Автор Тема: Теза Московії: "русские и украинцы – один народ"  (Прочитано 6645 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Українська народна пісня "Котилися вози з гори, поламали спиці"



Пісні малоросійські. 1790 рік.

"Катилися возы с горы, поломали спицы..." / Собрание народных руских песен с их голосами. на музыку положил Иван Прач. Печатано в ̈Типографии Горного училища, 1790.

1858 р. - Кубань : Чорноморські козаки:

"Котилися вози з гори,
поламали спиці..."



Попко И. Д. Черноморские козаки в их гражданском и военном быту... в 2 ч. - СПб., 1858. - С. 71.

До речі, тут слід згадати що:

Року 1858

"Малороссийские казаки... в настоящее время весь войсковой состав черноморского народонаселения носит одну физиономию, запечатлен одной народностью ‒ малороссийской...

Черноморцы говорят малороссийским языком, хорошо сохранившимся. Настолько же сохранились, под их военной кавказской оболочкой, черты малороссийской народности в нравах, обычаях, поверьях, в быту домашнем и общественном. Напев на клиросе, веснянка на улице, щедрованье под окном, жениханье на вечерницах и выбеленный угол хаты, и гребля с зелеными вербами, и вол в ярме, и конь под седлом ‒ все напоминает вам на этой далекой кавказской Украине гетманскую Украину Наливайка и Хмельницкого."

Попко И.Д. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту. - Санкт-Петербург. тип. П.А. Кулиша. 1858. – С. 45-46.

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Якою була українська 400 років тому.
« Reply #301 : Січня 01, 2019, 03:41:32 03:41 »
Українська мова до "Енеїди" Котляревського






Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Народные обычаи, суеверия, предрассудки и обряды крестьян Саратовской губернии. Собраны в 1861-1888 годах А.Н. Минхом.

- 2 -

Вторую этнографическую группу составляютъ Малороссы, пришельцы изъ Украйны и переведенцы изъ Воронежской губерніи; они сѣли здѣсь послѣ 1717 года *), преимущественно вольными солевозцами, съ 1731 г., и наконецъ крѣпостными переведенцами помѣщиковъ: графа Воронцова и друг., уже въ концѣ прошлаго столѣтія; изъ документовъ Шацкаго Архива 1761 г. (журналы Тамб. учен, архивн. комиссіи) видно, что они еще до 1760 года самовольно селились въ крѣпостныхъ дачахъ Нарышкина при рѣкахъ Хопрѣ, Медвѣдицѣ, Терсѣ, Елани и впадающихъ въ нихъ рѣчкахъ, распахивали земли, сѣяли хлѣбъ, косили сѣно, строили для скота хутора и заводили пчельники. Вообще малороссы заселили южную половину губерніи, уѣзды: Саратовскій, Аткарскій, Балашовскій, Камышинскій и Царицынскій.

- 6 -

Въ русскихъ избахъ грязно, напротивъ у малороссіянъ и нѣмцевъ всегда чисто и опрятно....
Русская изба въ особенности грязна зимой, когда жилье наполняется овцами, телятами, иногда свиньями, которыя тутъ ночуютъ...

- 8 -

Малороссіяне тѣхъ селеній, въ которыхъ они живутъ отдѣльно
отъ русскихъ, удержали свой говоръ, нравы, обычаи и въ нѣкоторой степени свою одежду; тамъ же, гдѣ они поселены съ русскими, они усвоили многое изъ ихъ одѣянія: даже будничная родная плахта (лоскутъ матеріи, узко обхватывающій бедра женщины и едва спускающійся ниже колѣнъ) стала замѣнятся юбкой, но говоръ и типъ не поддаются еще обрусѣнію. Малороссы народъ красивый и между дѣвушками встрѣчаются хорошенькія съ бойкими черными и карими глазами. Нашъ народъ зоветъ ихъ хохлами и хохлушками. Разсматривая каждое селеніе, въ которомъ русскіе сидятъ съ малороссами, мы непремѣнно видимъ, что эти двѣ народности не смѣшиваются и живутъ отдѣльными частями поселенія, часто раздѣленными рѣчкой или овражкомъ. Эти двѣ части села ведутъ всегда отдѣльныя хозяйства, снимаютъ врозь участки земель, и смѣшанные браки вообще встрѣчаются очень рѣдко.

Отличительная черта малороссіянъ отъ русскихъ — опрятность
и лучшая обстановка жилья: въ ихъ хатахъ , хотя иногда и нѣтъ совершенно деревяннаго пола, но онъ всегда чисто выметенъ, горница свѣтлѣе, такъ какъ у каждаго малоросса, даже въ небольшой хатѣ, три-четыре окна; у всѣхъ избъ есть дымовыя трубы и черной топки, какъ у русскихъ, нѣтъ. Каждый годъ, къ Троицыну дню, всѣ хаты безъ изъятія хохлушки обмазываютъ снаружи, часто и внутри, глиной, бѣлятъ и расписываютъ какой-нибудь яркой краской; солома на ихъ крышахъ подрѣзана всегда аккуратно. Въ пищѣ малороссіяне тоже отличаются отъ русскихъ: любимыя блюда хохла — свиное соленое сало, вареники, галушки и непремѣнно пшеничный хлѣбъ; они заготовляютъ на зиму изъ свекловицы, квася ее особымъ образомъ, бураки, изъ которыхъ варятъ борщ. Малороссіянки пекутъ бублики (крендели), которыми торгуютъ въ праздничные дни на базарахъ или около церквей.
Хохолъ лаптей не носитъ.


