Автор Тема: Мифы от Горького Лука  (Прочитано 1074 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Мифы от Горького Лука
« : Січня 31, 2019, 11:51:33 23:51 »
То были сказочки, а теперь будут мифы :)
Як то було, або Гдє дєньгі?
А все було так. Фінікійці колись придумали дєньгі.


- Це шо таке в нас получілось? - тихо спросив перший фінікієць.


- Дєньгі, - похмуро відповів другий.

- А на шо воно треба?


Третій фінікієць обережно то понюхав та спробував дєньгі на зуб.


- Но, то їсти не можна.


- Ну то його нахуй, давайте шось друге придумаємо. Палєзноє. Парову машину чи кись літатєльний апарат.


Тут приплигала на одній ніжці доча першого фінікйця, Заррімуха.


- Ой, тату, а шо ви таке придумали знову?


- Дєньгі. Тіко покишо не знаємо на шо то годицця. Сидимо от, вирішуємо.


- Ой, які прикольні дє-є-єньгі! А давайте єх кидати догори та дивитись як вони смішно падають!.. А потім на них танцувать та валяцця!


- А ну бистро пішла до хати уроки вчить! Тобі гіаграфію здавати. Пісюха мала, п“ять років, вона вже вчить дорослих людей — до чого треба дєньгі. Та швидко, бо по сраці зараз буде лозиною.


Заррімуха поплигала вчити гіаграфію. Фінікійці мрачно дивилися на дєньгі.


- Ото ми ріально хуйню придумали, - сумно сказав другий фінікієць. - Давайте єх викінемо до фрасу, шоб шос погане з того не вийшло. Шос мені серце підказує, шо нічого доброго з тих дєньгов не вийде.


- Та ти йобу ся дав, - хором відповіли остальні фінікійці. - Дєньгі викидувать! Ти єх зароби спочатку...


- Давайте ці страшні дєньги мені, - сказав фінікійскій жрец. - Я кось зроблю, шоби від них нікому шкоди не було.


- Ти спочатку дощ наколдуй, - відповіли фінікійці — Геліоєбал єбучий.


- Не «геліоєбал», а Геліогабал.


- Та то похуй, давав, єбав. Тобі шо не дай, все проєбеш. Йди молись, карочє. Деньгі — то слішком небезпечна річ, шоби давати сілякім жерцям. То ще гірш, ніж викинути.


Жрець ся знітив та пішов. Тут знову приплигала Заррімуха.


- Татко, татко! Я вже вивчила гіаграфію, та знаю куди дєньгі дівати!


Та пхає фінікійцям папірець із папурусу в косу лінєєчку.


- Шо, в Індію???


- Та переверни тітрадку, ти ж догори дригом йо тримаеш, татусю!


- Шо в Амєріку???


- Но то!


Перезирнулись фінікійці та ся тяжко замислили. Думали півдні.


- А шо, ідєя, - каже старий фінікієць. - Давайте туди дєньгі відвеземо. От яка в тебе доня розумна, Баал Миколайович!


- Ах тиж наша цяця-люля, ах ти ж наша масіпусічка. - ся вмиляють фінікійці. - П“ять рочкув тіко, та вже розумна шо та Астарта.


Так і зробили.


***
З того часу всі фінікінці вимерли, всі гроші у Америці, а всі баби з п“яти рокув знають найлепше всіх — куди дівать дєньги.

https://gorky-look.livejournal.com/273621.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #1 : Січня 31, 2019, 11:53:21 23:53 »
Давід та Голіаф, або Біблію не читали
- Ти шо, іврєй? - подозрітельно спитав Голіаф.


- А шо, це прінціпіально? - сказав Давид.


- Та мені похуй, я ваапще спартсмєн. Давай, кароче, кидай в мене чимось.

- В каком смислє? Я взагалі поговорити прийшов. Може кось ся домовимо.


- От я і кажу шо іврєй. Пагаваріть, дагаваріцца… Ти шо, біблію не читав? Давай, кидай свій камень.


Давід сумно зітхнув, розмотав пращу та поцілив каменем в лоб Голіафу. Камень зрікошетив в кущі.


- А ну кидай ще раз.


Другий та третій камені теж полетіли від лоба.


- В мене патрони кончілісь, - похмуро сказав Давид. - Кидать нєчєм.


- Так піди та назбирай. Он ціла купа каміння.


- Драсті. Я шо, нанімався камні збирать? Мені за то не платять. Я пращнік, а не гєолог. Ото начінаєцца, зараз я буду каменюки збирати, а ти за мною бігати з сокирою. Я ж сразу сказав — давай поговоримо. Ти сам скуди?


- Філістімлянин.


- Це шо таке?


- Як грєк, тіко стародавній.


- Везе тобі, - зависно сказав Давид. - В Грєціі всьо єсть. В тебе курить єсть?


- Лакі страйк.


***
- От скажи мені, - спитав Голіаф, видуваючі кільце диму. - Чому вас, жидів, так не люблять?


- Я в душі не єбу, - чесно відповів Давид. - Це ти мені скажи, чому ви нас не любите? Я про філістімлян тіко від тебе перший раз  сьо дня почув, а ви нас вже не любите. А от за шо?


- Та я теж в душі не єбу. Ви ж жиди. Вас треба не любити по опріділєнію. Ну, Христа, напрімер розіп“яли.


- Так він ще не народився!


- Теж правда, падрєзал на взльоті. Ну от всі в шахті пиздячать, а ви на скирпочках пиляєте. Це ж повод?.. Дай сірника підпалити.


- Два шекеля.


Голіаф стрьомно подивився на Давида.



- Кажеш за шо вас не люблять?..


- Та я пошутів, - примирливо сказав Давид. - Спічкі бісплатно. Один шекель. Давай мені іщо цибурбан. Це так, само по собі кось сказалося.


Пацани сиділи на березі моря, палили та дивились на захід сонця.


- Панімаєш, - сказав Голіаф. - Нам треба когось рігулярно пиздити. Натура в нас така. Як не відпиздишь кось, то тобі баби не дасуть. Тіпа не мужик. А кого пиздити? Ескімосів? Так то хуй знає де ті ескімоси, два тижня на пляцкарту. А ви, жиди, всігда поруч. Нє, ну чесно, без обід.


- Тю. Так давай москалів разом пиздити.


- Кого? - спитав ошелешено Голіаф. - Це хто вапще?


- О-о-о, брат… - сказав таємничо Давид та викинув недопалок в море. - Це жулікі!


Голіаф значітельно приободрівся.


- А де ся мешкають?


- В Маскве.


- Ого! - сказав Голіаф. - Це ж треба так своє місто назвать. Нє шоб прілічно, тіпа Адрианоксифоєвкаліптопопулюполіс! Живуть в «масквє» та ім не соромно! А ну поїхали єх пиздить німєдленно. Прямо січас. Шостий флот Філістіма!


Давид встав, оббив з плаття морський пісок.

- Та паєхалі, гімно-вапрос. Тіко з тебе два шекеля за сірник, дай мені ще цигарку та назбирай каміння. Бо чим я воювать буду?


- Ідеї в тебе ахуєнні, - сказав Голіаф, теж піднімаючись та струшуючи пісок. - А от дополнітельні пункти протоколу мені вще геть  ся не сподобали.

І от так народилось НАТО та єнший Цахал.
https://gorky-look.livejournal.com/274624.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #2 : Січня 31, 2019, 11:55:12 23:55 »
Одісей та Пенелопа, або Як виносити сміття- Пінілопочко, ласочко, ну давай вже не треба, - примирливо муркотів Одісей. - Я всьо поняв, більше не повторицця.


- Та пішов ти до дупи! Каже я на сікундочку, сміття винести, й десять років його чекай! Я вже заміж знову зібралася, так тут воно ся з“явило та жоніхов повбивало. А завтра воно знову вийде сміття винести, та кудись на десять років поїде, і знову десять років жоніхов збирай, а мені вже сорок лєт буде. В тебе совість є?

- Так війна ж була!


- Яка війна? З ким?


- Із троянцями.


- Із засранцями! Веліка атєчєствєна штири рокі шла, а ці гєрой десять років воювали із якимсь райцентром. Половина гіроів додому із дітьми ся вернули та по штири жінки! Ви там шо, прутнями воювали під сталінградом? Ваєваки хітромудрі…


- Так не тіко ж війна десять років! А дорога туда-обратно?


Одісей відчув шо бовкнув зайве.


- Я зараз пательнею тебе переєбу, - недобрим голосом сказала Пенелопа. - Шо шльом полетить в одну сторону, а сандалі в другу. Дорога, кажеш, туда-обратно? Странствія Одісея? Чули, чули про ці странствія. Уся Ітака тобою гордіцца... Ти як мій папа, шо поїде на рибалку, та повернеться через три дні бухий й без риби.


Треба було терміново видумать шось страшніше троянського коня.


- Так корабель жеж поламався! - вигукнув Одісей. - Чесне ахєйске. Довелось на попутках…


- І на попутчіцах. - вточнила Пенелопа.


Одісей зітхнув та знітився. Крить було нема чим. Курва Навсікая все розтринькала.


- А я тобі подарок привіз. - попробував басилей Ітакійській змінити тему розмови.


- Який?


- Ну, а шо з моря привозять, з курортів? Ракушкі.


- Ти довбойоб? Ми самі на морі живемо. В нас хата із ракушок.


- Та нє, то класні ракушки, турецькі. Притискаеш до вуха, і в голові морем шумить.


- Ми в хаті звукоізоляцію зробили, шоб в голові морем не шуміло. Тобто ти в хату із ракушок, де морем в голові шумить, привіз ракушку, шо шумить морем в голові… Ні, ну а шо, орігінально. Бінго! От скажи мені, Лаєртичу.


- Шо? - з надією скинувся Одісей.


-Чому тебе, такого, вибач на слові, дібіла, вся Греція назива Хітромудрим? Може я шото не знаю, або ніпанімаю?


Одісей похнюпився, та сів на канапу поруч з жінкою.


- Та я сам не знаю… Бач, Пінілопочко, дома в мене нічо не виходе. А на війні все чікі-пікі. Всьо організовано, ботінкі почищені, координація налагоджена. Кінь троянський — то хуйня, я у самого Агамемнона каптьорщіком був. А то не жарт, повір. Це сірьозна ваєнна посада, туди кого попало не беруть. Я ж ріально в розвідку ходив, в ємбатерії стояв... Шо там кінь, на мені тушняк був та зімнє обмундірованіє на підрозділ! Але, як біля тебе — то одразу дурію. Може то любов, га? Гормони кись на мене взаімодєйствують?


- Зробив би шось по хаті, дивись би й дома каптьорщіком став, - тихо відовіла Пенелопа. - Гормоніст Хитромудрий. А то тіко рибалка та колєсниці. Та олімпіада раз в штири роки.


- Так я тіко за! - зрадів Одісей та підхопився з канапи. - От шо ти хочеш? Ласочко, китюньочко! Шо по хаті треба робити? На руках тебе буду носити! От давай прямо зараз сміття винесу!..


Та осікся, наштрикнувшись на залізний погляд Пенелопи.


- Сиди тут. Сама винесу. Знаю вже я, як ти сміття виносиш.


З того часу на Ітаці сміття виносять тіко баби, шоби хітромудрі одісєі на війну не повтікали


https://gorky-look.livejournal.com/274937.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #3 : Січня 31, 2019, 11:56:25 23:56 »
Троянський кінь, або "О, богі"
Паріс перевернув списа тупим кінцем догори та погрюкав в пузо дерев“яного коня.


