за честь, за славу, за нарід, за майбутнє дітей - маллооо ссууукка.?
Хз. Понти - то не наше. Нехай Пукін дметься, прірастая зємлямі, будучи не в силах вдихнути життя хоча б в те, що має.
Честь, слава, майбутнє дітей - за це можна воювати й гинути, але мені чогось оті терикони нікуя не ближчі, ніж столові гори в південній африці. А от Карпати, Дніпро, рідні ліси, поля, болота, буслі на даху, садок вишневий, мальви коло хати, замки, церкви, все те, що ніколи не буде рідним та милим люмпену із "копанки" - от за це варто битись.
Десь тут же звучала думка - донбас- то передній край, биймось там за батьківщину, щоб не волокти війну під хату. Еге ж, тут рація є. Хіба що так.