- 18 -

Малороссы называютъ колдуновъ чаровники и чаровницы.

- 21 -

Русальское воскресенье, которое бываетъ въ
четвергъ послѣ Троицына и Духова дней, и очень чтится всѣми
малороссіянками, называющими его не иначе какъ Великъ-день,
въ который они не берутся ни за какую работу.

- 26 -

Малороссы убѣждены въ существованіи вѣдьмъ и превращенія
ихъ въ разныхъ животныхъ; собакъ, свиней и проч.

- 30 -

как говорят малороссы "папороть цвіте без усякого цвіту"

- 95 -

Крестьянинъ Т. Кузьминъ (Сарат. губ. Вѣдом. 1888, № 61)
сообщаетъ, что въ слободѣ Руднѣ, Камышинскаго уѣзда *), у малороссовъ, на первый и второй день Рождества поется коляда, а
___________________
*) Слобода Рудня населеча русскими государст. крестьянами и солевозцами малороссами изъ Воронежской и Полтавской губ. въ первой половинѣ прошлаго столѣтія.

- 96 -

подъ Новый годъ — щедрикованье, толпами молодежи и <дівчатъ>,
съ позволенія хозяевъ, которые дарятъ ихъ хлѣбомъ, саломъ,
деньгами и водкой. Вотъ образчики этихъ пѣсенъ (первая—варіантъ приведенной выше):

Коляда.

Нова рада стала,
Якъ на неби хмара,
Над вертепомъ звызда ясна
Весь світ осіяла.
Дѣ Христосъ родывся,
Съ Дівой воплотывся,
Тамъ чоловікъ передъ Богомъ
У ее рызами уновывся.
Пастушки с ягняткомъ
На колінцы упадають,
Бога-Царя велычають:
Боже нашъ Царю,
Небесный шатарю *),
Пошлі літо счастлывое
Нашему господарю.

Давыдъ милосердый
Грае, выгравае,
На всі струны ударяе,
Цари приходылы,
Не то срібло, не то злато,
Чімъ Господа даруваты.

Приговорка:

Дай Боже вечеръ добрый,
А намъ перигъ (калачъ) довгій,
Хочъ маленькій,
Та ціленькій.
__________________
*) Объяснить значеніе этого слова малороссы не могутъ.

- 102 -


Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
На лѣвомъ берегу Волги, противъ Саратова, лежитъ большая
малороссійская слобода Покровская, Самарской губ. Она населена послѣ указа 1763 г. солевозцами, выходцами изъ Украйны, и Имѣла уже въ 1770 г. деревянную церковь; теперь ихъ въ слободѣ пять. Покровскія «жинки» гуляютъ на Ѳоминой недѣлѣ, выпроводивъ своихъ «чоловіковъ ораты у поле», справляя свой бабій праздникъ ловить Хому, для этого «жинки» устраиваютъ складчину и затѣмъ собираются въ какой - либо хатѣ, гдѣ хозяйкою является «сама стара» хотя бы она была совсѣмъ молодой женщиной. Подвыпивъ здѣсь самымъ основательнымъ образомъ, хохлушки цѣлою толпою открываютъ далеко нескромное шествіе по селу съ пѣснями и пляскою. Завидѣвъ мужчину, онѣ гурьбой бросаются за нимъ: это собственно и значитъ «ловить Хому». Попавшійся въ ихъ руки, въ особенностп «москаль», не скоро отдѣлается отъ разгулявшихся бабъ —и во всякомъ случаѣ не иначе, какъ заплативъ имъ посильную лепту на выпивку. Дѣвушки, которымъ перевалило за 25 лѣтъ, подвергаются той же участи; каждую изъ такихъ пьяная толпа тащитъ за собою, припѣвая:

Черезъ греблю Микитину
Ведутъ Гапку пидтыкану...
Кричитъ Гапка, репетуе,
Никтожъ Гапці не ратуе!»

Заканчивается процессія новой выпивкой; подобнаго обычая
въ другихъ малороссійскихъ селеніяхъ, кажется, не водится («Сарат. Листокъ», 1887).

