Так, буряки то звичайно жерсть. Я правда і був там хіба кілька разів, але запам'ятав на все життя. Добре якщо туди тебе довезуть в кузові машини, в гіршому випадку прешся туди сам кілька кілометрів. Да і бочки там у нас ніякої не було. Скляний графін, літра на півтора води, запхнутий зверху газетою, який з собою з дому береш. Складеш його на початку рядка, і вйо скрюченим до землі пару кілометрів в одну сторону, а потім стільки ж в іншу. Поки дійдеш назад, вода нагріється, що і пити гидко. Да і якщо вип'єш, то вже зупинитись не зможеш, будеш лише пітніти і пити хотіти ще більше. Тому облизнувся, рота пополоскав і далі пішов. Кожен рядок кілька кілометрів, а рядків таких відміряно на людину під сотню. Усі пройдеш - якраз треба знову з першого починати. І так з весни до пізньої осені. А коли збирали, то там люди і ночували бувало. Бо кожен здає особисто, і поки не приймуть і на колгоспні кагати не завезуть, хрін його знає що з тим буряком статись може. І все це навіть не за гроші, а за трудодні, які в спеціальний зошит ставились. І потім можливо тобі за них мішок цукру і пару мішків збіжжя дадуть. А може і не дадуть.
Ех... Яку країну просрали...
