ху із містер бумеранг?
Та за освітою інженер-механік, не більше.
Я народився в Києві, але моє раннє дитинство пройшло під Києвом, в приміському селищі.
Років до 6-ти я російську мову майже не розумів ( коли раптом чув).
Коли з 2-гого класу почалось вивчення російської мови, то я її засвоював дуже не швидко. Хоча розумів, бо з телевізора її чув.
Мовної практики не було ніякої. В тому селищі практично ніхто ніколи російською не говорив (початок 70-х). Хоча й багато мешканців їздили в Київ на роботу.
Коли мені було майже 9 років, мої батьки переїхали в Київ. Школа в Києві була теж була українська. Вчителі говорили українською, але 90-95% однокласників російською. Хоча, як я пізніше дізнався, в більшості моїх однокласників батьки теж були україномовні. Але ті однокласники, що ходили в дитсадки, встигли там засвоїти російську. В Києві, виявляється, вже навіть не було тоді україномовних дитсадків. Пам"ятаю, дома в однокласників,до них батьки звертаються українською а дітки відповідають російською ( на той час та й після досить типова для Києва картина).
Я сам навчився повністю спілкуватись російською тільки в кінці 3-го класу.
.......................
Коротше кажучи, з мене ніколи б не получилась би "Вєрка-сердючка". Тому що я з дитинства я чітко усвідомив грань між російською й українською. Я ніколи не розумів як це можна змішувати, як це можна слова й вислови плутати.
(Не буду повертатись до слів, які вживають в спілкуванні з тваринами (котами, собаками і т.д.), це я вже казав).
Коли я чув вислови "в Америкі" ( а не в Америці), "в Бояркі"( а не в Боярці), коли україномовні співрозмовники в розмовах казали "ти так не дєлай!" ( замість "Ти так не роби!") то мене просто "коробило". Мовляв, як же так можна спотворювати прості широковживані слова на рівному місці ?!