- А ну, вилазьте студов! Досить вже дурака включать. Шо ми, ніпанімающі? Га, шо мовчите, ахеяни?


Коняка таки мовчала.


- Може спалимо його к їбіням? - запитав пелтаст, шо стояв поруч. - Як самі вилазити не хочуть?

- Спалити, негайно, бо воля священа того вимагає… - тучжі завив віршами жрець Лаокоон. - Богів олімпійсьих, бо буде нам срака тіжола…


- А ну цить! - рявкнув Паріс. Після смерті Гектора він сильно відчував себе командіром. - Йди в храм до себе распоряжацця… Спалить, спалить... Ти спочатку зроби такого коня. Тут однієї дрєвєсіни тіко на зимове опалення для половини Трої. Шо скажеш, Оленко?


- Я так думаю, шо ахєйців треба студи виколупать, а коня забрать. Та в хаті поставити. Бо тож художнє ізделіе, - відповіла Олена Прегарна, достобіса схожа на польску акторку Магдалену Мельцаж.


- Тягніть драбину, - рішуче віддав наказ Паріс. - Та відколупайте ізделію пузо. Нехай вони звітту повипадаюсть, а коня заберемо в Трою. В саду поставимо. Нехай діти граються.


Пелтасти хутко збігали за драбиною, приклали ії до дерев“яного коня та почали вовтузитися із металевим пєтлямі, шо зачиняли черево іздєлія.


- Пішло, пішло, пішло… - сказав пелтаст — Ієба-а-ать!..


Із черева коняки лавою, зі дзвоном та гуркотінням, змітаючи альпіністів, посипались склянки тьомного коліру.


Всі троянці порозбігалися та позалягали, іспользуя складкі мєстності.


- Шо це було? - спитав Паріс, вилазячи з канави та обтрушуючи хітона. - Цицькі Афродіти! А ну, принесіть одну скляночку.


Самий сміливий пелтаст підкрався до купи, витяг із неї склянку, метнувсь до канави та подав камандіру. Паріс скрутив фанфуріку голову та обережно принюшився. Потім попробував на смак


- Настойка на спірту, - авторитетно оголосив Паріс. - Сімедсять два градуси, плюс-мінус. Хєрня якась.


- Бійтесь данайців, дари пріносящих… - знову завив Лаокоон, здіймаючи руки гори.


- Та завали вже пельку! - люто заорав Паріс на жерця. - Шоб ти так дарів боявся, коли тобі єх парафіяни до храму тягнуть. А ну пішов нахуй ссюди! Як відокремили церкву від держави, то я зараз тобі так голову від остального відокремлю!..


- Мені шось тоже це не дуже альо, - похмуро сказав Еней, син Анхіса. - Шоб таке корисне ахеянці залишили? Ти ж єх знаєш, вони шо не вип“ють — то понадсьорбують. А шо там на пляшці написано?


Паріс покрутив скляночку в руках, та вдивився в етікєтку.


- Та шось по ахєйскому. Ніц не зрозуміле. Медицина якась. Я так думаю, шо коли вони зйобувались, полкову аптєку покидали, бо в човни вже не лізло. Карочі. Пхайте все назад в коня, та тягніть до Трої. Там розберемось.


***
Через штири години, як звечоріло, Одісей разом з групою куретських пластунів-спіцназовців обережно підійшов до троянської брами. За ними в потьомках ховалися два батальона важкої штурмової спартанської піхоти.


Одісей постукав у зачинену фірточку, шо була пропиляна в брамі, та забрана рішоткою типу «рабіца.


- Га? Є хто на господі?..


Троя мовчала, як той кінь.


Одісей тихесенько відчинив браму, та одним оком зазирнув на двір. Поперек проходу лежав та хропів троянський діжурний у званні сіржанта.


- Перепрошую пана…


Діжурний перевернувся на єнший бік та захропів ще сильніше.


Одісей зробив руками тактичний знак, та куретський спіцназ безгучно влився в браму, розтікаючись по векторам займаючі тактичні пойнти. Один з куретів зачепився за голу бабу, шо лежала на тротуарі й виматюкався. За спіцназом, достаючи пофарбовані в зелене для невідімості махайри, в калітку вломились спартанскі броньовані дуроломи, гуртуючись по відділенням та розбігаючись по вулицям.


- От і все, - сумно сказав Одісей. Йому треба було йти до палацу, шоб там койсь хуйні не скоїлось. Він рушив в напрямку царської резиденції, зачепився за ту ж саму бабу, та теж виматюкався.


***
Олена Прегарна сиділа на сходах палацу, та дивилась пустими очами в нікуда.


- Гм-гм… - ввічливо сказав Одісей.


- Сука ти, - відповіла Олена. - Хітрамудра. Я так й знала, шо це кесь западло. Шо то було вапще?


- Глод. По-вашому «бояришнік». Настій, сімдесят два градуси.


- А в коробках?


- Касєти Алегрової та Міхаіла Круга.


- Нєлюді.


- То війна, Оленко… - Одісей сумно зітхнув. - Заєбало все, я домів хочу. Жінку давно не бачив. О, до речі, про жінок… шо робиш ввечері? Є прідлаженія.


Над Троєю ставало заріво пожежі. Хтось десь несамовито вив.


- Чоловіка в наркологію везу.

- Якого?


- Паріса. А шо, другий теж тут? - Олена помітно напружилась.


- Мєнєлай? Та тут. Біга десь із своїми спартанцями, різню всіляку робить та творить насілія. Про тебе, до речі питав.


- Ну то я пішла, - Олена спішно стала зі сходів, поправила прічоску та ся направила в хату, де був викопаний підземний хід. - Бо він єбанутий, ти ж сам знаєш. Бувай, короче, Хітрамудрий. Спасібо тобі за всьо, сучий ти сину. Шоб ти здох.


- Блядувать було не треба, - похмуро відповів Одісей. - Сиділа б дома в Спарті — ніхуя б не случілось. Чи курвила б собі по мєсту житєльства. Нашо було в Трою їхати шоби просто поїбацця? От ви, баби, всі такі — накурвите, а потіч чоловікі з-за вас нап“ються, та Трою спалять. То женщінов провина, не богів, що згинуть і герої, і вожді...


- Йди нахуй, - сказала Олена Прегарна, - Гомер всратий.


Та пішла в хату тікать через лаз.


- Бо від долбоемізму лікує лиш один алкоголізм… - сумно закінчив вірш Одісей, дістав цибурбан, запалив та сів на сходи палацу.


https://gorky-look.livejournal.com/275162.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #4 : Січня 31, 2019, 11:57:53 23:57 »
Сто дваццять голів, або Думать та рубать- Виходь, курво! - ревонув Геракл в лаз печери та постукав рукояттю меча о каміння. - Я тебе таки ушатаю. На шо хочеш отвічаю.


- Па галавє сєбє пастучі. Ти знаєш шо накоїв? - донісся у відповідь рик з печери. - Ти шо, не знав шо у гідри замість однієі голови вироста дві, якшо відрубатиі? В мене блять девять голів було, а зараз шось біля ста двадцяти. Я тут сиджу, поворушитись не можу, головами в стелю впираюсь. Хата, як в гадюшнику. Як я тобі вийду? Через камін, як сантаклаус? Вовшебним чином?


Геракл пожував бороду.

- Це ще токо початок проблєм, - знову заговорило з печери. - Як я цю орду голів годувати буду? Ти знаєш який прожиточний мінімум в Греції?


- Та мені похуй мінімум, я син бога, - надмєнно відповів Геракл.


- Шо, сам Іісус???


- Та нє, - чомусь знітився Геракл. - В мене Зєвс батько.


- То ти не божий син, а божествєнний. А то втора катігорія. Ну й шо будемо далі робити?


- Біз панятія, - чесно відповів Геракл. - Мені треба залік по подвигам здать. От, у зачьоткє є пункт «лернейска гідра».


- Лернейський, а не лернейска.


- В смислі? Ти шо, мальчік? - здивувався Геракл. - В сенсі — пацан?


- А ти шо, спрашував мене? Блять, якшо я кось звідси вилізу — тобі пизда, Геракл, хоч би хто тобі був папа, хоч Зєвс, хоч начальник митниці. Атвічаю. Теж на шо хочеш.


Геракл сів біля лазу та замислився.


- Слухай, а якшо культі припалювати, коли голову відрубаєш, може вона знову не виросте? - запропонував герой. - В мене тут помогайло є, Іолай, небіж. То я буду рубати, а він дєзінфіцірувать. Ти по одній голові висовуй з печери, то може вийде, га?


- Та хуй його зна… - невпевнено відповіла печера. - Давай спробуємо. А шо робить? Сидіти тут до скону? Зараз, пошукаю голову що ближче до входу. Гадство, ледве ся розпутав...


- Йолайчику, тащі спічкі! - заволав Геракл, здіймаючи меча.


З лазу печери випнулась страшна зміяча голова на гнучкій шиї та з підозрою подивилась на Геракла.


- Давай, поєхалі, - сказала голова. - Син бажествєнний. Тіко шоб акуратно. Як в барбєршопі.


Геракл хряснув мечем по шиї, а Іолай миттєво припік зріз.


- А-а-а! - страшно заревла печера. - Та ти охуєв вапще! Больна жеж!


- Терпи. - повчально сказав Геракл. - Давай другу голову.


- Та пішов ти нахуй! Сам дурні наробив, а терпіть мені! Прутня собі відрубай та припечи. І потерпиш.


- Не матюкайся, - суворо відповів Геракл в печеру. - Тут діти. Йолайчику, піди побігай десь, мені з гідром тре поговорити як мущіна з мущіной.


Деякий час гідр з Гераклом мовчали.


- Ну й шо будемо робити? - спитав герой.


- Скудов мені знати. В мене вже мігрєнь від тебе в двадцяти головах одноврємєнно. Треба думати перед тім як рубати.


- Слухай, а може ти сракою вперед з печері вилізеш? - з надією спросив Геракл.


- Ага, січас. І з вазіліном.


- Та я не в тому сенсі…


- Та ладно. Знаємо ми вас, грєков.


Геракл зітхнув, сховав меча та почав запихувать відрубану гідрову голову в торбу.


- Йолайчику. Йдемо звідси. Ну шо тобі сказать, подвіг, чесно кажучи вийшов так собі. Не альо. Бувають в жизні пасмурниє дні. От, голову покажемо, може зарахують. Ну а шо ти тут зробиш? Тут пірфоратор треба, шоб до того чудовіща ся добрати. Пішли, пішли...


- Стаять!.. - страшно заревла печера на сто двадцять голосів, шо хор Алєксандрова. - Бицця будемо! Сука, ну я колись жеж вилізу, я тебе знайду… Голодати буду шоб пахудєть! Син Зєвса, я вже адрес твій знаю!


- Пішли, пішли, пішли, Іолайчику… - пробурмотів Геракл, поспішно переходячі на біг. - Всьо, подвіг закончівся. Нема що нам тут робити. Бач, засіла тварюка в хаті та не вилазе. Та ще й ми у всьом винуваті...


Томушо перед тим як рубати, таки треба спочатку чіртьож мати, або як кажуть в Полтаві - «креслення». Та Тактіческій План — вже не знаю, як то в Полтаві зветься.
https://gorky-look.livejournal.com/275640.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #5 : Січня 31, 2019, 11:59:11 23:59 »
Крівізна Землі, або Цицьки
- А, Натане, заходь, заходь, - сказав цар юдейський Давид, відкладаючи стилус. - Он там на канапку сідай. Чай, кофе?

