До речі в радянськи часи учні могли запросто отримати при бажанні звільнення від вивчення української мови.
Родич (70 роки) такi вilдмовився вiд Укр. мови, бо воно ж не украiiнець за пачпортом.
А мити карбюратори на авторемонтному заводi (в той час) можна було й на суржику.
Його родич (тобто я) чудово розумiю Укр. мову, перекладав, працював в ЗМI де по Закону ТРЕБА було все робити на Укр. мовi.
Тобто, коли обставини "прiжмут", швидко вивче Укр. мову.
Погане те, що люди бiльше до суржика звикли, чим до лiтературноi мови Т. Г. Шевченко й Л. Украiнки, Панаса Мирного та Коцюбинського, Леся Курбаса та Леся Танюка, В. Чорновола та Л. Скорик...
Люди никогда и нигде не говорили на "правильном" языке. ПОтому что язык это живой организм и рамки в которые пытаются его загнать филологи всегда будут отставать
Українська мова може бути літературною, може бути місцевою говіркою або діалектом, але її завжди можна відрізнити від російської мови - навіть якщо там 30% чи 40% російської лексики, бо є фонетика, є суттєво інший синтаксис і інший стиль. Тому для українця КОЖНА українська мова є "правильна" - відповідна його етнічності, а КОЖНА російська - неправильна, тобто невідповідна. Якщо він хоче бути росіянином - жодних проблем, але це вже інша спільнота. Якщо хотів би бути українцем, але соромиться рівня української чи просто облом напружуватись - теж можна зрозуміти, але не треба вигадувати відмовок, що російська мова - вона теж українська, тільки інший рівноцінний варіант.