- 105 - 

Дѣвушки-малороссіянки почитаютъ очень день Ивана Купалинова (Рождество Іоанна Предтечи, 24 іюня). Наканунѣ этого дня
(с. Сокуръ, Сарат. уѣзда) онѣ берутъ «сѣкиру» (топоръ) и идутъ въ лѣсъ, гдѣ срываютъ кленовыя листья (помалороссійски: чибытки

- 106 -

чибытки) и вырубаютъ длинную палку черноклена; все это приносятъ домой; тутъ часть дѣвушекъ плетутъ изъ <чибытковъ> вѣнокъ, а другія лѣпятъ изъ глины человѣчью фигуру въ видѣ женщины, выдѣлывая ей носъ, ротъ, глаза и груди, румянятъ щеки и одѣваютъ въ женское платье, а на голову надѣваютъ вѣнокъ изъ чибытковъ и живыхъ цвѣтовъ, и оставляютъ ее до утра у которой-либо изъ дѣвчинъ. Утромъ, въ день Ивана Купалы, матери пекутъ блины, сносятъ ихъ къ той хатѣ, гдѣ ночевала слѣпленная фигура, и кладутъ принесенное на завалину; сюда собираются старухи и ѣдятъ эти блины; дѣвчины идутъ въ хату къ глиняной чучелѣ, которой даютъ имя Морынка (вѣроятно искаженная Морана), сажаютъ ее на скамью, берутся за руки п, составляя кругъ ходятъ возлѣ <морынки > и поютъ слѣдующія пѣсни:

Маланичка, петривочка,
Да не выспалась наша дівочка,
Къ череди шла да дримала,
На спыцы очи повыдырала.
Гдижъ ты, Морынко, ночь почивала?
Яжъ почивала пидъ вірбою кудрявою,
Пидъ холодной водою.

По окончаніи этой пѣсни берутъ Морынку, насаживаютъ на
прежде приготовленную палку черноклена и идутъ къ рѣкѣ съ
пѣснями слѣдующаго содержанія:

Гой, Катерыно, биль билила,
Да съ своей билью говорила:
Гой биль, моя биль, тонка ни била,
Якъ я пиду за нелюбого,
Яжъ тобі биль въ чірні изношу.
Ойжъ ты моя вірба кучерява!

Такъ Катерына біль билила,
Съ тою билью говорила:
Ой биль моя, и тонка и біла,
Якъ я пиду за милого,
Яжъ тебе, моя біль,
За праздныкъ изношу.

По приходѣ къ рѣкѣ, бросаютъ Морынку въ воду, а вѣнокъ

- 107 -

съ ея головы берутъ домой; малороссы вѣрятъ, что цвѣты и листья изъ вѣнка Морынки отгоняютъ нечистую силу изъ того дома, гдѣ хранится хотя одинъ изъ этихъ цвѣтовъ; они помогаютъ также въ недугахъ, для чего ихъ настаиваютъ въ водѣ и послѣдней поятъ больного; кромѣ того цвѣты и чибытки (листья) изъ вѣнка Морынки снасаютъ отъ громового удара *).
____________
*) Въ «Древностяхъ) Моск. Археолог. Общества, 1868, т. I, приведено указаніе на этотъ обычай въ Малороссіи: тамъ изстари дѣвки подъ Ивана Купалу срубаютъ дерево чернокленъ, вбиваютъ его въ землю, затѣмъ дѣлаютъ чучело (ляльку) изъ соломы, одѣваютъ его по-женски въ юбку, очипокъ и пр., навѣшиваютъ намиста и другія украшенія н сажаютъ подъ дерево; чучело это называется: марена, мареночка или марана (мара означаетъ смерть); въ другихъ мѣстахъ мареной называется чернокленъ, а чучело — Купаломъ. Вечеромъ на
Ивана Купалу снимаютъ съ этаго чучелы всѣ украшенія и съ пѣснями несутъ топить вмѣстѣ съ чернокленомъ; мѣстами же его обкладываютъ соломой и крапивой и сожигаютъ.

- 110 -

Въ русскомъ народѣ, у малороссовъ и мордвы Дмитрова субота называется «Родительской»...
 
Опрошенныя мною пожилыя малороссіянки утверждаютъ, что дѣвки, женихаясь съ избранными паробками, дозволяютъ лишь цѣловаться, до грѣха же допускаютъ очень рѣдкія; тоже самое я слышалъ въ другихъ мѣстахъ.

— 115 —

Русская простонародная свадьба хорошо извѣстна; я приведу
образчики свадебнаго обряда, взятые съ натуры у четырехъ главныхъ этнографическихъ группъ края: русскихъ, малороссіянъ, нѣмцевъ и мордвы.

- 120 -

Малороссы не такъ цѣнятъ цѣломудріе дѣвушки, какъ русскіе;
нс только незазорно, но изстари ведется обычаемъ «жениханіе»
дѣвушекъ съ паробками; у русскихъ этого не водится.
Въ отношеніи сватовства и браковъ существуетъ большая разница между русскими и малороссіянами.


Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Народные обычаи, суеверия, предрассудки и обряды крестьян Саратовской губернии. Собраны в 1861-1888 годах А.Н. Минхом.

