Дмитро Різниченко
2 hrs ·
Коли рік тому створювався 46-й окремий батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна» у складі ЗСУ, ветерани-добровольці першого «Донбасу», які стали його основою, озвучували командуванню єдину стратегічну мету – звільнення Донецька. З цим найвище командування не сперечалося, обіцяло.
Батальйон з ранньої весни почав бадьоро формуватися у наметах на Новомосковському полігоні, скликав у свої лави добровольців (у першу чергу – дончан і луганчан) і поповнювався мобілізованими. З ентузіазмом обростав технікою, волонтерським коштом повертав її до життя, добував автомобілі, модернізував. Спочатку воскресив десяток іржавих БРДМів, кожен взвод розвідки на свою броню всадив. Кожному штурмовому взводу – БМП. Встановив на танкові тягачі (БТС) зенітні гармати, власними руками побудувавши люті самоходки. Отримав артилерію. Танки.
Танки. Десять відновлених з могильника Т-72. Ледве вигризли їх у інших бригад, вибухівку до активної броні купували самі, оптику у Франції купували самі. Гордість батальйону, штурмовий кулак. Дали їм імена – позивні десяти дорогих наших побратимів, які загинули в перший рік війни. (Ми, на відміну від багатьох, добре пам'ятаємо, за що воюємо.)
Але поки батальйон без перестану стріляв у Черкаському, з ліхтариками ночами крутив гайки у моторах, ковтав пилюку на ШирЛані, проходячи бойове злагодження, прийшли чергові мінські домовленості. Звільнення Донецька стало не актуальним.
У зоні АТО нас розмістили на території старого ПТУ в Часовому Ярі (місті, про яке я до того жодного разу не чув), і потекли спокійні дні в боротьбі з алкоголізмом. Звісно, хлопці гомоніли, обговорювали, злилися (особливо ті, хто в батальйон прийшли одразу після полону, перед якими ворог особливо заборгував, і ті, чий дім лишився на окупованій території), але накази виконували, ю ін зе армі нау. Протягом року від нас не було чути жодного кривого слова, ні «повернемо зброю на Київ», ні «зради». Нам наказано мовчати і не стріляти – мовчимо і не стріляємо, хай вам чорт. З проблем служби лише локальні конфлікти з мерами Артемівська і Часового Яру, які тут сидять з часів окупації, змінивши стрічки на піджаках, і кілька кримінальних справ проти наших офіцерів, які завели правоохоронні органи за «незаконне обмеження волі» аватарів. За дисципліну, на відміну від більшості підрозділів ЗСУ, ми, курва, боремося, і вона у нас, курва, є.
Врешті, штурмовий батальйон спеціального призначення був засланий командуванням у передові окопи, в степи, в безнадійний пейзаж луганської глибинки, де села після обстрілів не відрізняються від сіл, яких війна не торкнулася. Зиму сидіти на місці в землі, у купах снігу і багнюки, і тримати плацдарм на лівому березі Сіверського Донцю. Батальйон зчепив зуби, наперекір слова не сказав.
Нам скоро демобілізуватися, після семи місяців у зоні АТО.
Сьогодні зранку ми дізналися, що, користуючись перебуванням нашого комбата В’ячеслава Власенка («Філіна») в Києві, а генерала Муженка – в Брюсселі, штаб АТО прислав директиву з терміновим наказом виїхати із зони АТО в Рівне, і там розчинитися у 10-й горно-стрілецькій бригаді. При безпосередньому спілкуванні з командуванням штабу АТО наказано забути нахуй слово «окремий», стати звичайним лінійним піхотним батальйоном і не вийобуватись.
10-та – це та бригада, командир якої Василь Зубанич заявив, що вона створена для відбиття нападу Румунії, готується стійко тримати фронт у Західній Україні, а на Донбас поїде хіба що у крайньому випадку. Техніку, поставлену на колеса нами (і вами, шановні донори волонтерів) штаб АТО наказав передати їй. Танки, названі на честь Ореста, Шульца, Скіфа, Карата, Монгола, Утеса, Тура, Восьмого, ВДВ, Франка – віддати їм. Самоходки з іменами Берега, Сократа, Черепа, Ахіма – здати. Особовий склад батальйону скоротити вдвічі.
Отак от, панове.
P.S.
Солдати і офіцери добровольчого 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас» сподіваються на здоровий глузд генералів. Сподіваємося, українській армії все ж потрібен сильний боєздатний підрозділ, бійці якого твердо знають, навіщо прийшли у військо.
