Багато букаф, але то того варте.. щоб почитати.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25438835.html
10 міфів про ядерне роззброєння України
Pin It
10.01.2014
(Рубрика «Точка зору»)
Юрій Костенко
Матеріал цікавий, але є одне але: дуже багато помилок. Пан Костенко чи журналіст, який все це писав, не знає багато "дитячих" фактів.
Наприклад, ось це:
Міф 4. «В Україні була не ядерна зброя, а лише купа небезпечного брухту»
Найбільш потужні, твердопаливні ракети останнього (на той час) покоління СС-24 виробництва українського «Південмашу», дислокувалися у Миколаївській і Кіровоградській областях. Американці їх називали «Сатана».
Наскільки мені відомо, SS-24 або за радянською класифікацією РС-22 Скальпель, дійсно були розроблені в КБ Південне и виготовлялись на Південмаші, проте на території УРСР або України їх ніколи не розміщували. РС-22 - залізничний ракетний комплекс. До 1992 року залізничними магістралями СРСР постійно переміщувались 12 ракетних поїздів: 4 поїзда базувались в Костромській дивізії, 4 поїзда в Пермській області (м.Бершеть) і ще 4 поїзда під Красноярськом.
В Україні було розгорнуто кілька десятків твердопаливних ракет шахтного базування РТ-23 та їх модифікацій. Ці ракети дійсно мали схожу з РС-22 конструкцію.
Ані ракети РС-22, ані ракети РТ-23 ніхто ніколи не називав "Сатаною". РС-22 і РТ-23 доволі важко назвати "найбільш потужними". Їх "потужність" була якраз мінімально достатньою. Перевага ракет РС-22 полягала у високій мобільності, а РТ-23 - у двигуні на твердому паливі, що скорочувало до мінімального час, потрібний на підготовку до пуску.
"Сатаною" називали ракети Р-36М "Воєвода" або за американською класифікацією SS-18 Satan. Однак ці ракети працювали на рідкому паливі. Р-36 й досі залишаються найпотужнішими МБР в історії і маютт високоефективні системи подолання ПРО («важкі» і «легкі» помилкові цілі та дипольні відбивачі. Ці ракети в різних модифікаціях й досі знаходяться на озброєнні РФ. Саме їх навіть зараз обслуговують фахівці з Південмашу.
Переплутано ще чимало фактів, подій, персоналій. Якщо такі люди, як автор цих спогадів Юрій Костенко, були кураторами ядерного роззброєння України від українського уряду, зовсім не дивно, що в обмін на ядерну зброю вони отримали Будапештський меморандум.