- 2 -

Вторую этнографическую группу составляютъ Малороссы, пришельцы изъ Украйны и переведенцы изъ Воронежской губерніи; они сѣли здѣсь послѣ 1717 года *), преимущественно вольными солевозцами, съ 1731 г., и наконецъ крѣпостными переведенцами помѣщиковъ: графа Воронцова и друг., уже въ концѣ прошлаго столѣтія; изъ документовъ Шацкаго Архива 1761 г. (журналы Тамб. учен, архивн. комиссіи) видно, что они еще до 1760 года самовольно селились въ крѣпостныхъ дачахъ Нарышкина при рѣкахъ Хопрѣ, Медвѣдицѣ, Терсѣ, Елани и впадающихъ въ нихъ рѣчкахъ, распахивали земли, сѣяли хлѣбъ, косили сѣно, строили для скота хутора и заводили пчельники. Вообще малороссы заселили южную половину губерніи, уѣзды: Саратовскій, Аткарскій, Балашовскій, Камышинскій и Царицынскій.

Иллюминарский С. Г. Малороссийские песни, записанные в Баланде (Аткарского уезда Саратовской губернии). 1872.

https://archive.org/details/p_kn_saratovsk1872/page/n5

М. Некозаченко. Українські старовинні пісні в сл. Баланді Аткарського пов. Саратовської губ. 1927

https://archive.org/details/UkrainPisniBalandi

___

Саратовська область : https://goo.gl/maps/ZFSkQCuxZEv

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Иллюминарский С. Г. Малороссийские песни, записанные в Баланде (Аткарского уезда Саратовской губернии). 1872.

https://archive.org/details/p_kn_saratovsk1872/page/n5

Звідти: про Саву (стор. 2)

Одна з відмін цієї думи


Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
стор. 4

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Україна плаче...


Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Отже, які висновки з наданої вище інформації про пісні можна зробити? - хочаб на прикладі тієї Саратовської губернії де українці "еще до 1760 года самовольно селились..."?

Чи можливо потрібно написати "інструкцію, що "не можна сушити кота в мікрохвильовій печі" ?

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Історична пісня:

А вже років двісті, як козак в неволі.
Лука (Київська область).

https://www.polyphonyproject.com/uk/song/BMI_UK17050168



А вже років двісті, як козак в неволі,
Понад Дніпром ходить, викликає долю.
Гей, гей, вийди, доле, із води,
/ Визволь моє серденько із біди. / 2

Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Сам ти добре, що й сама в неволі.
Гей, гей, у неволі, у ярмі,
/ Під московським караулом у тюрмі. / 2

Богдане, Богдане, нерозумний сине,
Занапастив Польщу, продав Україну,
Гей, гей, занапасти, запродав,
/ Бо в голові розуму мало мав. / 2

Offline leonpod

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 900
(click to show/hide)
чомусь аж до сліз пробирають ці пісні, а душа наповнюється любов'ю

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Хіба не зрозуміло, що там де текст виділено жирним шрифтом, то на це слід звернути увагу?
Чи може не зрозуміло, що кацапи писали, що не розуміють мову Українців і вважають українців іншим народом? Хіба це може означати ще щось інше??
Або коли П. Куліш пише, що українські діти не розуміють мову москалів, то хіба не зрозуміло, що це різні народи, хіба потрібні тут якісь пояснення?...

От ще, наприклад, у 1834 р. літературний критик - московит В. Бєлінський пише про "Малоросійські повісті" Квітки-Основ'яненко, що мовляв, вони, москалі, не розуміють українську:

"Малороссийские повести, рассказанніе Грицком Основьяненком. Кн. 1. Москва, 1834...
Второе из этих сочинений отличается чистым малороссийским языком, который совершенно недоступен для нас, Москалей, и потому лишает нас возможности оценить его по достоинству"


Полное собрание сочинений В.Г. Белинского В 12 томах / Под редакцией и с примечаниями С.А. Венгерова. - Санкт-Петербург : Тип. М.М. Стасюлевича, 1900. - С. 160
https://dlib.rsl.ru/viewer/01005405840#?page=172

Що тут коментувати потрібно? Невже не зрозуміло, про який #адиннарод тут йдеться?



Переглянув сьогодні першу сторінку цієї теми і помітив помилку. Це йшлося не про "Малоросійські повісті" Квітки-Основ'яненко"... мабуть я справді тоді затуркався, коли обурився дописами Люди...  :gigi:

Критик Бєлінський писав про інший твір: Наськы украинськы казкы написано "чистым малороссийским языком", який "совершенно недоступен для нас, Москалей", тому нерозуміння цієї мови "лишает нас возможности оценить его по достоинству".

Ось тут він є, це твір Йосипа Бодянського:

https://archive.org/details/kazky_materynky/page/n3



Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
(click to show/hide)
чомусь аж до сліз пробирають ці пісні, а душа наповнюється любов'ю

Багато українців відчувають таке... мабуть таке українське серце... З історії знаю, що наші предки теж слухали українські думи і так само реагували. Московити про це писали й дивувалися цьому...

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
:super:

1. Людвіг ван Бетховен (1770 — 1827) — німецький композитор і піаніст.



Бетховен / Ludwig van Beethoven - Schöne Minka, ich muß scheiden



2. «Їхав козак за Дунай» — український романс, який написав козак Харківського полку, філософ, поет Семен Климовський. Пісня популярна принаймні від середини XVIII століття.

