Розповім дві історії по темі Афганістану. Ці історії не чиїсь спогади, а особисто мої. Вони відбувались на моїх очах з людьми, яких я добре знала. Про не пишуть і таке не згадують. Відбувалось це у 1984 році.
Перша історія.
Працювала у нашому НІІ у канцелярії дівчина. Було їй 35 років. А ні сім*ї, а ні дітей, ані освіти, крім середньої, в неї не було. Вона була товстенька та не дуже приваблива. Шанси вийти заміж танули з кожним роком.
І ось ми дізнаємося, що вона закінчує якись медичні курси, щоб поїхати до Афгану. Вона ж не приховувала, що їде туди шукати собі чоловіка.
Приїхала вона через рік. Заміжня. Вагітна. Щаслива. З якимись двома медалями на грудях. З посвідченням, що дало їй можливість посісти на свою посаду знов у НІІ. Та ще й позачергове отримання житла, бо чоловік був з якогось села, а вона там жити не бажала. Ну, мабуть і зараз користується на "повну катушку" своїми афганськими подвигами.
Друга історія.
Батько в мене помер у 55 років. На його похорон прийшло багато його колег з заводу і з його відділу. Там на похоронах була родина у яких син у той час був в Афганістані. До речі, молодий красивий хлопець. Єдина дитина. Що він там підписував, я не знаю. Він був звичайний призовник. Його мати мені розповідала, що от через 2 тижня син вже демобілізується і приїде. Вони так чекають, так чекають!
Але через 2 тижня нам зателефонували колеги батька і запросили на похорон сина цієї жінки. Ховали його у 5 метрах від могили мого батька. Вбитий він був при посадці у літак, щоб виїзджати до СССР з Афганістану. На батьків не можна було дивитися. Мати я, навіть, не впізнала. Коли сина ховали у цинку, батько кричав: "За що? Хто вбиває наших дітей? Нехай вони усі будуть прокляті і їх нащадки теж". Ну, і ще щось у такому сенсі.
На сорок днів наша родина пішла на кладовище до тата. Дивлюсь, а поруч з цим хлопцем (ми йому квіти принесли на могилу покласти) вже свіже поховання. Читаємо табличку і це виявляється батько хлопця.
Зателефонувала нашим спільним знайомим. Питаю, як це так помер не старий чоловік? А мені розповіли, що на другий день після похорон до нього прийшли якісь люди. Там у квартирі, на очах дружини його побили, потрощили меблю. Йому переламали ребра, викликали психушку і видали все за його божевілля. на третій чи четвертий день у дурці він помер. Написали від серцевого нападу.
Ну, а через 2 роки померла від раку шлунку і його дружина - мати загиблого афганця.
Отаж знищили усю родину.