Кремль турбує втрачена можливість налякати інших за допомогою «русского мира». Тепер у РФ немає можливостей відроджувати імперію. Єдина зброя, що залишилася – російська мова
Російська мова повинна отримати законодавчий статус в країнах колишнього СРСР. Про це в минулий четвер заявила посол з особливих доручень МЗС Росії Елеонора Митрофанова, виступаючи в агентстві ТАСС на круглому столі, присвяченому мовній політиці Росії і становищу російської мови в світі. Після провалу ідеології «русского мира» в Україні це перша заява постфактум, яка свідчить швидше про те, що інших важелів впливу Росія вже не має, - пише Олег Панфілов для Крим.реалії.
моєму таджицькому дитинстві у мене був друг Іскандер, якого вдома звали Сашком. Одного разу я його запитав, чому його звуть по-російськи, і він став передавати слова батьків про те, що «російська мова - велика», що так краще, якщо я поїду вчитися в Москву або в Ленінград. Ми тоді нічого не розуміли в радянській національній політиці, але пізніше я став все частіше зустрічати людей не тільки з русифікованими іменами, а й таджиків, що насилу розуміють мову предків. Тепер вони або засмучені новим станом справ у Таджикистані, або намагаються жити в Росії, де до них вже ставляться інакше, ніж в СРСР, натякаючи на походження і смаглявий вид, навіть якщо вони прекрасно говорять російською і знають напам'ять Пушкіна.
Елеонора Митрофанова не перша, хто в російському МЗС каже про «тяжке становище» російської мови - в найперші роки нової Росії щось подібне стверджував міністр Андрій Козирєв. Але тоді, на початку 1990-х років після розпаду СРСР, російськомовний простір був основною причиною для того, щоб «триматися разом» - мовляв, ми всі говоримо однією мовою, а тому ми - співдружність. Ні Козирєв, ні інші політики того часу говорили, чому так вийшло, як сталося, що на величезній території російська мова стала спільною для чукчів і чеченців, білорусів і киргизів. Щоб пояснювати, потрібно було розповідати реальну історію створення Російської імперії, потім на її місці - Радянської імперії. Москва була ще не готова розкривати правду, мета була - втримати колишні радянські республіки хоч під якою назвою, наприклад, Співдружність незалежних держав, СНД.
Спочатку це виходило, допоки в Грузії, Україні, Таджикистані та Азербайджані не з'явились нові політичні лідери і рухи. А в Туркменістані й Азербайджані з-під контролю вийшли колишні головні комуністи, що стали президентами. За чверть століття відносини з Росією нових країн стали визначатися залежно від того, як населення і політична еліта стали сприймати незалежність. Частина країн залишилися під впливом Москви, частина домагається повної незалежності, у відповідь російські війська намагаються відновити «добросусідські відносини».
Як і раніше в стосунках Москви і колишнього, як стверджував Олександр Солженіцин, «підчерев'я» існують різні перешкоди, масштаб і мотиви яких визначає Кремль, а не двосторонні відносини. І так зване російськомовне населення називається головним фактором, хоча, наприклад, у Вірменії та Грузії немає проблеми «п'ятої колони», але Тбілісі давно прагне до незалежності, а Єреван - навпаки, став мало не підмосковним містом, політично зріднившись з Росією. Практично з усіх усюд, де, як раніше стверджувалося, жили більше 20 мільйонів російськомовних, вони стали виїжджати. Не всі в Росію, але значна частина вирішили повернутися в імперську монополію.
Зараз російськомовний простір являє собою конгломерат з літніх і середнього віку людей, що живуть думками про відтворення СРСР, і молоді, яка вже адаптувалася і здебільшого не бажає їхати в Росію. Перш за все, з трьох балтійських країн, які стали членами ЄС і НАТО. Як і з України, де значна частина російськомовних, які врятувалися від російської окупації на Донбасі, не тільки намагаються інтегруватися в українське суспільство, але й складають значну частину воюючої на Донбасі армії. Після двох десятків років репатріації на історичну батьківщину від російськомовних майже позбулися Таджикистан і Туркменістан, порідшали їх ряди в Казахстані й Киргизстані. Але ті з російськомовних, хто залишився, зробили це свідомо, і Кремль після невдачі з «русским миром» в Україні хоче знову сформувати «п'яту колону». Чи вийде?
