслужено віддають.
І ті кому віддають - співучасники злочину, тобто теж крадії. Якщо це триває досить довго, то люди звикають до підсвідомого сприйняття того що вони крадії - це стає суспільною нормою.
Так само навіть продвинуті активісти з якими доводилося сперечатись на цю тему, вважали що влада забезпечуеться загрозою насилля. Тобто на питання - чому люди дотримуються зікону, чув у відповідь - тому що бояться покарання. Ну і далі зазвичай стандартна розповідь про монополію на насилля і т.і.
Але хіба не для цього і потрібна легітимність?
Це ж не просто гарне слово для демагогії. Потреба в легітимності зумовлена конкретною причиною.
Саме тому дотримання закону - це не питання загрози насильства з боку держави, а питання його легітимності для критичної маси населення, яке згодне добровільно цей закон сприймати (саме сприймати, тобто це не обов'язково означає що він подобається).
Так само і соціалізм робить отримувача перерозподілу співучасником крадіжки тільки тоді коли влада нелигітимна (тобто не сприймається критичною масою населення). А коли влада легітимна, то не про яку співучасть у крадіжці мова йти не може.
Коли ж влада тримається виключно за рахунок страху, загрози насилля, чи навіть просто інертності населення і в той же час не сприймається як легітимна, то все що вона робить сприймається як не справедливе (що в свою чергу неминуче починає багатьох відчувати себе звільненими від будь яких забов'язань). Тим більше коли влада взагалі сама починає діяти явно незаконно (віджимати бізнес і т.і.) - то її сприймають не тільки як не легітимну, а навіть багато хто вже як нелегальну.
І тоді красти (у відповідь) починають всі хто може.