- Та нє, спасібо, - відповів пророк, присідаючи на канапу. - Чого викликали, Ваше Вєлічєство?
- Як діла? - спитав цар.
- Вашими молитвами. Давайте ближче до справи. Шо оп“ять у євреїв трапилось?Давид похрустів пальцями. Видно було, що він не дуже знає як сформулювати проблему.
- Ви крівізну Землі змінити можете?

- Шо? - ошелешено перепитав Натан.

- Та не придурюйся. Всі знають шо Земля — куля, а не то шо в школі кажуть. Мені треба кось ії кривизну поміняти на меньшу. Сам я не можу, а ви там со своїма перемовте із начальником, Йому то не важко буде, як Він ту кулю за шість днів створив та населив.

- Та нашо???

Давид встав з-за столу та почав ходити по кімнаті, заклавши руки за спину. Говорити йому буле дедалі складніше.

- Понімаєш... Є одна така тьолка класна. Може знаєш, Вірсавія?

- Та шо за Урією? Знаю.

- От. То любить вона гола купатися в басейні напроти мого балкону. Але з балкону тіко голову ії видно. Там пагорб заважає, шо між палацом та урієвою хатою. Я вже на дах залазив, шоб подивитися, теж рєзультат коло нуля. Тіко півцицьки видно. А хочецця ж все подивитись! І мені для того треба змінити крівізну Землі.

- Так мо простіше пагорб зрити, чи ще один поверх надбудувать, ніж Бога таким зайобувать? Давиде, схаменись!

- Не можна зрить пагорб! - Давид досадливо цикнув. - Бо Урія шось падазрівать почне.

- Так може Урію… того?

- Можна і того, - легко погодився цар. - Але ж я не знаю, яка та Вірсавія від цицьок нижче. Може в неї з ногами проблеми, або ще шось, тіпа цілюліта. А Урію таки шкода, бо він военачальник добрий, і вапще комбат атец салдатам. Не можна просто так його… того. Коротше, давай крівізну мінять, шоби спочатку подивицця шо маємо.



- Я мав на увазі не "того", шо ви, пан царю подумали, а в монастир, - сердито відповів пророк.



- Так все єдно комбата не буде. Карочі, треба спочатку тест драйв.


- Но то… - пророк ся замислив. - А як шо ту Вірсавію в гості запросити та подивицця на місці? Ти ж цар, зроби кийсь банкєт, вишли запрошення та диви скіко хочеш.
- Голу? Ти що, Натане, йобнувся? Шо про мене люди в Єрусалімі скажуть?
- Но то… - покивав головою Натан. - Теж правда. От врєдні баби. Але не можна просто так крівізну мінять, бо в нашої Землі від сраки Австралія з Антарктидою відліпляться та в космос попадають.
- Тай й мать його йоб! Нехай собі падають, шо мені та Антарктіда? А у Вірсавії цицьки знаєш які?..
- Та знаю, - похмуро сказав священик.
- Скудов? - ся здивував цар.
- По рєлігіозним дєлам, а не то шо ти подумав. - так само похмуро відповів Натан. - Мені ж ніззя до бабів. Біля мікви ся зустрічали нічаянно.
- О, так опиши на словах шо в неї нижче цицьок. Може й крівізну мінять не треба буде, - зрадів Давид.
- Ну то слухай, - пророк відкашлявся та задумався. - В опщім… е-е-е… м-м-м… а-а-а… та ну його до фраса! Не можу так описати! Шо я тобі, артіст? Переконав. Давай мінять крівізну. Тікі не надовго.
- Отож, - задоволено сказав цар Давид та сів за стіл. - Шо я і казав. От і добре, от і домовилися. Мені надовго і не треба, тіко туди-сюди, шоб я погледів. Доби вистачить. Ви там помоліться як треба, а я ся в боргу не залишу. Жертвопрінашенія, парковки для колісниць, всьо шо надо. Навіть храм построю! Ти ж мене знаєш Натане!
- Та знаю, - досадливо сказав пророк, виходячи з кабінєту. - Отож і горе. Не доведуть тебе баби, Давиде, ні до чого доброго. Дєфіцит воспітані в тебе. Може з сина тіко шось добре вийде, тому й стараюся. Тьху!
Та пішов мінять крівізну Землі.
Й таки не довели до добра, тому шо коли ту кляту крівізну на місце ставили, трохи ії перегнули, й з тих пір із-за неправильної кривизни російскі ракети нормально літати не можуть.
А у всьому винуваті баби та євреї.
https://gorky-look.livejournal.com/276034.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #6 : Лютого 01, 2019, 12:00:41 00:00 »
Абіогенез, або Первинна зрада
- А тепер — ділись! - сказав Панбог, та ляцнув пальцями над першою протоклітиною, шо мала створити усе життя у Всесвіту.


- Із ким ділитися? - спросила протоклітина, підозріло дивлячись на Панбога.


- Овва! - сказав Панбог. - Я ще житя створити не встиг, а в мене вже таксіст з Богуслава вийшов. Та ні з ким. Саме з собою ділись.
- Сам із собою — то можна, - погодилась протоклітина, ся напружила та розпалась на дві. Друга тучже переєбла першу скалкою по голові.

- Де ти ся лазило, син курвячий, тришта пятсот мільярдів від образуванія Сесвіту, а воно тіко додому ся зволіло принести! Панбоже, нє, ну от чєсно, ви такого гада бачили?

- Нє, - сказав розгублено Панбог. - В мене гади тіко на п“ятий день творення заплановані, а сьо лише третій. Де Я міг тих гадів бачити? Карочі. Не сваріться, а діліцця.

- Не хочу я більше діліцця, - похмуро сказала перша протоклітина. - Поділився вже на свою голову.
- Бо молнією в“єбу… - вкрадчіво сказав Панбог. - Бо є небо та електрічество, і всьо шо для того треба я вже зробив ще вчора. Но то, на счьот трі…

Протоклітини напружилися, та знову розпалися навпіл. Дві новоутворені тучже підбигли до мамки, стали смоктать сіську та просити вєласіпед. Панбог прихильно посміхнувся до них з небес.

- Нє, я не поняла, - сказала друга протоклітина першу, гойдаючи дітко. - А цей, другий, в тебе від кого?

- Від мене, - похмуро сказала ісходна протоклітина.

- Та я бачу шо від тебе, я ж не сліпа. Схожі. А від кого ще?

- Ні від кого. Тут окрім нас нікого нема. Ділєніе.

- О, то ми вже хату та майно ділимо? Ти лазиш де ніпонятно, потім в тебе діти ніпонятно скудов, и тепер вже ділимо майно!

- Панбоже, - взопила перша протоклітина до небес. - А жізнь — це сільно обязательно? Не можна якось зробити гарний світ, але без життя? Тіко друга ітерація, і вже повний пиздець! Ну я Тебе прошу, ну Боже! Ну шо Тобі стоєть?


Бог тіко зітхнув.


- Ти потерпи кропаля, чуваче. Нє, Я вже сам понімаю, шо виходе не альо. Я ж не зовсім тупий, я же Бог! А шо я можу зробити? Життя — воно тіжоле. Ну, спробуйте всі ще раз ся поділити.

Всі протоклітини знову луснули навпіл.

- О, то я тепер багатодітна! - заверешала друга протоклітина. - То я так понімаю, шо питання по розподілу імущества більше не стоить!

- Ахуєть, - похмуро сказала перша протоклітина. Дві нові клєтки скубли йому чуба та просили вєласіпєд та плейстейшн.

- Мда, - сказав Бог. - Якшо Я Сам не знав — то хто міг знати? Слухай, ся не переймай. Кось воно буде. Післязавтра зроблю риб та гадів, до риб зроблю тобі пиво та футбол. І тілівізор. А до гадів — москалів. І автомати. В опщем буде весело. А через штири мільярда років, чи близько того, зроблю з тебе богуславського таксіста. От тоді оторвесся на вся гроші. Ну всьо, Я пішов. Вибач, В мене діла.

Клітини ще раз розполовинилися та почали вопросітельно лупати мітохондриіями, чомусь не на Бога, а на першу протоклітину.

- Падло ти, а не бог, - тоскно сказала в спину Панбогу перша протоклітина. - Нахуй таке життя. Це не жизнь, це мучєніє.

Панбог зробив вигляд шо нічого не почув, та пішов робити трави та дерева.

- А, ось ти де! - сказала друга протоклітина, вилазячи з первобітного бульону. - Спрятався. Я тут з дітями пораюсь, а воно з Панбогом теревенить! Тіпа по хаті нем шо робить!

- Галочко, не зайобуй, - відповів перший. - І без тебе хуйово.

- А шо таке у нас случилось? Спінінг поламався? Так риб ще нема...

Перша протоклітина ся понурила, сіла на тікошостворену твердь земну, та погрузила обличчя себе в долоні. Друга повагалася, потім сіла поруч та притисла си до першої.

- Ну котіку. Ну вибач. Бач шо коїться. А дітки геть розумні, загальна біомаса вже первищила два кома штири на десіть у двінадцятій степені тон. Кожному сраку витерти і образованіє дать.

- Ієбіческа сіла, - сказала перша протоклітина та заплакала. - Піздець мені, пропала молодость. Короче, бери всьо імущество, та шоб я тебе не бачив.

- Та шо ти ниєш, дітки без бога наліпили з себе кихсь динозаврів, стадо павіанів, та кажуть шо один з павіанів в Верховну Раду йде діпутатом. Бач куди наша клітина забралася! Я ж не за себе на тебе лаю. Я за малих… Ти спати йди, а я тобі борщику на завтра нароблю. Та звару на ранок. Не вбіжайся.

- Та я не вбіжаюсь, - сказала перша протоклітина, подумала та незграбно цьомнула другу в щочку. - День був тіжолий. Шо в бога, шо в мене...

- Но то. Потерпи трохи, штири мільярда років, а потім підеш в свій Богуслав, в таксісти, згідно Слову Божому. - сказала друга протоклітина та жалісно сьорбнула носом. - Іди таксюй, розвлікайся, покі женщіна тут страждає.

- Та куди вже я від тебе піду, - сумно сказала перша протоклітина, підсіла ближче та обійняла другу.

- Вам яку рибу на післязавтра робить? - спитав Панбог, роздвинувши небеса.

- Ліща! - сказала друга. - А ще краще фарєль. Бо вона в різні страви йде. Чи тунця.

- Судака! - сказала перша протоклітина. - Бо під пиво він охуєнний! І бичка. Або чіхоню, тіко сушону.

- Ну от нашо ви знову починаєте? - з ласковою докорою спитав Панбог. - Я ще гадів не встиг зробити, а тута знову зрада. На один день вас покинути ніззя. Так ліща вам чи судака?




І так ми з тої протоплазми й живемо та ся маємо.



Але. Коли пішов собі Бог робити гадів та дерева, а діти вже спали, то перша протоклітина теж хропіла в матраца. Й друга поцьомкала єї тихесенько за вушко, та сказала тихо, шоб не збудити: Ле тиж зі мною поділився навпіл, як нікого не було. Умнічка. От єслі би ти чаще по хаті ся порав, більше зарабатував та меньше бухав... Боже, боже, а казали ж тобі, Панбоже - нашо така жізнь? От й він терпить, та я терплю. Й ти, Панбоже, терпи.
https://gorky-look.livejournal.com/276998.html


Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #7 : Лютого 01, 2019, 12:03:37 00:03 »
Свіноподобіє, або Паляниця (вері лонгрід) 


- Та відчіняй вже, - втомленно сказав Одісей, сидячи на підлозі та спираючись спиною на двері гінекєю. - Не буду я тебе пиздить. Герої бабів не пиздять.