Minka : Їхав козак за Дунай


Offline leonpod

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 900
Мені із шкільного віку - дуже давнього вже - чомусь запало й донині: "...Як не згину, то вернуся через три года...". :)

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
1.

1774 р.

"Все вышеупомянутые (по Донцу) слободы принадлежат к Изюмской провинции и населены малороссиянами, за исключением однодворческих слобод Нового Бишкиня, Меловой и Протопоповки, принадлежащих к Екатерининской провинции. Между этими двумя сторонами постоянно ведутся сильные споры о границах; да и едва ли можно надеятся на слитие москалей с хохлами, как они в насмешку называют друг друга, т.е. русских с черкасами или руснаками."

Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернии академика Санкт-Петербургской академии наук Гильденштедта в августе и сентябре 1774 г. / Перевод и предисловие М. Н. Салтыковой; Примечания Д. И. Багалея. ‒ Х., 1892. ‒ С. 78.
https://archive.org/stream/put1892/PutA1892#page/n79/mode/1up



2.

"В северовосточном углу Ахтырского уезда среди сплошного малорусского населения находится интересный в этнографическом отношении великорусский оазис: села Люджа, Верхолюджа, Пожня, Дерновое, Ницаха и Поляное. Время возникновения этих поселений в точности неизвестно. Архиепископ Филарет в "Историко-статистическом описании Харьковской епархии", принимая во внимание наиболее старые документы на земельные владения, полагает, что первое заселение земель Пожни надобно относить ко времени царствования Алексея Михайловича, т.е. к половине XVII ст. Есть документальное указание на построение церкви в Пожне в 1660 г., что указывает на более ранее возникновение великорусских поселений данного района. В одном акте 1686 г. село называется уже старая Люджа.
В течении столетий великоруссы живут рядом с малороссами в общих природных и экономических условиях не смешиваясь с ними, в национальном обособлении..."

Сумцов. Н. Ф. Очерки народного быта / Из этнографической экскурсии 1901 года по Ахтырскому уезду Харьковской губернии. Проф. Н. Ф. Сумцова. - Харьков. - 1902. - C. 21-22.
https://archive.org/stream/sumtsov1/sumtsov3#page/n24/mode/1up


Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
1774 р.

"Все вышеупомянутые (по Донцу) слободы принадлежат к Изюмской провинции и населены малороссиянами.... да и едва ли можно надеятся на слитие москалей с хохлами, как они в насмешку называют друг друга, т.е. русских с черкасами или руснаками."

Черкаси — екзонім українських козаків у Московській державі з XV до початку ХІХ століття для українських козаків[29][30], пізніше — будь-яких українців Гетьманщини, Слобідської України тощо. Один з варіантів запозиченого з тюркських мов слова «черкес/черкас/черкіз», яким називали у першу чергу адигів.[31] не пізніше поч. 1660-х рр. у книжній російській мові з'являються синоніми до «черкасів»: «малороссийских городов жители» і «малороссийский народ» («малороссияне» — не пізніше поч. 1720-х рр.), також «украинцы».[32]

Верхня хронологічна межа вжитку — 1817 рік (указ про козаків-українців на Оренбуржчині). «Черкасів» у ранні часи могли зрідка протиставляти «козакам», у пізні — «малоросіянам». Набувала назва і станового характеру («черкасы экономические и отписные»)[33].

https://uk.wikipedia.org/wiki/Етноніми_українців#Черкаси

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664
Черкаси — екзонім українських козаків у Московській державі з XV до початку ХІХ століття для українських козаків[29][30], пізніше — будь-яких українців Гетьманщини, Слобідської України тощо. Один з варіантів запозиченого з тюркських мов слова «черкес/черкас/черкіз», яким називали у першу чергу адигів.[31] не пізніше поч. 1660-х рр. у книжній російській мові з'являються синоніми до «черкасів»: «малороссийских городов жители» і «малороссийский народ» («малороссияне» — не пізніше поч. 1720-х рр.), також «украинцы».[32]

Стаття в вікі маячна, написана на базі москалької спотвореної історії

1. Ніколи не було ЧЕРКЕСІВ... були Черкаси, навіть латиною так написано про жителів Кубані та північного Кавказу... ЧЕРКАСИ, ніких масковських ЧЕРКЕС
2. Черкаси - це НЕ САМОНАЗВА... це збірна назва, що дали ІНОЗЕМЦІ адигам, карачаям, зихам, кабардам, касогам
3. Згадайте Редедю та Мстислава. Другий переміг першого на тамані і забрав всій його воїнів і розселив по лінії Умань-Полтава. Ці кавказоїди взяли в дружини українок, по розселенню замішались ще й з ординцями Мамаями і виникло Українство і козацтво
4. Почитайте, як у черкасів кавказу були мазанки, як вони ходили в зимоввя в передгірря, а на літо на кубань жати пшеницю, робити чайки і вирізати анатолійське узбережжя... нічого не нагадує?

Я сам родом з цеї лінії розселення
Джигурда, Жденжера, Шкариберда - знайомі з прізвищами кабардинського походження (доречі, кабардинці історично нащадки Алан, рудих та блондинистих під два метри людей... Джиругда - типовий древній кабардинець-алан)
Артюх, Бадзюх - адиги
.... міліони їх
« Останнє редагування: Січня 16, 2019, 11:01:14 11:01 від jia »

Offline leonpod

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 900
 "Великорусская книга - родная и архангельцу, и енисейцу, и астраханцу, но не родная она малороссу."

Люблю цю гілочку!

Думаюґ. потрібно себе відхрещувати від усього парашинського, бо вся їхня культура, життя та звичаї ведуть до вбивств та злодійства. Хтось з литовських казав: "Рускіє спочатку чайком пригощають, а потім - ножа в спину"

Offline leonpod

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 900
 Десь тут, вже не пам'ятаю де саме, надибав ссилку https://tipa-bandera.livejournal.com/36925.html

а там у коментарях надибав цікаву хронологію:
1686 г. Ликвидация автономии украинской церкви, насильственное присоединение Киевской метрополии к Московскому патриархату установление Московским патриархом контроля в Украине над церковью, образованием и культурой
1689г. Запрещение Киевско-Печерской лавре печатать какие-либо книги без разрешения Московского патриарха.
1690г. "Анафема" Московского собора на "киевские новые книги" - П.Могилы, К.Ставровецкого, И.Галятовского, Я.Барановича, Я.Радивиловского, И.Славинецкого и др., написанных на украинском литературном языке того времени.
1693г. Запрет Московского патриархата привозить в Москву украинские книги.
709г. Указ Петра I про установление цензуры при печатании украинских книг в Москве.
1720г. Указ Петра I о запрете печатания новых книг на украинском языке в Киевско-Печерской и Черниговской типографиях, а старые книги перед печатанием требовалось привести в соответствии с русскими, "чтобы... особого наречия в оных не было".
1721г. Указ Петра I о цензуре украинских книг. Уничтожение Черниговской типографии.
1729г. Указ Петра II переписать с украинского языка на русский все государственные постановления и распоряжения.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 гг. Запреты Петербургского синода печатать украинские книги.
1764г. Инструкция Екатерины II князю Вяземскому по усилению русификации Украины, Смоленщины, Прибалтики и Финляндии.
1769г. Указ Синода о изъятии у населения украинских букварей и украинских текстов из церковных книг.
1775г. Манифест Екатерины II "О ликвидации Запорожской сечи и причисления оной к Малороссийской губернии" и о закрытии украинских школ при полковых казацких канцеляриях.
1783г. Указ Екатерины II о закрепощении крестьян Левобережной Украины.
1784г. Русификация начального образования в Украине.
1786г. Запрещение церковных отправлений на украинском языке, внедрение русского произношения старославянских текстов. Приказ о обязательности "чистого русского языка" в Киевской академии.
1817г. Закрытие Киевско-Могилянской академии.
1831г. Упразднение царским правительством Магдебургского права. Это положило конец нероссийскому судопроизводству, выборам управляющих и местной автономии в Украине.
1834г. Открытие Киевского императорского университета с целью "русификации юго-западного края".
1847г. Разгром "Товарищества св. Кирилла и Мефодия" в Киеве, арест его участников и наказание их тюремным заключением или ссылкой в отдалённые губернии России.
1847г. Арест и бессрочная ссылка Т.Г.Шевченко солдатом в Отдельный оренбургский корпус, согласно резолюции Николая I "под суровейший надзор, с запретом писать и рисовать", что было равносильно заключению.
1862г. Закрытие украинских воскресных и бесплатных школ для взрослых.
1863г. Циркуляр министра внутренних дел Валуева о запрете печати книг на украинском языке в Российской империи ("Валуевский циркуляр")
1869, 1886 гг. Указы царской администрации о доплатах чиновникам "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцов" за успехи в русификации Украины.
1881г. Запрет произнесения церковных прповедей на украинском языке.
1883г. Запрещение киевским генрал-губернатором дрентельном театральных постановок на украинском языке на подчинённых ему территориях.
1888г. Указ Александра III о запрете использование украинского языка в официальных учреждениях и крещении детей украинскими именами.
1895г. Запрет украинских книг для детей.
1899, 1903 гг. Запрет украинского языка на Археологическом съезде в Киеве и на открытии памятника Котляревскому в Полтаве.
1907г. Запрет украинской периодической печати, репрессии против деятелей украинской культуры.
1908г. Указ Сената Российской империи о "вредности" культурной и просветительской деятельности в Украине, "могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности".
1914г. Указ Николая II о ликвидации украинской прессы. Запрет в оккупированных российской армией Буковине и Галиции употребления украинского языка, печать книг, газет и журналов на украинском языке. Разгром товарищества "Просвещение", разрушение библиотеки научного товарищества им. Шевченко. Депортация многих тысяч образованных украинцев в Сибирь.

Online Yuras Yuras

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1307
Русский быт, XX век
Продолжая тему зарисовок русского крестьянского быта. Это уже не 18 век, это уже самый канун Революции:

Впечатления британских сотрудников миссии помощи в деревнях Самарской губернии (1916-1918 гг):
Они довольно быстро поняли, что условия жизни в деревенских избах весьма далеки от идеальных, и не имеют аналогов в Британии. Поэтому для их английских стандартов потребовалась некоторая корректировка в сторону снижения порога допустимости. В деревнях совершенно отсутствовала система канализации. Весь мусор просто выбрасывался из избы – либо во двор, либо на улицу, где он так и оставался лежать. Мухи с весны до осени оставались постоянной угрозой: они облепляли рану, как только повязка снималась, они зудели в комнатках изб, в больничных палатах с утра до ночи. Всякая еда, оставленная не накрытой, мгновенно привлекала мух, которые сразу высаживали личинки на пище. Эти твари были мощным источником инфекций, способствовали быстрому распространению эпидемий, и у сотрудников квакерской миссии не было никаких средств для борьбы с мухами даже в больницах.

Утварь крестьянских домов поражала своей скудностью, и по этой причине было понятно, что любое новшество, принесенное английской медсестрой в избу, придуманное для удобства или для поддержания здоровья на должном уровне, было бы в этой избе – по мнению хозяев – совершенно ни к чему. Не было никакого смысла в том, чтобы принести чистые простыни человеку, который всегда спит на овчинном полушубке, и чья жена не только никогда не стирала постельное белье, но даже не имеет никакого понятия о том, как это вообще делается. Даже вымыть пациента порой было невозможно: люди привыкли спать полностью одетыми, а зимой, бывало, и валенок не снимали с ног, укладываясь на ночлег. Даже если медсестра и пробовала устроить помывку и просила какой-нибудь сосуд, ей протягивали кружку, из которой пили чай. Если попытки объяснить, чего желает англичанка продолжались, то ей могли дать чугунок, в котором варили суп. И тот был единственным, потому что два горшка в избе – бессмысленное расточительство. Вся жизнь русского крестьянина протекала, что называется, на глазах у общественности, и потому больному человеку трудно было найти уединение. Заболевший человек мог лежать на печке в комнате, набитой людьми, а если и спал в постели, то в ней же, кроме него, могли спать еще несколько человек из его семейства. Друзья и соседи всегда проявляли любопытство, и могли толпиться в той же комнате, где проводились процедуры. Причем в комнату входили совсем без стука, а те, кто не мог попасть вовнутрь, прилипали носами к стеклам окон, через которые старались рассмотреть, что же там такое происходит, внутри.

Часы были большой редкостью, и понятие времени для подавляющего большинства было чем-то абстрактным. Люди могли судить о том, который теперь час интуитивно и весьма приблизительно. По этой причине регулярность приема лекарства и приема пищи была вещью нереальной. Понятие о процессе выздоровления было своеобразным. Вчера у человека была лихорадка, а назавтра он уже сидит за столом вместе со всеми, как ни в чем не бывало, если ему стало чуть легче. В перенаселенной избе никто не даст идущему на поправку валяться в постели. Ребенок, только что преодолевший кризис в ходе лечения пневмонии, тут же может быть выдернут из постели и заброшен на печку, откуда свешивалась его головушка, напоминающая увядающий цветок.

Изоляция при инфекционных заболеваниях в избах была невозможна по многим причинам. Во-первых, никто бы не прислушался к требованиям врачей изолировать больного, даже если бы в избе и была бы свободная комната. А, во-вторых, вопрос о дезинфекции избы и одежд можно было даже и не поднимать. Как заметил доктор Пирсон: «Ничто кроме пожара не смогло бы дезинфицировать эти старые избы, старые тулупы (которые служили одеялами в доме и зимней одеждой на улице). А кто будет строить новую избу если спалить старую»? Самые жуткие условия были зимой, когда все домочадцы сгрудились вокруг печки, а все возможные щели законопачены мхом или глиной, исключив хоть какую-то вентиляцию помещения".

Это отрывок из книги "Квакеры в России

Offline leonpod

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 900
Рассія, каторуйю ми патєрялі :(

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Черкаси — екзонім українських козаків у Московській державі з XV до початку ХІХ століття для українських козаків[29][30], пізніше — будь-яких українців Гетьманщини, Слобідської України тощо. Один з варіантів запозиченого з тюркських мов слова «черкес/черкас/черкіз», яким називали у першу чергу адигів.[31] не пізніше поч. 1660-х рр. у книжній російській мові з'являються синоніми до «черкасів»: «малороссийских городов жители» і «малороссийский народ» («малороссияне» — не пізніше поч. 1720-х рр.), також «украинцы».[32]

Стаття в вікі маячна, написана на базі москалької спотвореної історії

1. Ніколи не було ЧЕРКЕСІВ... були Черкаси, навіть латиною так написано про жителів Кубані та північного Кавказу... ЧЕРКАСИ, ніких масковських ЧЕРКЕС
2. Черкаси - це НЕ САМОНАЗВА... це збірна назва, що дали ІНОЗЕМЦІ адигам, карачаям, зихам, кабардам, касогам

1. Стаття у вікі гідна, написана на базі української історії, з посиланнями на праці українських істориків. Я її особисто переписував, коли побачив там оту "московську базу" і надав там українські джерела та посилання (цілу купу).
2. Та хіба ж Ви не бачите виделене жирним посилання на статтю - екзонім? Будь ласка, будьте уважнішими.