Відторгнення російської мови на пострадянських околицях - природний процес, заснований на історичній пам'яті. Про реальні факти численних воєн і збройної окупації не тільки Зауралля, Сибіру і Далекого Сходу, але і завоювань Центральної Азії, Кавказу і України багато говорять і пишуть, з'явилися національні підручники історії з фактами, які ретельно приховувалися за радянських часів. Росія сама додала русофобії після воєн в Чечні, Грузії і тепер - в Україні. Коли російські опоненти переконують, що російська мова - мова Пушкіна і Достоєвського, вони лицемірять: сучасна російська - це мова зони, будинків терпимості і пивниць з паскудними анекдотами. Хорошим прикладом міг би стати Путін, але й він зазвичай «ботає по фені», пропонуючи «мочити», погрожуючи «пил ковтати» або «відрізати, щоб не виросло».
Грузію вісім років тому під час серпневої війни 2008 року врятувала відсутність «п'ятої колони» - майже всі люди не з грузинськими прізвищами більш-менш говорять грузинською, за винятком невеликої кількості «грузинських дружин», привезених в 1950-1970-і роки з Росії. У Грузії немає відторгнення інших мов, але грузинську мову було залишено як єдину державну ще в Конституції Грузинської РСР 1978 року, після багатотисячних демонстрацій на захист рідної мови. Нема в Грузії і впливу російського телебачення - його вже майже нікому дивитися, молодь практично не говорить російською, середнє і старше покоління пам'ятає про три окупації 1801, 1921 і 1993 років, про сталінські репресії, що торкнулися майже кожної грузинської сім'ї.
Насправді, на пострадянському просторі вже немає мовної проблеми, крім тих кількох країн, в яких шум штучно піднімають проросійські організації. Однак одна проблема залишається - російське телебачення, інформаційні канали, які певною мірою впливають на свідомість жителів, які розуміють російську мову і споживають дезінформацію Кремля. Схильні до впливу і кілька мільйонів гастарбайтерів, переважно з Центральної Азії, які живуть вже по 15-20 років в Росії. Здебільшого вони залишаються в Росії, отримуючи громадянство, і до батьківщини мають вже опосередковане відношення, посилаючи рідним гроші.
Остання спроба з Москви пригрозити сусідам прозвучала 29 серпня цього року, коли Дмитро Медведєв заявив, що «нас не можна розділити межами, ми пов'язані один з одним на глибинному рівні - звичайно, красивою і багатою російською мовою, славною історією нашої країни, великою культурою наших предків». Ще він зазначив, що російськомовна громада є однією з найбільших в світі, плутаючи поняття - використання мови і громадянства. У Німеччині, наприклад, більше двох мільйонів осіб, вихованих в російськомовному середовищі, коли вони жили в Радянському Союзі. Чи стала Німеччина оплотом Росії? Чи змусив Кремль владу ФРН дати російській мові статус офіційної? Про це смішно говорити.
Елеонора Митрофанова знову взялася за старе - імітацію діяльності на захист тих, хто вже цього особливо не потребує. У самій Росії за п'ятсот років корінне населення Поволжя, Приуралля, Сибіру і Далекого Сходу зазнало тотальної русифікації настільки, що корінні мови час записувати в «Червону книгу» як ті, що зникають. Кремль турбує упущена можливість «русского мира» налякати інших за допомогою бліц-операції із захоплення сходу і півдня України. Тепер у Росії немає ні моральних, ні матеріальних можливостей відроджувати імперію. Єдине зброя, що залишилася - російська мова, яка залишається беззахисною в самій Росії, перетворившись на мову люмпенів і вихідців з підворіть. Якийсь час Москва ще буде шантажувати пострадянські країни, але сил вже нема.