- Ага, - пляксиво відповіла з-за дверей Цирцея. - Не пиздять, але ріжуть залюбки. Як ви амазонок перерізали під Ітіліоном?


- Під Іліоном, а не «Ітіліоном». Менше кіна дивись. Різати не буду. Все, слово даю. Я вже кропаль вспакоілся. Курво, ну от шо мені тепер робити? В мене шо, свині на човні гребсти будуть? А шо я дома єх жінкам скажу? Шо іх на сало пустили?

- Який же грєк не любить сала? - улесливо запитала із зачиненого зседедини гінекєя Цирцея.


- А-а-а! - заревів Одісей, та підхопив ся на ноги, вихоплюючи ксіфоса. - Не зли мене, достобіса, бо таки виламаю цю хванеру, та заріжу к їбіням!


- Та я пожартувала, Одісейчику, - знову зарюмсала, сьорбаючи носом Цирцея. - Ле ж я чесно попередила, що перетворюю чоловіків на свиней. Знали на йшо ся погодили!


- Так я думав ти в художествєному сенсі, образно, - відізвався Одісей. - Хлопці кіко років тіко воювали та гребли, ані горілки, ані бабів — а тут тобі таке палаццо, банкєткі... біде різні з шампаньолою. Ну понятно шо насвинячились. Але ж не в справжніх свинтус доместікус, що на штирьох копитцях біга та рохкає!


- Але ж я…


- А якшо ти ще раз скажеш шо «нада було читать шо мєлкім шріфтом в договорі написано», - зловісно сказал Хитромудрий, - то я таки забуду врємєнно шо герой, задеру тобі на сраці хітона та надеру до свіченія температури плавлення вольфраму. Я сам юріст, між єншим, тому і Хитромудрий звусь.


Цирцея перелякано замовкла.


- Ладно, виходь — примирливо буркнув Одісей. Не сци. Підемо дивитись мій… екіпаж, так сказать. Та думати разом - шо далі робити?


***
- В чому проблема? - розгублено спитала Цирцея. - Мені обратно іх перетворити — тілько пальцями ляцнути.


- В тебе стадо — голів зо триста. А в мене екіпаж п“ятдесят штири чоловіка. Як я своїх відрізню? Я от кабанчика спіймав, в профіль дивлюся на те порося — ну чисто Філомілєт! А в фас — свиня собі, та й свиня. Філомілєтіку, це ти, друже? Ну скажи щось?


Порося дико заверещало, запручалося, вирвалося з рук Одісея та втекло в юрбу.


- От бачиш, - горісно сказав Одісей. - І шо робити, богзна…


- Так давай я всіх перетворю на чоловіків! - запропонувала Цирцея.- В людському образі ти ж своїх пізнаєш?


- Ага. Січас. Ти іх вчора бачила? Десять років на війні, десять років в плаванії. Бородами позаростали від очей до яєць, шо дагєстанські старєйшини. Я вже забув як вони на обличчя виглядають. Тіко по одягу розпізнаю. Філомілєт — от той, шо втік — жовтий хітон, запрасований. Пелисофоб — синій хітон, з латкою на сраці. Прасімандр — кульгає, Антіфат — заїка та постійно бухий… вони ж голі перекинуться, ге?


- Істєствєнно, - сказала Цирцея, та чомусь застіснялась.


- Отож. А якшо двоє себе Філомілєтами назвуть? Мені шо, двох брать?


- Та хоч всіх бери, - зітхнула Цирцея. - Мені для тебе нічого не жалько. Я собі ще нароблю, а людина ти добра, хоч і герой.


- Драстє. В мене стіки в корабель не влізе. Шо, лотерею робити? Тіпа «грін кард»? А дома куди я всю цю юрбу діну? Нє, треба кийсь єнший вихід шукати. Слухай, а якшо допитати? От є таке, шо один знає, а єнший, шо прітворяєцца — не може знати? То часу добіса вийде, але ж розберемось!


- Я тобі відразу не сказала… - якось зніяковіло відповіла Цирцея. - Є така грецька приказка: що знають двоє — знає й свиня. А що знає одна свиня — то знають всі свині. Вони там в стаді все один про одного вже знають. Так шо не вийде з допитом. Навіть з прістрастієм...


- Як я не люблю ці ваші магічні штучкі, - з ненавистю сказав Одісей.


- Пішли краще поїбаємось, - сказала Цирцея, та поклала долоні на плечі Одісея.


- Та я вже і так зайобаний! - злісно відповів Одісей, та скинув руки Цирцеї з себе. - По самі памідори.


- Пішли, пішли. Краще єбацця, ніж хуйньой страдать, - Цирцея повторила спробу приголубити Лаертіда. - Їбацця завжди полєзно. Кажуть, шо під час етого дєла кров приливає до голови, та в неї можуть сякі розумні речі прийти.


Одісей зітхнув, плюнув в пилюку, виматюкався та пішов їбацця.


Ібались вони сумно та безрадісно. Одісей, закинувши руки за голову, спустошено дивився в стелю, де мозаікою було викладено Посідона верхи на дельфінові, а Цирцея, відчувая свою провину, рухалась слухняно та старанно, але механічно, наше шкарпетку онукові в“язала.


Раптом Одісей напружився, почервонів, звів очи до купи за заорав страшнм голосом: «А-а-а!»


- Що! Скінчив? - зраділа Цирцея. - Любчику мій!


Замість відповіді Одісей зіпхнув ії з себе, та як був, голяком, побіг до свинарника, на ходу підскакуючи та вигукуючи «Евріка!»


***
- Перетворюй всіх! - звелів Одисей.


- Але ж... - розгубилася Цирцея.


- Роби шо кажуть. Тіко цицьки чимось прикрий.


Цирцея слухняно загорнулася в туніку, шось прошепотіла, кесь незрозуміле зробила руками, від чого з них посипалися іскри, та счолкнула пальцями. Свині почали швидко облазити, гублячи волосся, розгибатися, ставати на задні копитця, що перетворювались в ступні, та через деякий час перед Одисеєм та Цирцеєю стояла зграя голих чоловьяг, зарісших бородами шо ті індійскі йогі.


- В шіренгу па аднаму… Стройсь!!! - заревів Одісей страшенним командним голосом, відпрацьованним за десять років війни під Троєю, та від якого в шіренгу по одному ся виравнюють навіть дерева в лісі. - Шикуйсь! Струнко! Пузи блять повтягували, розпустили ся шо свині. Па парядку номіров роз-ра-ХУЙСЬ!


На триста сьомому расчьот було скінчено.


Одисей підійшов до першого в шерензі.



- Трі шага впірьод! Фамілія, званіє, должнасть!


- Шеренговий Діоклес, стрілець, шверте весло!


- А ну скажі «паляниця»…


- Паляниця, - розгублено відповів шеренговий. - А шо?..


- Діоклесику… - трохи не заплакав Одісей, та стиснув бородуна в обіймах. - Стара ти срака! Вже думав не побачу тебе…


Потім цар итакійців зрозумів — як виглядають зі сторони два обнімающіїся голих мужчіни, та хутко відпустив Діоклеса з обіймів.


- Ступай до лівої чоти. Наступний. Три кроки впірьод!


- Сержант Поліктор. Командир расчьота балісти, двадцать шосте весло! Паляниця!


- До лівої чоти. Наступний!


- Шеренговий Філомілет. Стрілець. Сімнадцяте весло. Поляніца.


- Заєбіся пахнєт піся! - дружелюбно відповів йому Одісей. - Цирцю, ласочко, вертай цього «паляніцу» назад в свиню, та жени до он того загончіку. Бо нєхуй шастать.


Хітромудрий задоволено ляснув в долоні та потер єх одну об одну.


- Ох пішла справа, пішла… до вечора, маю надію, ся впораємо!


- Який же ти в мене Хитромудренький! - промуркотіла Цирцея, женучи хворостиною лжефіломілета до загону.


- То всьо хвіхгня, - зневажливо відповів Одісей, допитуючи наступного кандідата. - Все єдно кись пани жиди скажуть шо то вони вигадали та «шіболєтом» назвуть. Це ти в мене розумненька, знаєш як робити, шоб кров до мозку приливала для улучшенія інтелектуальної праці — а те ж головне! Єх, Цирцю… Як би не Пінілопка, та дітки… Оженився б, як Зевс свят, оженився!


***
Вечірне море, по якому йшов одісеєв човен, було таким захоплюючє гарним, що описувалося тіко непрілічними словами. Повз борти, перегортаючись у воді та показуючи сірі пузяки, ковзали дельфіни. Обігнавши судно, перед розмальованим носом галєри вони вискакували з води. На них вже сиділи голі нереїди, одянугті в одні мокрі причоски.


Моряки реготали та кидали дівчатам піченькі та цукерки. Дівки ловили частунок, хіхікали та показували морякам цицьки. Гріха в тому не було, бо нереїда тіко до пупа баба — а далі як риба, і шо з тим робити - ніпонятно. А солдатні на голі цицьки подивитися — і то воєнне щастя.


- Диви, яка наядочка! - казав один. - Ох ти моя лялечко! А ну, лови яблучко!


Морська ніфа ловила стигле яблуко, починала його хрумкати дрібними, білими як перла зубами, шобсь белькотіла по-свойому, показувала рожевий, шо в кошеняти язик, прискала від сміху та пурнала у воду.


- Дурний ти, Орхілаю, - поважно казав сержант Поліктор. - Наяди — вони в річках та озерах, мавки по-нашому. А то була нереїда, морська німфа.


- От чому ви, сержанти, всі такі розумні? - з досадою питав Орхілай. - Вас шо, мами в бібліотеці народжують?.. Хлопці! Остобісив вже цей тулумбас. Давайте хоч шось заспіваємо? Гей, хто заведе? Тіко таку, шоби всі знали.


"Жизнь мая праклятая
Как гармошка рватая,
Не дает мєнє училка,
Целка неєбатая!"


Раптом донесло ся із корми, десь із району передостанньої пари весел.


На палубі настала мертва тиша. Нереїди та дєльфіни з переляку попірнали в море, й навіть вітер вщух.


- Так-так, - тихим голосом, що його почуло все море, сказав Одісей. - А ну, йди сюди, ахєянін. З чьіх будєш?


- Шеренговий Нікіфор. Пелтаст. Паляниця. Паляниця. Па-ля-ни-ця!


- Добре, Нікіфоре, не волай, вірю, вірю. А гімн наш ітакійскій заспівати можеш?


- Звісно. «Ще не вмерли ітакійці...»


- Досить. От, курво, як ви палитесь. Не «ітакійці», Нікіта, а «в ітакійців». Шо, так трудна запомніть? Гей, кто на кермі! Вертайте до Цирцеї. Свиню хазяйці повернути треба, а то недобре вийшло — вона до на із сілякою гостинністю та приязню, а ми в неї, виходить, скотину вкрали.


- В мене тьоща на Ітаці, - пляксиво сказал лжеітакієць. - Я только провєдать. Я й паляницю вивчив, спєціально трєніровался, а тут само вирвалось. Мне туда і обратно, думаю — вот, попуточка єсть, рєшіл воспользоваться. Я по тьоще саскучілся…


- Може й правду каже, - озвався рябий керманич Теоклітор (якого моряки за очі дражнили «Де ти, клітор?») «Паляницю», бач, знає. Тьощу любить. Та до пані Цирцеї - то крюка дні на два давати тіко туди, та на веслах, бо проти вітру.


