Я розумію про "enough is enough." Але що далі? Уявімо собі, що завтра народний тиск на владу досягає апогею. Вся Банкова, вся Інститутська, вся Лютеранська, вся Кругло-Університетська аж до Бесарабки заповнені протестуючим людом. Силовики злякалися і сховалися. Народ скандує, "Банду геть!" і "Сукібляді дістали!" Попереду такий собі Іван Іванович, якого люди добре знають як оратора. Він першим вривається у коридори Банкової і приймає добровільну відставку Порошенка. Паралельно Петро Петрович вривається в коридори будівлі Кабміну і приймає добровільну відставку Яценюка. Гройсман вже давно втік до Ізраїлю.
Післязавтра народ, шляхом "прямого народовладдя" (В. Медведчук) приймає постанову, що досить тасувати стару корумповану колоду карт і треба перезавантажити Україну, зробивши Івана Івановича президентом, а Петра Петровича головою Кабміну. Іван Іванович урочисто присягає, що буде спати 4 години на добу на голій підлозі, їстиме одну тарілку каші на день, їздитиме на "Запорожці" і платитиме за власний бензин. Він клянеться, що працюватиме на благо народу день і ніч, і покінчить з корупцією, бідністю, владою олігархів і російською агресією на Сході.
На наступний день Іван Іванович, проспавши 4 години на голій підлозі, сідає за стіл у своєму кабінеті. Треба щось робити. Ага, ось розклад, складений секретарями. Спочатку треба зустрітися з головою Хацапетівської ОДА, який просить допомогти з фінансуванням поховання радіоактивних і токсичних відходів з фабрики номер 5687. Іван Іванович питає, а хіба це не компетенція Петра Петровича? Голова ОДА каже йому, що за недавно прийнятою поправкою 194"з" до параграфу Конституції України номер 1095"х," Петро Петрович такої компетенції не має. Іван Іванович скликає нараду фахівців з фінансування, яка, після трьох з половиною годин дебатів, приходить до висновку, що фінансування потрібне, але тільки на половину суми, яку просить хацапетівський губернатор. Крім того, ці гроші повинні бути заплачені не фабриці 5687, а трудовій колонії 2421, і не зараз, а в наступному фінансовому році, тому що на даний момент скарбниця порожня.
Потім Іван Іванович приймає командувачів українського війська і добробатів. Вони доповідають, що на лінії фронту зосереджено 2005 танків і 699 сучасних американських бойових літаків (Обама, нарешті, підписав документ про летальну зброю), але їм дуже бракує палива і запчастин. Іван Іванович викликає міністра енергетики і заодне Петра Петровича, щоби винести їм догану за погане постачання збройних сил. Виявляється, що міністр енергетики хворий на міжреберну невралгію, а Петро Петрович у відпустці на Сардінії. Зустріч з військовими переноситься на наступний місяць.
Решта робочого дня витрачається на репетицію промови в ООН. На Івана Івановича надягають, один за одним, 34 костюми і 28 краваток. Окремо дискутується питання, чи можна йому носити туфлі зі страусів, як в Януковича. Іван Іванович гнівно каже, "щоби я був як Овоч! НІКОЛИ!" - і зупиняє свій вибір на туфлях з меланезійського тушкана. Потім починається тренування перед дзеркалом, а ще через 4 години - репетиція відповідей на запитання. Англійська мова Івана Івановича дуже посередня, а української він зовсім не знає, тому промова і відповіді на перекладені запитання будуть на общєпонятном язикє.
Потім Іван Іванович повертається до свого кабінету, з"їдає свою кашу, і починає переглядати папери. Ось лист від короля Бутану. Ось меморандум від голови грецької партії "Червоний світанок." Ось кляуза про те, що директор Новодулівського заводу стратегічного значення спить з секретаркою директора "Уралмашу," за що платить хабарі російському урядові. Гроші, звичайно, вкадені в українського народу. А ось лист від провідника Тридцять Другої Чоти УПА-Північ, який пише, що завтра йому виповниться 110 років, і він дуже хотів би, щоби на його день народження хтось полагодив би його бачок у санвузлі.
Іван Іванович закінчує свій робочий день рівно о другій годині ночі, лягає на підлогу і спить свої 4 години. Потім піднімається і починає свій наступний робочий день.
Через десь так місяці три в Івана Івановича починаються нестерпні головні болі, його руки тремтять, його очі сльозяться. Він каже секретареві, що мусить взяти коротеньку відпустку і трішечки відпочити. Секретар каже Іванові Івановичу, що найкращий спосіб відпочинку - це плавання на яхті до Сардинії. Он Петро Петрович вже саме так відпочив. Іван Іванович каже: "але ж я не маю яхти?" Секретар дивується: як це так, премьєр має, а президент ні? "Та вона ж десять мільйонів коштує, а де я їх візьму?" На наступний день до Івана Івановича заходить четвертий заступник п"ятого секретаря Вернидубівської організації партії "За реформи реформ," і кладе президентові на стіл якогось папера. Що це? - питає Іван Іванович, і чує відповідь, "та так, це дрібничка, пане президенте, тут Ваш підпис засвідчить дозвіл на забудову одного з секторів лісопарку коло Вернидуба. Цим підписом Ви також свідчите, що стаєте пайщиком акціонерної фірми Вернидуб-Ройял, і одержуєте свій законний пай в одинадцять з половиною мільйони доларів." Іван Іванович червоніє і збирається вигнати цього нахабу, але уявляє собі лазурове море і сардинський пісочок, і думає, "та підпишу - це ж, кінець кінцем, на благо України. Не просто ж так вони там щось забудують."
Ще черз рік виявляється, що грошей в українській скарбниці як не було, так і нема; що ціни зросли як мінімум втричі; що Хрещатиком іде колона демонстрантів, незадоволених тарифами на електрику, воду, і кам"яне вугілля для розтоплювання пeчі, і вимагає негайної відставки президента і його партії "За реформи реформ." Лідери процесії кричать у гучномовці: "Нам потрібні реформи реформ реформ! Іван Іванович, ти насправді Шмуель Мошкович! Панду геть, панду геть, панду геть, геть, геть!" Іван Іванович з сумом думає, "так якби-то я був дійсно Шмуель Мошкович, як Петро Петрович, я б вже давно грівся на сонечку на пляжі десь у Хайфі..."
А на інтернетних форумах солов"ями розливаються автори аналітичних матеріалів, які однозначно доводять, що в країні знову революційна ситуація, і владу потрібно передати СПРАВЖНІМ патріотам України з партії "За реформи реформ реформ."
Джерело тут:
