Аеліт, а тебе що, ліпєцкій фома погнав ?
Ти ж ніби там зрадойобив останньо
от знову ти свої зрадойобив) ти як не нависш зручний собі штемпик то не почуваєшся спокійно) мене вражає мікроскопічність твого світогляду. надіюсь це в тебе така роль) але українскьа реальність демонструє - що ти є медіанний предстваник більшості (
мені соромно за нас перед Іваном Франком(
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому яких нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задармо стільки серць горіло
До тебе иайсвятішою любов'ю,
Тобі офіругочи душу й тіло?
Задармо край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задармо в слові твойому іскряться.
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задармо в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І вдень воскресний твойого повстання.
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхнекну,
Що міліони порива з собою.
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий.
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний;
Твоїй будущині задаток слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
20 липня 1905
дарма він сподівався на прийдешні покоління. та ще й совісний - думав що Нам буде соромно за Них. .... він і уявимти не міг що ми зможемо ТАК обісратись. )