- Я вам от шо скажу, - серьозно відповів Одісей. - Сьогодні в нього тьоща на Ітаці, завтра в Спарті, післязавтра в Полтаві, хоч кербер мене поїш, кедь я знаю де та «полтава». А потім в нього усюди «ісконна зємля» та «сакральниє мєста». Любить тьощу — най до себе жити ії бере. Кароче, будемо ще два дня грести додатково, я сказав. І ще два назад. Але цю халєру до хати не повеземо.


***
Зв“язане по руках та ногах тіло бовкнуло у воду.


Ітакійці зняли шоломи та помовчали для прілічія. Потім повісили парадні шоломі на цвяшки, замотали спітнілі голови хустинами та розійшлися по веслах.


- От скажи, Одісею, - запитав Філомілєт, загрібаючи воду. - Ти ж в нас достобіса Хітрамудриій. Як же ти такой пройоб допустив, шо ця зараза до екіпажу пролізла? Всіх же тричі по головах перерахували.


- Себе не порахував, - похмуро відповів Одісей. - П““ятдесят чотири — то зі мною. А вас мало бути п“ядесят три.


- А вапще, Філомілєт, дяч мені, шо ти тепер свиня тіко в моральному плані, а не в фізичному. Жер би зараз лайно в закутку. А воно, бач, ще вчора рохкало, а сьогодні камандіра жити вчить. Хітрамудрість - вона теж свої проблеми має.


Такшо греби, та не пизди.
https://gorky-look.livejournal.com/280225.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #8 : Лютого 01, 2019, 12:05:13 00:05 »
      Око циклопа, або Інтралопія 

- Ну от нахуя таке було робить, - гірко спитав циклоп Поліфем, притискаючи до закривавленої пики кесь мемекаюче ягня. - Нормальні люде так си робять?


- Так ти ж сказав шо з“єсиш панство, - віинувато відповідав з дальнього кута печери Одисей. - Ганявся за нами по хаті, потім в піжмурки грали, потім в слона, потім в города, але в города не пійшло, бо в нас усі міста скінчаются на «ы». Афіны Мікєны Мегары, а шо на «ы» вигадаєш? Ышкар-Ола? Потім в мішках стрибали наввипередки… Потім ти Філомілєта злапав та до рота йо запхав, потім плювався йом на довжину. А Антіфа таки ковтнув, як ся поперхнув. Шо ми мусили думати? Думали шо таки з“єсиш…


- Так то ж па п“янай лавачкє!- зревів Поліфем, та жбурнув ягня на голос. Ягня розлетілося об стіну «как пакєт молока» - Нахуя мені вас єсти? Я шо, людожер? В мене худоби он кіко! Ягнятки, свині, куріпочки, корівки на молоко. Сука, прийняв вас як людей… а ви мені єдне око видовбали. Підараси ви, а не ахілеси.

- Слухай, давай конструктивно, - примирливо сказав Одісей, обачливо не вилазячи з дальнього кута. - Ну, накоїли по п“яні. Бува. Шо вийшло — то вийшло. Ти й сам міг на цв“яха оком ся натовкти. Диви, ти ж чолов“яга в літах. Батьки, мабуть старенькі. Помруть, тобі пенціон буде, як сирітці з каліцтвом першого ступеню. Співати може по ринках будеш та на святах по храмах «гражданє, сматріте, я не віжу». Я тобі ліру змайстрячу та поводира дам. Так шо, може випустиш нас, га?


- Мій батя — Пасідон, - зі злістю одповів Поліфем, отрираючи криваві сльози з вилупленогого ока. - Він олімпійській бог, том вапще безмертний. Як він тобі помре? Який нахуй пенціон? Випущу я, випущу... Бебехі я вам всім випущу. Та свиням згодую. Такшо готуйте ся до долі лютої.


- Покажи хоч око, - примирливо сказал Одісей. - В смислі, посадочне мєсто.


Поліфем підняв велетенську космату голову.


- Мда, - констатував Одісей. - Виглядає не альо. Як друга дупа, тіко в лобі. Та тіхо, не скидуй ся, шо ти такой нєрвний? Я ж думаю — що зробити можна… Слухай, а в тебе вай-хвай тут є?


- Скуди? Тут острів.


- А вівтар в хаті є? Хоч маленький.


- Десь в кутку стоить. А на шо тобі? За упокій свій помолитися хочеш? Давай, давай. Не помішає.


Одисей відшукав хатній вівтар для жертвоприношень, здув з нього пилюку, насипав якогось порошку з торбинки, що висіла на паску, розколупав та витрусив до купи останній цибурбан, й зачиркав кресалом. В печері запахло кимось гімном, ацетоном, лавандою та конопелькою.


- Наркомани кляті, - злісно сказав Поліфем, принюхуючись до аромату. - Наколються своєю анашою, а потім добрим циклопам патиками очі видовбують. Дай хоч мені разок дунуть. Все єдно больше нікакой радості в моїй жизні.


- Не заважай працювать, - зосереджено відповів Одисей, роздмухуючи полум“я. - Бо не получіцца. Связь тут в тебе хуйова, бо печера.


Затім став на коліна перед вівтарем, закотив очі гори та завив гекзаметром.


- Гермес, Водій-Псіхопомп, шо богів олімпійскіх посланець! Виклик прими Одісея, Лаертова сина! Гроші, шо жертвував я в твоїм храмі афінськім, можеш вважати авансом поповнення щщоту!..


- Зовсім єбанулись, наркамани, - сумно мовив Поліфем, та не домовив. На вівтарику щось тріснуло, йобнуло, та на мармуровій дошці з“явилася голографічна фігурка малесенького чоловічка в крилатих сандаліках.


- Тіко коротко, - сказала фігурка. - В мене діла.


- Коротко — то коротко, - погодився Одисей. - Гермесику, цімборчику, мені конче треба до Гефеста достукатися. Треба одну річ невеличку зробити. Сплата налом без щщьот-фактур.


- Не можна. Божий коваль спить та не працює. - відповів голографічний Гермес. - Субота.


- Овва! - здивувався Одисей. - Це шо, Гефест в ївреі подався? А-фі-геть. Значить, в крані нєт води?


- Та прі чом тут жиди! Вчора ж п“ятниця була, вечір. А Гефест — він же пролєтаріат, хоч і олімпійський. Сам понімаєш шо в пролєтаріата ввечері п“ятниці буває.
- А-а-а… - зрозуміло покивав головою Хитромудрий. - Ну тада понятно. А може там є хто замість нього на діжурстве? Тіпа замісників? Якшо в когось з олімпійців колесо від колесниці відлетить, там же є кась група швидкого реагування… Тут реально роботи — хуйня, на півгодини.


- Перемикаю. - Голографічний Гермес зник, замість нього в димку конопель ся явили два опухлих єбала. Одне було в окулярах, друге з підбитим оком.


- Тєхпаддержка слухає.


- Хлопці, рятуйте. Треба око відеоспостереження поставити. На неєбєзвозмєздной основі. Налічман. Начальство ваше ще до вечера проспить, а я добре віддячу. Я цар Итакійський


- Зовнішню камеру чи внутрішню? - спитав єбальник в окулярах. - В смислі — на дах ставимо чи в хату?


- Ем-м-м… - Одісей замислився та озирнувся на Поліфема. - В голову.


Єбала подивились одне на одного.


- Не, ну а чо? - спитало підбите очкастого. - Мєдного вєлікана Тала ж ми робили, а там праці побільше було. Мєханіческого вепра для Артеміди теж ми. Шо ми, одне око не зробимо? Діктуйте адрєс.


- Поліфемчіку, - лагідно, щоб не дратувати ніщасного циклопа запитав Одисей. - Якій в тебе адрєс?


- Та я в душі нєєбу, - похмуро відповів циклоп, обмацуючи дірку від ока. - Всі кажуть шо «остров циклопа», а гіографічіского названія в книжці нема.


- Добре, самі знайдемо, - сказало очкасте єбало. - Освободіть в центрі поміщєнія вільне місце діаметром десь два метри. Виїжджаємо.


***
- Ієбіческа сіла! - сказав технічний даймон в синьому кобмінезоні, огладаючи вавку. - Чим це ви його?


- Розпеченою патикою, - винувато відповів Одисей. - З розбігу. Панімаєш…


- Та панімаю, - сказав Підбитий, розкладаючи чімаданчік та достаючи з нього різзні мідні, бронзові, залізні та скляні штучки. - П“ятниця. Ну шо, треба штири дирки по краям атверстія просвердлити.


- На шо? - підозріло запитав Поліфем з банкєткі.


- На кріплєнія для встановлення мідного ока спостереження. Ти менше питай, та тихо сиди. І не сіпайся, бо буде трошки непріятно. Ачкарік, давай дрєль. Свердло десь на півпальця в діаметру бери, бо череп тут шо в того тріцератопса.
Ачкарік підійшов з дріллю до циклопа та уважно придивився.


- Еге, тут не дрєль, тут пірфоратор треба...


- Поліфемчику, може ти винця для наркозу хильнеш? - по-доброму запитав Одісей. - Зі вчора ще залишилось. Тіко палицю свою затім між зубів затисни, шоб сотрудніков в екстазі не покусать.


- Давай! - рішуче сказав циклоп, із шкварчанням додудлив з міху залишки вина, та затис в зубах свого дрюка. Потім винув його на мить.


- Тіко ти мені всякі казки розказуй, про гераклів та пірсєїв, поки мені відєонаблюдєніе вставлять будуть. Я люблю, коли ти всяке таке брешеш. Ну шо, давайте, починайте, садісти-окулісти. Браття Менгеле, блять, - та знову вставив палицю в рота, й спробував заплющити око, але не зміг — бо ока ще не було.


***
Минуло штири години.


- Ну шо? - спитав Ачкарік.


- Та шось ніпонятне — відповів Поліфем, невпевнено крутячи головою. - Все якесь то синє, то сіре, в гарізантальну полосочку ще й смикається.
- То калібровка іде, - відповів Підбитий. - Зараз ми тобі будемо свєтофільтри підбирати, а ти кажи — не забагато червоного та зеленого?


Технічний даймон почав приставляти скельця до ока, а супутники Одісея, відчувши що небезпека, здається, минула, повилазили із схованок, та із цікавістю придивлялися до процесу.


- Айботвоюмать! - раптом заревів циклоп. Вся сахнулися від страшного пацієнта.


- Шо, болчяче було? - співчутливо запитав Одісей.


- Та ніхуя не боляче, нашо ви моїх овець на ніц обскубли? Таке руно було! Не тіко паскуди, та ще й крадіжники!


Всі подивилися на поліфемових овець, що збилися гуртом в куток та тривожно зтудов бебекали. Руно у овець було на місці.


- І бендюкі твої чому голі? Ви шо, справді підараси, а нє ахілєси?


- Поліфемчику, - обережно спитав Хитромудрий. - Може ми, тобі коли око проштрикували, нічаянно в мазгі попали? На місці твоє руно. Он, вівці волохаті шо ті лами. Й хлопці одягнені. Не так на випускний біл, звісно, але в хітонах…


- Всьо понятно, - сказав Підбитий. - Лінзу інтралопії нічаяно поставили. Тіпа рєнтгєну. Через неї руно та одяг не видно, просвічує наскрізь, тіко тіло видно. Січас поміняємо, одна секунда.


- А ну, зачекай, - запитав Поліфем. - А бабів теж без одягу буде видно?


- Істєствєнно, - відповів Ачкарік. - Баби ж теж люди, хоч по єншій спеціфікації. Підставляй око, зараз лінзу зніму…
- Цурпалки забери! - грізно сказав циклоп. - Бо я зараз тобі самому лінзи зніму, та будеш як твій калєга підбитий, тіко на обидва оки. Нехай буде ця… інтролопія. Всьо, сіанс ісцелєнія скінчено. Всім спасібо, досвідання.


