Larysa Nitsoi
10 hrs ·
Уже не перший журналіст мене питає:
- Пані Ларисо, Ви вважаєте АДЕКВАТНИМ ваше жбурляння в касирку мідяків на її відмову обслуговувати Вас українською мовою?
Так от, відповідаю:
- Кожен, хто мене про це питає, спочатку візьміть, будь ласка, таймер і виставте його на тридцять років, бо саме стільки я прошу в українських закладах обслуговувати мене, українку в Україні, українською мовою. І от коли пройде ваших тридцять років не просто життя, а тридцять років постійних прохань, на кшталт моїх, отоді, прийдіть до мене, і вже запитаю я: «Чи пам’ятаєте Ви, як став російськомовним Київ, коли російський Муравйов увірвавшись у місто в 1918 році, залив київські вулиці потоками крові - кулю отримував кожен, хто йшов вулицею у вишиванці і говорив українською. Ціна того уроку: 5 тисяч убитих і звалених на купу киян. Через сто років (100!!!) у тому ж таки Києві я відважуюся кинути мідяки в продавчиню, яка не бажає відповідати мені українською, розмовляє через губу, бо бачте, російськомовна. Через 100 дуже довгих років, підкріплених голодоморами, розстрілами, катуваннями, биківнями, гулагами, переселеннями мільйонів, насильницькою загальнонаціональною амнезією та примусовим всеукраїнським гіпнозом любити свого російського ката, який знову прийшов, і знову й знову, вже сьогодні, плюндрує мою землю старими перевіреними способами та новітніми технологіями знищує мій народ і мою мову, завбачливо створеною в середині країни армією отаких «касирок», – то тепер я запитаю вас, чи АДЕКВАТНИЙ мій вчинок?
