Гм...я дуже вибачаюсь, але оці претензії мабуть українця дуже нагадують мені претензії деяких дамочок - типу - Я вас полюблю, але тільки за гроші. 
Просто це питання є, насправді, незручним для будь-якого українця - як для патріотично налаштованого, так й для зрадника. Справа в тому, що брак проукраїнського впливу на донбас є медичним фактом та помилкою з боку України, але одночасно не дає ніякої індульгенції тим, хто так чи інакше лягає під рашку.
Державна пропаганда - це єдиний аспект, в котрому рашка нас значно переважала й досі переважає. По всіх інших - військова справа, дипломатія, промисловість - рашка демонструє більш-менш відверту неспроможність до конкуренції в рівних умовах, компенсуючи це чисто кількістними перевагами по ресурсах.
Брак пропаганди та, власне, розуміння того, як й на кого вона працює, досі є однією з найбільших проблем України. Ми відмовляємося сприймати світ таким, який він є. Нам некомфортно розуміти той простий факт, що будь-яку окремо взяту область України можна перетворити на гадюшник, як це було зроблено - як приклад - з Донецькою. Це питання потужності пропаганди та часу. Ніщо інше на це не впливає. Нікому не допоможе генетичний код
, скажімо, сумчанина, коли на Сумську область буде здійснено відповідний прокацапський вплив.
Побутова реальність навколо нас залежить виключно від того, що коїться в голові оточуючих нас людей. Культурні програми може й "до жопи", але саме вони роблять оту невеличку різницю поміж Майданом, де спокійно працювали ювелірні крамниці, та асвабаждєнієм донецького Метро від зайвих товарів.
Сам факт існування незалежної України як держави створив достатньо пасивного пропагандистського впливу для того, щоб пасивний та боязкий Донецьк зібрав повну площу жовто-блакитних прапорів попри відверту небезпеку. Щоб курсанти військових закладів Криму відмовлялися лягати під окупанта.
Патріотичному прошарку української нації вкрай важливо мати чітке розуміння того, що відбувалося й відбувається. Бо саме з нього поширюється проукраїнський вплив, який формує саму можливість існування України, та переможного виходу з криз.
Я не кажу, що треба жити у постійній рефлексії. Ні. Коли війна вже сталася, то логічно використовувати це для гартування нації, це є безсумнівним. Я навіть можу погодитися з тим, що у якомусь вигляді війни з рашкою дійсно неможливо оминути. Але наш брак уваги до пропагандистського впливу та того, як й на кого він діє, призвела до того, що війна розпочалася на більш-менш комфортних для кацапа умовах. Це помилковий алгоритм дій, котрого треба позбуватися.
P.S.
Прошу пробачення, що в мене відцитовано одну авторку, а відповідаю я кільком дописувачам