Техніки зітнули плечима, відійшли із Одісеем осторонь, подеренчали там чимось срібним та зникли в облаці конопельно-ацетонового диму.


Поліфем, як зачарований ходив по печері, мацаючи всякі речі. Команда Одісея, хоч і була одягнена, чомусь рефлекторно прикрила руками сором, як футболісти в стінці перед штрафним ударом.


- А-ху-єть! - сказав Поліфем. - Карочі, рібята. Мені конче треба по ділам. Ви як хочете, пливіть собі, чи залишайтесь покашо гостювать, тіко потім камень в печеру на місце закатіть та ключік під килимком сховайте. А я вже срочно опаздую.


- Куди? - спантеличено запитав Одісей.


- Турпутьовка горяща. Є тут один остров. Лесбос. Давно хтів провєдать. Посілянкі, кажуть там цікаві. Ніколи такого не бачив, а хотив би хоч одним оком, - Поліфем гигикнув, - як вони це роблять. В туристичних цілях. Треба ж колись на світ подивитись.


- Оце фартануло мужику, - мрійливо сказав сержант расчьоту балісти Поліктор, дивлячись в широку волохату спину швидко тікаючого до свого човна циклопа Поліфема. - А здавалось — де був той фарт? Єдне око видовбли… Слухай, камандір, а багато та штука з інтралопією коштує?


- Дафігіща, - відрубав Одисей. - Та ще й не продаєцця смертним, бо то божествєнне олімпійскє іздєліе. Не для людей. Поліфем — син морського бога Пасідона, тому в віде ісключєнія, та в связі з виробничим каліцтвом. А тобі — зась. Своїми очами дивись.


Команда сумно зітхнула.


А Одісей непомітно помацав в кишені хітону кругле скельце. Тому шо баби — створіння настіко хитрі, що навіть Хітромудрих можуть обдурити, і дуже важливо бачити єх наскрізь. Крім того, краще раз побачити, ніж сто разів почути.


Але ну йо нафіг, коли хтось твою жінку буде отак роздивлятися.
https://gorky-look.livejournal.com/280653.html
     

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #9 : Лютого 01, 2019, 12:06:33 00:06 »
Троада-Біч, або SNAFU, дісант!

- И… р-ряз! И… два! За правого борту не засікайте! И… р-ряз!


Ітакійській десантний бот, більше схожий на скриню з дірками для весел та відкидною десантною апарелью попереду, грізно насувався на троянський берег.


Впрочєм, грізно — то сильно сказано, бо був він один. Де була остальна ахейська ескадра — мужні спартанці, чисельні мікенці, нестримні в бою мірмідонці, шлємоблєщущі аргосці та хитровийобані критяни — хуй йо зна. Чи то вітром єх по морю порозкидувало, чи по карті шось переплутали та висаджувались зараз десь в іншому місці, лякаючи на пустих скелястих берегах диких кіз — то невідомо.


Загалом все йшло по тій схемі, шо через багато столітть американські вояки назвуть кодом SNAFU, шо в перекладі означае «ситуація нормальна, все пішло через сраку». В цілому — війна як війна, другої не буває.

- И… Р-р-ряз!.. Суши вьосла, шоб в берег з розгону не в“єбстись, бо всі внутрі попадаємо. Приготуватись. Перший ряд зімкнути щити. Хто перший ступить на троянську землю — отримае мідаль Афіни та козу! - надривався Одисей.

- Й троянсього списа в печінку… - пробурмотів шеренговий Філомілєт, що йому випало стояти в першій ланці. - Та я єбав так воювать, де прикриття з флангів? Де ці срані спартанці з Менелаєм? Це в нього троянці жінку спиздили чи в мене?

- Мавчать, блять! Разгаворчікі! - рявкнув сержант Поліктор. Йому було краще, бо він стояв у другій шерензі, тому мідаль Афіни йому могла ся не дістати.

Бот м“яко штовхнувся в берег та став.

- Доставка! - гукнув керманич Теоклітор (позивний «Де ти, клитор»). Тому вапще було охуітельно, бо кермо у десантному боті позаду, так шо мідаль Афіни йому не світила аж ніяк.

- Відчіняй апарель! - страшно заревів Одисей, розмахуючи ксіфосом. - Пашлі, пашлі, пашлі!



Дошка на вірьовках з рипінням поперла вниз. Тучже в пройом щільно полетіли троянськи стріли, довбячи по щитах ітакійського десанту. Перша ланка з матюками поперла назад, зминаючи другу.


- Зачиняй апарель! - ще страшніше зревів Одісей.


- Та заєбав ти, зачиняй-відчиняй… - виялався шеренговий Діоклес, - шо я тобі, турнікєт?


Тучже отримав в вухо від шеренгового Філомілєта, котрому зовсім не хтілося за медалями, та потяг канат. Дошка поперла назад догори, отримавши на вітання ще пару-трійку троянських стріл, що с деренчанням віп“ялися в неї зовні.


В опчім, все дуже сильно нагадувало висадку десанту на Омаха-Біч з фільму Шпільберга «Порятунок прайвіта Райана», тіко знятому в кіножанрі «пеплум».


Дісантура мовчки сиділа всередині бота та слухала, як час від часу по дошкам тукають стріли. Ніхто мідалєй вже не хотів — ані імені Афіни, ані самого Зевса.


- Шо, так і будемо сидіти? - запитав Діоклес. - Як мишонкі в коробчонкє? Зараз вони катапульту підтягнуть, та нам пиздарики. Чи давайте зьобуватися ссюди, доки SNAFU не перетворився у FUGAZI, чи вже давай роби шось, Хитромудрий.


Одісей відкашлявся, та протиснувся між десантників до зачиненої апарелі.


- Чуваки, агов! - заволав цар Ітакійський. - А чо стріляємо?


- А хулі ви приперлися? - донеслося з берега.


- Ну так… поговорить.


- Так говоріть студи, ми вас чуємо.


- А позовіть старшого. Хто в вас старший?


- Цар Пріам. Тіко він старенький, майже не ходить, тому сюди не прийде.


- Ну тоді замістітєля.


- Замістітель його, принц Паріс, теж занятий — він зараз вашу Оленку Прегарну єбе, га-га-га… - зареготали грубі троянці.


- А це ж Турція, но то?


- Ну, дапустім.


- То, може ми туристи на відпочинок. Оллексклюзів, всі діла.


- Тоді виходьте з баркасу по одному, без зброї та з піднятими руками. В одній руці загранпаспорт, в другій - страховка. Бо після останніх туристів отель легше було спалити, аніж відмити. Заїбав вже ваш Тагіл та сцяти в басейн.


Одісей взяв себе обома руками за бороду та тяжко замислився.


- Хлопці, агов! - знов заволав Одисей. - Ви ж бачите шо ми на човні?


- Не сліпі.


- То ми тоє, «чєлнокі». Приїхали до Турціії за крамом. Покупкі робить. Жити ж треба якось, Ітака острів небагатий…


На березі настала тиша, ледь порушена якимось бурмотінням. Потим хтось несильно постукав в дошку апарелі зовні. Одисей дав знак Діоклесу, той трохи приспустив дверцята човна. Цар обережно, одним оком визирнув на берег.


Перед ним стояв чорний та волохатий, турок турком, одним словом - троянець.


- А який саме крам треба? - спитав троянець.


- Та сілякий. Міхові шупки жіночі, дубльонкі, маринарки шкіряні, мешти лякіровані. Ще хітони такі, знаєш, з тьома полосками, спортивні. Прикраси золоті теж, якшо є. Парфумерія. Все беремо.
- А гроші в вас є? - підозріло запитав троянець.


Цар виразно побрязкав мішочком з касою.


- То виходь, попиздимо. Тіко сам виходь, не треба шоби зайві чули.


***
- Та ти ахуєв! - лютовав Одисей на березі, перекреслюючи списом линию, проведену на піску - Як ми тут всі розмістимося? Давай далі митницю та кордон перенесемо. Ще метрів на дваццять.


- Ужмьотєсь как-нібудь.


- Тоді й ви ужмьотісь. Де ви палатки свої з харчами поставите? На нашій теріторії, шо й так чортма? Чи ми будемо за вашою шаурмою та пахлавою через кордон бігати? Я ж не тіко про себе думаю! Про обще діло!


- І то вірно. Добре, давай дванадцять метрів. Плюс вісім нєйтральна зона. Я ж понімаю, салдацька жизнь нелегка. А в нас не тіко оленки є, в нас і «наташкі» - троянець знову гигикнув. - Але тіко через касу. А не так шо дівку зняв, та в гречку скакнув забесплатно. І шоб дєвочок не обіжать!


- Добре. Забилися. Перенось кордон. Тіко от шо…


- Шо?.. - нашорошився троянець.


- Тут скоро ще «чєлнокі» підпливуть. Аргосці, евбейці, пілосці, та прочі підараси, до чужих грошей жадниє. Так щоби з ними гешефт йшов тіко через наше порто-франко. Право виключної торгівлі. Нехай стають на березі де хочуть, мене це не єбе, хоч постріяйте єх з катапульт до фраса, але торгуємо лише тут і лише через нас. З нас вам за то буде доля з мита, шо ми з них злупимо. Нам гурт — єм вроздріб. Самі винні. Треба було вчасно в дісант підпливати.


- Дикси. Ну шо, давай, старий. Завтра ся збачимо, бо день був тіжолий. Ти не проти, кшо мої хлопці стріли з вашого баркасу повитягують, бо вам вони не треба, а нам атчьотность по розходу боєкомплекту треба здавати?


- Та беріть! - великодушно погодився Одісей. - Партньори ми, чи ні?


Ітакійці вже натягували на березі намети та тягли туди зброю, харчі та обмундірованіє.


***
- Царю… царю… - хтось мовив пошепки, та посмикав Одисея за ногу.


- Га-а-а! - заорав зпросоння Одісей, нашарюючи коло себе меч-ксіфос у пітьмах намету.


- Тіхо, тіхо… Це я, Теоклітор, керманич.


- А най шляк тя трафить, Клітор! Я вже думав — напали на нас. Шо ся трапило?


- Касу заніс. - керманич побрязкав мішечком з грошима. - Дельта з гуртових закупівель від пілосців та евбеїців. Арголіда та Мікени завтра розрахуються. Старий Нестор, коли ся довідав - що він проєбав, трохи сиву бороду собі оби-двома руками не видрав. А евбейський Паламед — він же барига прожжоний! - отруту хтів приймати, ледь втримали. На горло кожного десятого шкіпера скарав, за те шо місце висадки переплутали. А шо поробиш? В нас тепер з Іліоном контракт!


- Ох, еба-а-ать… - Одісей спробував звестись на ноги, та стукнувся головою в ребро жорсткості царського намету.


- Ахілєс взагалі біжав вже вбивати тебе. Каже — ми воювать припливли, за безсмертною славою, а не барижить, бо барижить і з Греції можна було. Так троянці йому передали, що як він безсмертний, то вбити його, звісно, не вбьють, але відпиздять атмєнно, так шо він ще жалкувать буде що безсмертний.


- І шо, Ахілес злякався? - здивувався Лаертід.


- Та не те шоб злякався, просто призадумався. А шоб він зовсім не сумував, то троянці сказали, шо пиздитися будемо біля Скамандру — то така річка місцева, - та біля Скейських воріт вони зроблять спеціальні майданчики, то там можна буде покривати себе безсмертною славою щоденно з дванадцятої до сімнадцятої нуль-нуль, окрім суботи та неділі.


