Шановний Гео, при всій моїй повазі, хочу сказати, що ти погано обізнаний з біографією Шевченка, інакше не писав би такого.
Отже, із 47 років життя - 24 він був рабом(кріпаком), але вже тоді написав Кобзар.
До 30 років навчався в академії мистецтв в С.-Петербурзі та писав картини, по закінченню виїзджає до України, де провів 2 роки, і за участь у революційному гуртку та образу імператриці був засуджений до 10 років ув"язнення в жахливому кліматі.
Після звільнення у віці 43 років йому забороняють в"їзд до України, і він змушений податися до Петербургу, де прожив 2 роки та у віці 45 років знову виїзджає до України.
Отже, із фактично вільних 7 років життя, 4 він проводить в Україні.
Про яке заробітчанство мова?
Щодо Гоголя, то українці йому вдячні за те, що він любив Україну і не дав, як і Шевченко забути свою націоналну ідентичність, забути свої корені для прикладу, як славних вояків. Бо на той час політика царизму вже була направлена утиски нашого народу, особливо мови.
І отже, Шевченко своїми творами будив думки українців про несправедливість їхного існування.
Про те, що не варто неооцінювати силу слова дуже гарно сказав Володимир Сосюра.
Я ЗНАЮ СИЛУ СЛОВА
Я знаю силу слова -
воно гострiш штика
i швидше навiть кулi,
не тiльки лiтака.
Воно промiння швидше,
в нiм — думка й почуття.
Воно iде в народи
для вiчного життя.
Коли це слово — зброя,
як день, що не схолов,
коли живуть у ньому
ненависть i любов.
Воно влуча як куля,
ця зброя золота,
коли у нiм ненависть
з любовi вироста.
Воно над зорi лине,
а в нiм живуть як спiв
любов до Батькiвщини
i лють до ворогiв.
О зброє щастя, слово,
я жить з тобою звик!
Ти — квiтка у любовi,
в ненавистi ти — штик.
