Олександр Сушко
Visual storyteller · 13 hrs
Світло
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину.
Коли почалася війна з Росією, пішов разом зі мною добровольцем бити російських найманців та зрадників і вірний друг. Казав:
- Нині такий час, коли стає ясно: хто гнида, а хто людина. Гниди поховаються від призову в кущах, а порядні громадяни підуть захищати державу на фронт.
До влади кум ставився з підозрою, оскільки всі очільники, які керували державою, тонули в багатстві, відібраному в простого люду. Але часу на роздуми не було, як не було і керманича держави, який утік до ворога зі своєю коханкою та валізами з грошима.
Воювали з другом під Попасною. В 2014-му році зрадники України вчинили там засідку, штурмували блок-пост. Але завдяки діям наших солдатів — Костянтина Чурсіна, Володимира Мельника, Віктора Бойка, Едуарда Шмідта та вмілому коригуванню ними вогню артилерії вдалося знищити гаубицями всі вогневі точки супротивника. Це стало прелюдією жорстоких боїв, які точитимуться тут майже безперерервно аж по нині. Люто бився батальйон “Миротворець”. В другій половині липня батальйон “Донбас” звільнив місто. У серпні путінські банди намагалася знову ним заволодіти, але невдало. Відтоді населений пункт почав обстрілюватися “Градами”, завезеними з Росії, тож місцеві жителі покинули його.
Любов до людей приходить не питаючи дозволу, як нічний тать, як удар фінкою в серце, як град посеред літа. Мій вірний друг закохався в місцеву красуню, а вона в нього. Їм не заважало те, що вона розмовляла російською, а він українською, бо любов на такі деталі не зважає: тут діють вищі закони, а не звички, принципи та уподобання. Родом Наталка була з Алмазного, там лишилася вся її сім’я. Селище знаходилося під контролем російських окупаційних військ. Незабаром друг познайомив зі своєю сердечною подругою, з якою побралися прямо тут, на фронті. Увечері каже:
- Друже, допоможи мотнутися в Алмазне, треба деякі Наталчині речі забрати, кошти. І її батьків умовити переїхати на нашу сторону.
- Ігоре! Ти хоч розумієш яку дурницю зморозив? Хто нас туди пустить? Все перекрито, заміновано.
- З нашою стороною вже домовився, там свої хлопці. А з тієї Наталка обіцяла, що все буде гаразд. Є в мене і запасний варіант.
- Друже, не так це робиться, хай розвідка попрацює, тихо все зроблять і непомітно. Можна і самому в полон потрапити, і Наталку загубити. Давай я побалакаю з ким треба? Га?
Не вмовив я друга, не переконав. І сталося те, чого я й боявся.
Блок-пост з нашої сторони проїхали тихо, з тієї сторони теж не присікувалися: перевірили документи, порилися у вантажі і махнули рукою аби їхав. А за десять хвилин наші старі «Жигулі» наздогнав бронетранспортер і сигналом примусив зупинитися на дорозі.
Спочатку і не зрозумів що сталося: сидів у машині і спостерігав, як підійшли військові зі зброєю, попросили вийти з машини Ігоря, відвели його на кілька кроків від стареньких “жигулів” і розстріляли в упор з автоматів. Двоє інших підбігли до “місця мерця” та показали дулами АК, аби виходив і я.
Удар прикладом автомата по голові занурив мене у темінь.
Притома прийшла раптово, ривком, наче я вирвався з глибини на поверхню моря і конвульсивно вдихнув перший ковток повітря. Потилиця пекла вогнем, ноги затекли, оскільки лежав у неприродній позі, з зав“язаними ззаду руками. І зовсім нічого не бачив, оскільки на голові теліпався мішок, при’язаний до шиї скотчем. Добре, що не поліетиленовий, бо уже б задихнувся. Увечері прийшли денеерівці, від щирого серця відгамселили ногами та прикладами та подалися у своїх справах. Три доби поспіль, регулярно, з’являлися кати і старанно повторювали цю процедуру. Страшенно хотілося пити, тіло від побоїв горіло вогнем, зламані ребра не давали дихати. Аж на четверту добу з голови зняли мішка і трохи нагодували якоюсь бовтанкою. До підвалу зайшов бородатий зарізяка в козачих строях, сів на стільця навпроти мене,запалив цигарку:
- Твой друг убит по делу, слишком хорошо стреляет, много наших извел, давно за ним охотились. А вот тебя будем обменивать. С завтрашнего дня на работу. Будеш разбирать развалины. Взбрыкнешь — расстреляем.
Двері прочинилися і до підвалу зайшла...Наталка, злісно посміхнулася і замість привітання з усієї сили вдарила кулаком по голові. Полюбив мій товариш оцю, отруєну лютою ненавистю до українців дівчину, а вона його за це згубила.
Так звані “козаки”, як правило, не воювали на фронті, а займалися виключно грабунком, мародерством та крадіжкою людей. Це тільки в 2017-му році Захарченко їх усіх взяв під контроль. А три роки вони робили все, що в голову утелющиться. І знущалися над полоненими страшно.
Голими руками розтягували брили, пиляли арматуру, підривалися на нерозірваних снарядах та мінах, тихо вмирали від побоїв та хвороб. Зі мною були ті, хто сидів у цій катівні вже півроку, місяць,. Отже, людолови тут працювали вже довго. Казали — дуже вигідний бізнес.
А через два тижні я втік, кинувся з мосту прямо в воду. І досі не розумію, що мною керувало — бажання накласти на себе руки чи віра в те, що я справді зможу втекти з полону. По воді били черги з АК, згодом берегом річки пустили собак. А я, наклавши на голову купу баговиння з водоростями, сидів до ночі у густому очереті як качка в гнізді, боячись ворухнутися. І коли стало так темно, хоч в око стрель — поповз на захід.
У Києві тихо, інколи чути як за вікном проїде одинока машина. Це й не дивно: коронавірусна інфекція загнала людей в домівки. А я думаю про тих, хто зараз лежить в окопах. І воює за нашу з вами Україну, не зважаючи ні на віруси, ні на бездарну і голодну до готівки владу. Владу, яка прикриваючись коронавірусом “зливає” нашу Батьківщину ворогові: домовляється з ним про якісь спільні миротворчі банди, продає землю, яка їй не належить, торгує з кремлівськими есесівцями крамом. А причина такої злочинної поведінки одна: ніхто з тих, хто сидить на печерських пагорбах в окопах не лежав, не потрапляв у полон, у них не вирізали на грудях тризуби і не забивали мало не до смерті в бандитських катівнях ДНР і ЛНР.
Цілком можливо, що на хвилі народного невдоволення до влади прийде Медведчук і компанія. І тоді Україна розвалиться остаточно. Бо його команда — це і є ота дівчина Наталка, яка зманила своєю вродою мого друга в могилу.
02.04.2020р.