- А шо головнокомандуючий Агамемнон?


- Вапще забухав. Каже — та я єбав так воювать.


- Ти диви. Прямо слово в слово як наш Філомілєт перед десантуванням… Скіко тут? - Одисей підкинув важкий мішечок.


- Тут тіко налічка, тисяч п“ять в драхмах по місцевому курсу, є ще розписками та вєксєлями дохуя. Ну, ділити вирішили по чесному, по ітаццьки-піраццьки, як завше. По одній долі на весло, два на сержанта, штири на керманича, штири — корабельний общак, дванадцять на царя.


Ще окремо на Ітаку човна відіслали — Пінілопчику твоєму хутряну шубку та парфумчиків, а маленькому Телемасику — цукерок. До біса гарні тут карамельки! Но то не з долі здобичі — то дарунок від команди. Гадаю, шо тижні за два кораблік обернеться. Все так?


- Так, так, - криво посміхнувсся Одісей. - Пірати Срєдізємного моря. Це всьо на сігодня?


- Ну… - Теокліт вочевидь зам“явся. - Менелай, Оленкин чоловік, запропонував запитати тебе, шоб ти запитав у своїх троянців, шоби ті запитали в палаці, шоб там запитали у Пріама… кароче, то чи ніззя там за Оленку його Прегарну грошима порішать? Шоб вся ця єбала скоріш скінчилася, та ми по хатах порозходилися?


- І шо? - з надією скинувся Одісей.


- Трохі на місці його не вбили, - чесно відповів Теокліт. - Всім ахєйськім воїнством. Сказали — єбальник завали, щінок, тут така офігенна війна починаєцця, а він вже додому хоче. Сказали — спасібо скажи, шо поїхали твою жінку визволяти, як справжні твої друззя, та ще й тебе із собою взяли.


Одисей сів на ложе та понурився.


- Іонічєская сіла… Шось підказують мені богі олімпійські та хуйові прєдчувствія, шо ця війна скоріш ніж за десять років не скінчиться… - скорботно прошепотів цар Ітакійській Одисей Лаертід.https://gorky-look.livejournal.com/280982.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #10 : Лютого 01, 2019, 12:08:12 00:08 »
Справжня історія царя Леоніда (шортрід)

- І шо, все так було? - потрясьонно спитав Феоліп.


- От так, як тобі розказую, - відповів Архедонт, витираючи пивну піну з вусів та ставлячи глечик на стіл. - Побий мене Грамавєржец, якшо брешу. Постояли вони біля колодязя, про шось попизділи, потім Лєонід як заоре «ТА ПАШОВ ТИ НАХУЙ!!!111», підскочив, та пхнув сандалею прямо в груди того перського посла так, шо той сторчма в колодязь полетів.


- Та ти шо! А потім?..

- А потім його волоцюги єнших персіццькіх діпламатів в колодець пожбурляли.


- Єбануті, ну чесне слово.


- Но то. Тіпа ти Лєоніда не знаєш. - Архедонт знову сьорбнув пива. - Слухай далі. Виходе його жінка, Горго — ну там вже саме ім“я говорящеє - та питає: це шо було вапще? Шо вони тобі наговорили такого, шо ти так ся сказив?


А Лєонід каже — звідки мені знати, я по пірсіцькому не розумію. Белькоче шось, чорномазий, може реп читає. Я, каже, такого не люблю. Ні чорних, ні реп, ні ваабще — нічого ніпанятного не люблю. В мене башню, каже, відразу зриває, коли шось ніпонятне. Я людина проста, мене зліть не можна.
- Так ніззя казати «чорний». Треба «афроперс» - зауважив Феоліп.


- Ти будеш слухать шо я розказую, чи станеш сам піздєть, а я тоді буду просто пиво пить?


- Все, все. Мовчу.


- Так от. А жінка йому каже — а чи ти знаєш, довбойобе, шо це єдиний колодязь з якого вся Спарта воду бере? Шо ми тепер пити будемо? Дохлий пєрсіковий сок? Кароче, каже, лізь до колодязя, доставай як хочеш, але шоб через п“ять мінут єх там не було, бо пиздець тобі, бодібільдер єбучий, або я не Горго.


- Ото попав пацан нінашутку…


- Но то. Кароче, постояли пацани біля колодязя, маківки почухали, спіймали якогось сабаку — а шо вже тірять? - та кинули його туди, до персів. До двадцяти дорахували, докі бовкнуло. От ті би поліз в такий колодязь?


- Та ну його нахуй.


- Ну от і вони так подумали. Взяв він триста своїх жуліків, та втік із Спарти, перечекати, покедь Горго ся не заспокоє. Двинув кудись в Фессалію. А шо йому було робити?


- Всьо правільно сделав. Я би теж втік.


- Але на Термобаях... знаєш де це?


- Ага, був. Там скеля зліва, а море справа. Дуже обережно треба на колісниці їхати, бо ся зверзити можна, особливо якшо бухий.


- Но то. І от стрічають вони там мільон персів, шо пруть ім назустріч!


- Та ну нахуй мільон! Скудов стіко персів???


- Ну не мільон, але люде кажуть шо тищ до ста таки було. Слухай, візьми ще пива та кихось сухариків. І от лізуть ці перси, злі як шершні із-за своїх діпламатів. Та таке попадалово. Спереду — сто тищ персів, а ззаду роззлючена шо фурія Горго з качалкою. На скелю там хуй задряпаєшся, тіко в морі ся втопити.


- Попадалово як є. Зстисли звсюди.


- Само по собі. Але. От шоб ти зробив, як мущіна? Тіко чесно?


- Ну понятно - шо. Шо за вопрос вапще?.. - Феоліп сьорбнув пива. - Хтось з наших вижив?


- Нє. Та як ти тут виживеш? Сто тисяч — це ж не десять тисяч... Це навіть для Лєоніда задофіга. Але єбашилися, кажуть шось дні зо три. Перси вже самі були не раді, відпускали його, кажуть — йди собі куди хочеш, тіко не в нашу сторону. А він — ага, січас. Мені назад дорогі нєт. Як в той камєдії: «лібо я веду пацанів на прорив, лібо вона веде мене в аїд». Ну, давай за героів. Не чокаясь.


Випили. Хрумкнули сухаріками.


- А Горго шо?


- А шо Горго. Плякала сильно, побивалася шо першою не встигла на Термобаї, тіко нєпонятно с якою метою. Думаю, шо там всі би своє отримали, нє ісключая персів. Але сказала шо пиздець тепер всім персам аканчатільно. Любила вона його, зарізяку. Єх… який хлоп чоткій був!


- А колодязь?


- Та біс з тим колодязем! Я тобі про любов, а ти мені про камунальні сооруженія! Дурний ті Феоліп. Нечуйний.


- Та нормальний я. В мене двійко діток. Але як понять тих бабів? Ну персів я ще понімаю, а от етого зрозуміти не можу.


- А шо тут розуміти? Все просто як доміно. Не було б злих бабів — не було б героїв.


Так шо давай, Феоліпе, підіймай кєраміку, вип“ємо за наших прєкрасних дам. Стоя і чокаясь так, шоб аж з келихів летіло!
https://gorky-look.livejournal.com/281093.html

Offline Старый Грек

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1615
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #11 : Лютого 01, 2019, 12:09:33 00:09 »
Анонімні герої, або Псіхотерапія

- Діньочок добрий. Хазяїн на господі? - запитав Одісей у вартового курета, що стояв біля входу в діомедовий намет, спираючись на спис та потіючи в бронзовому шоломі.


- Та як сказать, - неохоче відповів курет. - Сидить в хаті, але велів усім казати, шо дома його нема.


- А шо так? - здивувався Одисей.


- Та ви його самі попитайте, пане Одисею. Бо мені вже самому кось не по собі. Заходити навіть втуди лячно.Одісей погрюкав по одвірку .


- Кого там з тартару принесло? - ревонуло с хати. - Сказали же панятним язиком: «відіш дома нєт нікто!»


- Це я, Одисей Лаертід. Діомеде, поговорить треба. Справи невідкладні, божественні.


В хаті помовчало.


- Бухнуть є шо?


- Нє, нема… - спантеличено відповів цар Ітакійській. - Яле якшо треба…


- Не треба. Якшо нема шо бухать — то заходь. Яле якшо знайду - то тобі пиздець, хоч ти й Хитромудрий.


Одисей нахилив голову під полог та ступив в темну прохолоду аргоського шатра.


Басілей Аргосу, Діомед Тідід сидів на ослопчику в дертому золотому царському хітоні та ся роздивляв свої намозолені трудовими вбивствами руки. Одисей обережно присів поруч. Посиділи, помовчали.


- Ну, давай вже, починай, - похмуро сказав басилей аргоський — Єбаш со всєй дурі.


- Бабу-то за шо? - з докором спитав Лаертід. - Тім болеє багіню. Тім более кохання.


- Яку? - здивувався Діомед.


- Афродіту. Ти шо, не пам“ятаєш нічо? Ти ії списом прохромив. Добре що вона относітельно безсмертна, а то залишилися б ми без любві у цьому світі.


- Коли? - ще більше здивувався Діомед.


- Позавчіра. Слухай, може ти спочатку розповіш як то було? І шо вапще з тобою коїться? По братськи, як басілєй басілєю?


Діомед зітхнув, вижлуктав з глечика літри зо два козячого кіфіру та відкашлявся.


- В общем так. Заєбла мене ця війна, вєчний понеділок шо починаєцця в суботу. Сидимо тут на піску котрий вже рік, кожень день одне й теж саме. Вдень стяжаємо славу безсмертну, вніч — контрабанду. Мої вже так ся тут освоїли, шо городи порозбивали, поросяток завели, я навіть кішку на даху намету бачив. Скоро женицця на троянках почнуть. Я сука вже стіко тих троянців понавбивав, шо навіть числа такого не знаю - а я ж математику добре в гімнасію вчив! - прімєрно два на десять в якомусь-то там ступеню. В мене тіко імена великих побитих героїв записувать папірус скінчився. А вони все лізуть. Я вапще інколи думаю, шо там, в тому Іліоні кась трояноматка сидить, та яйця з троянцями вікладує. Ну от я й засумував. Від безсмислінності сущіствованія.


- Ну? - підбадьорив товариша Одисей.


- То почав употріблять, шоби знять стрес. Спочатку по чарочці після різанини. Потім більше. Потім перейшов на нерозбавлене. Потім по два піфоси в день, бо як не вип“ю, то фізіческі хуйово.


- І як довго дліцця запой? - суворим докторським голосом спитав Одисей.


- Та десь років зо два вже. А шо мені? Я ж гєрой богоравний. Не перебивай, слухай. І от, синячити мене теж заєбало. Хватіт, кажу сам собі, бухать! Є в мене сила волі, чи ні? Герой я чи шопопало? Буду тверезитись та брати Трою сам. Два дні якось насухо протримався, а на третій прибігає вєстовий від Агамемнона, каже — срочно на вихід, там троянці майже до кораблів прорвалися. Сам Еней веде! Я схопив списа, шолом — та до бою. І от тут мене настігло, відімо, бойове бізуміє. Бо не пам“ятаю ніхуя, а то шо пам“ятаю — того ні на землі, ні на небі, ні навіть в аїдові існувати не може.