Екзо́нім (від ἔξω екзо «зовні, поза» та ὄνομα онома «ім'я») — це топонім або етнонім, що не вживається відповідно місцевим населенням або народом, зокрема і на офіційному рівні.

Offline ruthene

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 823
  • Стать: Чоловіча
Ці кавказоїди взяли в дружини українок, по розселенню замішались ще й з ординцями Мамаями і виникло Українство і козацтво

Джерело цієї маячні надайте будь ласка.

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664
Мамаями і виникло Українство і козацтво

Читайте за Редедю, за лінію укріплень на Пороссі та Переяславі від півдня, потім за союз з півднем та запуск на Обухівське плато орди, що осіла (торки) в столиці - Торчеські, потім про Мамая і його вотчину в Золотоноші ну і на кінець антропологію лінії Умань (Куманія)-Полтава

Ну і ще
Ви такого не прочитаєте бо пруфів нема, як ще в 90-х в глухому селі лінії захисту києва від степу (Поросся) старі люди звали себе Росами і казали, що МИ НЕ УКРАЇНЦІ, МИ РУСИ ЧИ РОСИ

Багатьох бентежить роль чорних клобуків (південь київщини) в розвитку імперії Русів, багато не звертають на Черкаси і взаглі кавказоїдність населення, є такі хто як вогню боїться ординської монголоїдності Мамая і йог вклад в етногенех і антропологію...
Не вірите?
Кагарлик, Карашина, Кошмак, Байбузи, Черепин, Кумейки, Руська Поланя, Росава, Халча, Расавка

І це все прямо під серцем Русі... але росінська історія випилювала значення степу в будівництві імперії
Причина проста.
Великі міста тоді виникали НА КОРДОНІ племен, культур і цивілізацій (обмін, торгівля)... Київ став на всіх із них тому і взірвався
Але якщо б кацапи признали Торків, Клобуків, Куманів, Кабардинців, Адигів, Мамаїв учасниками будівництва імперії (хоча вони будували імперію КИєва ЗАДОВГО ДО ПОЯВИ МОСКВИ), тоді АВТОМАТИЧНО в них не було б ніякого звязку з києвом...

А так їх пропаганда вважає нас недорусами бо ми замішані з степом... а те що степ будував цю імперію, точніше союз з ним дозволив норманам вийти  з лісу і воювати в степу, ще задовго до москви - вони замовчують 

ЗІ. МОжливо ви не зрозумієте. Я дуже багато вивчав поросся та переяслав... культурно це словяни, а антропологічно тут кавказ, передня азія і  звичайно європеоїди

Якщо дійсно цікава історія Поросся і Русі - пишіть в гуглі "тюрские корни украинцев", попадете в світ кацапського нацизму, але для розуміння кусочків нашої історії це корисно
« Останнє редагування: Січня 18, 2019, 11:10:01 23:10 від jia »

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664
Дам просту наводку для розуміння



Розпишіть його антропологічно?
Або простіше, на скільки балів з 10ти він виглядає УКРАЇНЦЕМ?

А потім подивіться на нього очима "єталонного" московіта і виявиться, що для них він тюрок...

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664


Ченігівщина, БАХМАЧ... українець чи ні?

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664


Одне лице з однокласником з Поросся Шкарибердою
кавказоїд

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664
Кличко - хазарин Поросся - Сміла

Offline jia

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1664
Ну і на завершення, наш герой Мамай


Нащадок Мамая-сепаратиста, що пожив на Черкащині і іменно його та Литвинів розбив Тохтамиш та Кацапи... і все там же, ПІД МАРІУПОЛЕМ... нічого не міняється
Пізніше кацапи, що дали втримати владу Тохтамишу, назвали це ЗВІЛЬНЕННЯМ ВІД ОРДИ... а насправді наоборот

Його нащадок став в свій час еталоном українства

Вам варто повивчати мордилиць Черкащини та ПОлтавщини... там на них написана наша історія

Наприклад Сірко... по батьку він мав прізвише Половець

А ше на Полтавщині я бачив унікальні села з унікальними антопологічними типами
Я то епікантус, круглоголовість та відсутність бороди (монголоїдність зашкалює) і одночано 1.9метри росту, ГОЛУБІ ОЧІ, блондини чи руси... (нордиди)... частково Ахметов підходить...
 
« Останнє редагування: Січня 18, 2019, 10:57:23 22:57 від jia »

Offline leonpod

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 900
цікава Ви дописувачка, пані jia! В цій гілці наведено безліч документів, але Ви обрали іншу, так би мовити, "парадигму". Для чого? Чи Ви маєте щось задокументоване? - покажіть. Але якщо Ви учениця чи завтята послідовниця пана Бебика, - тоді не показуйте, а пишіть і пишить де зможете, тоді і обрящете.
« Останнє редагування: Січня 18, 2019, 11:33:48 23:33 від leonpod »