Володимир Погорілий shared a memory.
2 hrs ·
Ось написав відразу після подій. Система поліції не змінилася менти лишилися ментами і так само ненавидять все українське!
5 years ago
See your memories
Володимир Погорілий
22 February 2014 ·
18.02.14. Як тільки закінчив роботу у лікарні 12.30 відразу поїхав на Майдан. Коли зайшов у профспілки почув незвичайний гомін крики і прокльони. Йду на голоси і на 2 поверсі біля великого актового залу бачу юрбу розлючених людей які викрикують прокльони і погрози. Підхожу ближче, зріст дозволяє мені побачити через спини, що діється. За столом сиділи троє явно побитих міліціонерів. Вони були оглушені і слабо реагували на викрики: “Поломати їм руки треба!”, “Краще шию їм скрутити!”, “Бити цих тварюк треба як вони наших били”, дехто кричав “Дивись в очі подлюка! А то я тобі вмажу”. Були і матюки дехто замахнувся бітою. Я схопив за біту і сказав: Обережно будь ласка, а то і мене можеш вдарити! “Пробачте” - повернувшись до мене сказав боєць. Я голосно сказав: Схаменіться люди! Ми не беркутовці! На мені був бейдж “Організатора” і тому всі хто на мене озернувся побачили, що я не рядова людина тут і вони якось зробили паузу. Я побачив одного знайомого сотника і сказав йому: Їх треба сховати інакше вони розірвуть їх. І їх шидко перемістили в залу, а там поставили 2 бійців на варту. Через пару хвилин привели ще двох. Саме цікаве, що всі були офіцерами. Від майора до старшого лейтенанта. Я подивився на нах і побачив, що два з них таки як мінімум оглушені і мають струс мозку. Я пішов за нейрохірургом Андрієм Гуком. Він діагностував у майора можливу гематому в мозку бо він косив і був ністагм, контакт був майже відсутній. Ми викликали швидку, щоб його забрали. Капітана Івана я оглядав сам. Він був оглушений але було не зрозуміло до кінця чи він косить чи справді він такий оглушений. Щоб не помилитися і його вирішили щоб абрала швидка. Але за дверима стояла юрба і гомоніла. Сотники принесли фуфаки і запропонували всім міліціонерам переодягнутися для їх же безпеки. Всі їх документи були сфотографовані і повернуті їм. Я давав їм води, мацав пульс, міряли кровяний тиск. Я запропонував сотникам, залишити інших і обміняти на наших. Але через консультації із народними депутатами які наказали відпустити полонених ми вирішили виконати їх наказ. Хоча я був проти. Я розпитував на, що вони скаржаться, що болить ... Зав'язалася розмова. Скільки ви тут вже? - 10 днів. А звідки ви? - Із Запоріжжя, я зв'язковець. А я оперативник. А що Ви тут робите? Що гроші заробляєте? - Ні, просто є наказ. Нас мобілізували і привезли сюди. А зарплата моя 3.5 тис. грн. Він винув гаманця і показав, що у нього було пару паперців по 100грн і пару по 10 грн. - Ну і що ви думаєте про все що тут відбувається? - Я присягав президенту і служу йому. Буде наступним президентом ваш Кличко ми будемо служити йому. У мене мозок закіпів від його слів, був ефект, ну такого несподіванного відкриття, в чому власно проблема. - Ви присягали на вірність народу України, а не Президенту!! Невже Ви це не розумієте? Якщо Кличко стане президентом і скурвиться то ми піднімемо новий Майдан! Невже Ви не розумієте, що ви служете народу, а не начальству? У відповідь мовчання. Переодягнули їх. Вони сказали на камеру, що їх не били і претензії до нас не мають. Документи, телефони, гаманці ну все що у них було. Сотники нервували і строго мені сказали. Препиніть лікарю, свої душеспасительні розмови які не мають користі, не має часу. Вони передягнулися у цівільне кожного взяли під руки двоє бійців і повели наче ранених на запасний вихід. Я заматюкався і сказав, що даремно їх відпустили треба було виміняти на наших! Мені ніхто нічого не відповів і всі розійшлися. Я і досі жалію що відпустили їх і не виміняли на наших. НЕ ЖАЛІЮ, ЩО ЗБЕРІГ ЇМ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ'Я. Жаль наших. (дуже тяжко писати спогади, стомився, далі буде).