- То не бойове бізуміє, - сказав Лаертід, - а бєла горячка. Або, як кажуть вчоні, «алкогольний дєлірій». Нізя ж так, два роки непрестанно бухать, та раптом припинити. Ото бєлка обично і приходе на другий чи третій день. Треба якось обережно із запою виходити. Понімножку дозняк скидувать, або в поліклініку лягать. Під контроль лікарів. Звернувся би до Махаона із Подалірієм, вони самого Асклєпія, мєдицінського бога, нащадки. Прокапали б тебе, пігулок би понавиписували. А то ти там такого нахуєвертив… бойовий бізумєц, блять, алкоголічєскій.


- Сільно? - з надією в голосі шо не дуже «сільно» спитав Діомед.


- Гєроїческі. Спочатку всі в ужасі порозбігалися, шо наші, шо троянці, аж щити порозгубили. Потім боги до тебе Афродіту послали, думали гарна жінка тебе успокоїть. Ти ії списом — хуясь! Вони до тебе бога війни Ареса, шоб вже суворо образуміть. Ти його теж списом, хуясь!.. Шо прімєчательно, цілив по яйцям.


- Попав хоч? - зацікавлено запитав Діомед. Ареса він не любив.


- Не, промазав. В пузо попав. Тепер богі олімпійскі сидять там у себе на Олімпі, рєшають…


- По моєму вопросу? - похмуро уточнив Діомед Тідід. - То вони, я тобі скажу друже, дохуя на себе беруть.


- По своєму вопросу. Кажуть — ну йо до фраса бути богами в таких нівміняємих смертних. Краще вже десь чесно на роботу устроїтись. Арес сильніше всіх лютує. Каже — я стараюсь для них, війни ім організовую, похорони з оркєстром, а вони мене по яйцям! А Афродитка сидить та плаче.


- Мда, - похмурнів Діомед. - Недобре з нею вийшло. Гарна вона тьолка, хоч і дурна, шо надувная. Вибачитись якось треба, бо геть получаєцця не по-геройські…


- Цвєтов їй відправ букет, - порадив Одисей. - Та канхвет троянських коробку. Баби таке люблять. На жертовничку спали з молитвою, воно дойде. Але я до тебе не по тій справі. Ти от тверезий посидиш тиждень-другий, а потім сьо по новой. Так?


- Нє ісключєно, - так само похмуро відповів басілей Аргосу.


- Ну то вставай, та пішли, - Одисей ляснув себе по стегнах та піднявся з ослончику.


- Куди? - з підозрою запитав Діомед.


- Там побачиш. Тіко перевдягнись по-прілічному, але корону не бери.


- А охорону?


- Теж не треба. Просто, як нормальна людина, тіпа погулять пішов.


***
Герої перетнули табір ахейців та підійшли до непримітного намету без варти. Одисей відкинув полог, та гостинним жестом запросив друзяку до поміщщенія, за ним зайшов сам.


В середині намету, прямо на ковдрі, по колу сиділи майже всі царі та герої ахеян. Одягнені були дуже скромно, без вінців, тіар, корон та єнших клейнодів. Діомед, підозрюючи кесь западло, тривожно подивився на Лаертіда. Той заспокійливо примружився та приклав пальця до вуст, закликаючи товариша до тиші.


Клоній з Беотії та Нестор Пілоський посунулися, даючи місце новоприбулим, й Діомед з Одісеєм ся втиснули між них.


- Нарада якась таємна? - ледь чутно запитав Діомед у Лаертіда. - Чи містерія? Шо за йобана блять масонська ложа, шо навіт я, третій командуючий армією, за неї ніц не знаю?


- Нє. Сиди тихо, роби як всі.


- Кхм-кхм… - відкашлявся головнокомандуючий ахейського війська цар мікенський Агамемнон. - Вродє как всі вже тут. Ну шо, почнемо, богоравні та шлємоблєщущі. Привєт, я Агамемнон, алкоголік.


- Хайре, Агамемнон! - відповіли всі єнші царі та герої.


- Привіт. Я Нестор, алкоголік, - сказав цар Пілосу.


- Хайре, Нестор, - знову відгукнулися царі та герої, ванакти та басілеї.


- Привєт, я Аякс Оиілід, алкаголік…


- Привіт, я Аякс Теламонід, алкаголік…


Діомед дивився на проісходящєє страшними, як у калідонського вепря очима.


- Одисею, - зашепотів він в вухо Лаертіду лячним шопотом. - Пішли зсюди, бо мені якось не по собі.


- Привіт, я Одісей, алкоголік, - раптом гучно озвався цар Ітаки.


- Хайре, Одисей! - дружньо озвалось коло. Одисей боляче штовхнув ліктем Діомеда під ребро.


- Привіт… - промимрив Діомед. - Я Діомед, син Тідея, цар Аргосу, Тірінфу, Епідавру… та ви шо, тіпа не знаєте? Всі ж свої.


Присутні мовчки, уважно та вичікувально дивились на Діомеда. Одисей ще раз пнув товариша ліктем під ребра.
- Алкаголік… - ледь вичавив з себе Діомед. Присутні з полегшеннім видихнули, та гукнули «Хайре, Діомед!»


- Позаяк сьогодні моя черга перша, то не будемо баритися, а я відразу з вашого дозволу почну, - сказав головнокомандуючий Агамемнон. - Бо дуже я балакучий, можу в п“ять хвилин ся не вкласти, то ви мене осмикуйте, якшо затягну. Народився я в неповній та дуже складній родині. Мамка моя єбалася з рабами та за то ії хтіли втопити. Але вона перепхнулась ще з тими, хто хтів ії топити, та в ітоге вийшла замуж за мого батька, де ії єбали усі, включаючи батькового брата і кажеться я теж. Але точно не помню, бо вже тоді начав употрібленіе алкоголю.


Батька мого зарізав власний племінник, тому я був предоставлений самому собі та швидко зв“язався з ніпадхадящою компанією рабів, бандитів та кентаврів, де моя залежність від спиртного тіко усугубілась…


- Це шо, якась псхіатрічна секта? Чи Махаон з Подалірієм таки виготовили свій Еліксір Неєбіческого Щастя? - тихо спитав Діомед Одисея.


- Це зібрання групи Анонімних Героїв Алкоголіків, - так само тихо відповів Одисей. - Тут царі та герої допомагають один одному залишати ся тверезими та позбавляти від алкогольної залежності. Треба тіко відкрити душу та визнати свої проблеми. Дуже допомагає, скажу тобі. Дванадцятішагова програма!


- Та може у нормальних людей воно і допомагає! - яро шопотів Діомед, - Шо в них там за душею? Прийшов з роботи, поїв, посрав, поїбавсь, ліг спати. А шо я розкажу? Шо мій батько, Тідей Нечестивий, вбив чотирьох своїх дядьків, а при розграбуванні Фів з реготом їв мозок живої людини? Ти йобу ся дав… Я от Агамемнона слухаю, в мене вже волосся дибом. Це ми ще обох Аяксів не чули. О, бляхамуха, там ще та буде історія… за Аякса Малого я не дуже знаю, а у Великого така біографія, шо на ніч краще не читати...


- От тому нормальні люди ходять на нормальні групи Анонімних Алкоголіків, - тихо та повчально відповів Одисей. - А ми — на Анонімніх Героїв Алкоголіків. Нормальних людей сюди не пускають, бо вони тутай не те шо пити не кинуть — щей и клєй нюхати почнуть. Сиди та слухай. Агамемнону потрібна твоя допомога. А це, по-перше і головне, твоя увага до його проблем.


- … і таким чином в мене на сьогодні — два місяці, один тиждень та штири дні повної тверезості! - скінчив свою сповідь цар Агамемнон. Шатро зірвалось в аплодисментах. Головнокомандуючий шарівся та няковів як дівчина.


- Ну, а тепер, дамо слово нашому новачку. Просимо, Діомеде!


- Я… - сказав Діомед та сковтнув слину. - Е-е-е… Взагалі-то в мене компанія була хороша. Наслєдственность хуйова. Мій тато втратив бєзсмєртіє, дароване Афіною, за те шо виїв мазгі у чєлавєка... А потім позвав одну тьотку з Беотії на побачення біля струмочка, та замість того шоб ії виєбать, зарізав ні с того, ні с сіго. Та от Клоній Беотієць, шо поруч сидить ії знав, Ісмена звали. От я б, напрімер, спочатку виєбав, а вже потом... Може тому я і став алкоголіком?..


Присутні уважно слухали Тідіда, та із співчуттям кивали головами.


***
Під кінець зібрання по колу пустили шолом для пожертви на потреби групи Анонімних Героїв «на чай та піченькі», потім встали на ноги, взялися за руки по колу, задерли голови до стелі шатра та заголосили «боже, дай мені наснаги винести те, шо я можу винести, терпіння, шоби прийняти те, шо не можу...», потім по одному розійшлись з намету, загорнувшись в темні плащі.


Останніми виходили Одісей та Діомед.


- Ну шо, полегшало, Тідідичу?


- Та шось таке є, Лаертичу. Але покі ніпанятно. Треба ще раз спробувати. А, йоб твою мать!..


- Шо таке? - тривожно запитав Одісей.


- Та розліглась під шатром кась свиня пьяна. Перечепився за йо в патьомках. А ну, вставай, с-с-скатіна! - Діомед копнув ногою доліниць лежаче тіло. Тіло дригнуло під геройським копняком, але не поворушилося.


- Еге… тут шось не теє… - Одісей присів біля тіла, та перевернув його навзнак. Це був мертвий чоловік молодого віку, та сивий як лунь, включаючи брови. На пиці в мерця застиг вираз невимовного жаху.


- Троянський шпигун, - сказав Діомед. - Підслуховував під шатром.


- Допідслуховувався. - озвався Одисей. - А я казав тобі, шо нам, царям та героям, кому попало душу відкривати не можна навіть в тєрапєвтіческіх цілях. От тому в нас свої, окремі від усіх групи Анонімних Героіческіх Алкоголіків. Ну шо, давай по хатах, старий. Приходь завтра на зібрання групи після вечірньої різанини, о дев“ятнадцятій нуль-нуль. Група буде відкрита, так шо можеш кусь наложницю взять. На відкритих групах нічого такого особо страшного не розказують. Чайку поп'ємо з пічєньками.


- Приду! - сказав Діомед, ухопив мертвого шпигуна за ногу та покрокував до свого намету, тягнучи невдаху по піску.


- Та кинь його тут, - порадив йому в спину Одисей. - Варта вранці підбере.


- Собаці згодую, - не обертаючись відповів Діомед. - На шо доброму мнясу пропадать?


- Царі та герої, царі та герої… - тихо сказав Лаертід. - Ото як ви тверезі такі добрі, то мо краще би бухали.
https://gorky-look.livejournal.com/281548.html

Offline div

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 26932
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #12 : Лютого 01, 2019, 06:36:23 18:36 »
 :smiley24:

Offline polelis

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 2944
Re: Мифы от Горького Лука
« Reply #13 : Лютого 02, 2019, 04:44:25 04:44 »
 :smiley25:

  ban_derivets
January 29 2019, 22:30:56 UTC

Троянські цукерки... Ссуко... Як воно у твоїй довбешці ся родить?!!!
Гадаю, ти цими міфповіданнями взявся відносно притомних росіян на солов'їну підсадити? Сізіф котить камінчик, пердить, сміється і вірить в тебе :))



  gorky_look
January 30 2019, 10:46:19 UTC
Та мене навпаки тішить, шо їм цікаво, але вони ніц не панімают.

А тому шо бойовий суржик Атрейдесів - то навіть гугльтранслятор не допомагає )))

Я раз такого текста запхав в гугля, вийшло таке, шо я від сміху трохі не посинів