Війна Росії проти України і світу
Андрій Парубій, для УП _ Середа, 06 серпня 2014, 10:43
На моє глибоке переконання, для нашої перемоги у розв’язаній Росією проти України і світу війні, всім нам - і державному апарату, і кожному українцю - необхідно знати і ясно розуміти з яким явищем, якого масштабу і якого рівня загрози зіткнулася сьогодні Україна.
Маємо знати ворога.
Маємо знати себе.
І маємо знати простір, в якому відбувається протиборство.
Україна воює, і неоголошена війна, яка ведеться Росією проти нас, визначається як "гібридна", "нелінійна", або "війна керованого хаосу". Така війна поєднує військові, інформаційні, терористичні та інші агресивні дії, скоординовані з єдиного центру і спрямовані на досягнення визначеної стратегічної мети. Метою цієї війни є повне підпорядкування України експансіоністським неоімперським планам Кремля.
Зміст, характер і особливості такої війни суттєво відрізняються від традиційних моделей минулих війн. Експерти говорять про так звану війну керованого хаосу.
В геополітичній системі координат сутність війни керованого хаосу полягає у геополітичному знищенні держави-жертви, нейтралізації її геополітичних характеристик - розміру території, чисельності населення, статусу держави в світі, економічних можливостей, військової моці, сукупного потенціалу.
Під час такої війни в державі-жертві або в окремих її регіонах ініціюються певні внутрішньополітичні процеси, котрі, по суті, є акціями стратегії керованого хаосу. Істинні роль, місце, інтереси і цілі держави-агресора виводяться із сфери суспільної уваги, приховуються за "інформаційним сміттям" і демагогією.
В цілому війна керованого хаосу або гібридна передбачає три стадії:
Розхитування ситуації, і через кризу інспірування внутрішньодержавного конфлікту в країні-жертві,
Деградація, розорення і розпад країни з перетворенням її в так звану "недієздатну" державу.
Зміна політичної влади на цілком підконтрольну агресору.
Україна вперше безпосередньо стикнулася з цим явищем. Водночас військові експерти з таким типом воєнних дій знайомі достатньо давно.
Проблема, у її модерному розумінні, почала розроблятися ще у 1960-70-х роках у працях про "заколото-війни" Євгена Месснера – колишнього полковника Генерального штабу Російської царської армії.
Він, зокрема, писав: "В прежних войнах важным почиталось завоевание территории. Впредь важнейшим будет почитаться завоевание душ во враждующем государстве. Воевать будут не на двухмерной поверхности, как встарь, не в трехмерном пространстве, как было во времена нарождения военной авиации, а в четырехмерном, где психика воюющих народов является четвертым измерением…"; "Воевание повстанцами, диверсантами, террористами, саботажниками, пропагандистами примет в будущем огромные размеры…"
Очевидно, саме це мали на меті у Кремлі, розпочавши приховану війну проти України у Криму, а також розпалюючи нестабільність у Східних і Південних областях нашої держави.
У Пентагоні ще у 2004 році вважали, що до ведення гібридних війн можуть вдатися насамперед Китай, Північна Корея, Іран та Росія.
У цій новій війні ставка робиться на використання цивільного населення для нагнітання масової істерії і спротиву законній владі та у якості "живих щитів" для прикриття озброєних бойовиків.
При цьому медійна складова відіграє чи не найважливішу роль для формування "правильного" з точки зору агресора образу жертви в цій війні, що є набагато важливіше, ніж здобуття власне перемоги. Вбивство чужих солдатів перестає бути головною метою – у гібридній війні достатньо вбивати своїх вояків і забезпечувати при цьому потрібний інформаційний супровід.
У ході такої війни агресор приписує жертві те, що робить сам. Все за Оруелом – жертва в очах споживачів інформації перетворюється на агресора, а агресор – на справедливого месника. Здійснюється, по суті, інформаційне зараження.
Основним об’єктом впливу в гібридній війні є не противник, а населення, що "визволяється". Завдання і метод такої війни – спонукання громадян до зради власної держави та підтримки агресора.
Також задіюються всі засоби для формування бажаної для загарбника картини подій у сприйнятті міжнародної громадськості.
Нестандартність такої війни полягає у неофіційному залученні державою-агресором недержавних виконавців – "ввічливих чоловічків", "добровольців", які, по суті, є банальними найманцями та місцевими запроданцями. Вони не зв’язані міжнародним правом, а просто виконують "брудну роботу".
Важливою характеристикою гібридної війни є активне використання асиметричних бойових дій, які характеризуються істотною різницею у військовій силі та стратегіях і тактиках сторін-учасниць.
Така схема ведення війни надзвичайно складна для протидії, оскільки немає формальних підстав воювати з країною-агресором, яка лише неофіційно (але надактивно) підтримує бойовиків та терористів.
От і сьогодні на Сході нашої держави діє розгалужена агентура спецслужб РФ, російські диверсанти та найманці. А Росія постачає їх зброєю та новими бойовиками, веде обстріли наших позицій зі своєї території.
У неоголошеній війні проти України Росія активно застосовує методи інформаційно-психологічної війни, прагнучи зруйнувати моральний стан військовослужбовців та цивільного населення нашої держави.
Так звані "журналісти" російських каналів LifeNews, Russia Today та їм подібні є "зброєю подвійного використання", виконуючи функції формування "правильної картинки" для пропагандистських цілей та розвідувально-підривні функції як агенти спецслужб РФ.
Російські військові експерти та науковці вже тривалий час і досить глибоко розробляють тему інформаційних та інформаційно-психологічних воєн.
Зокрема, надзвичайно ґрунтовно явище сучасної інформаційної війни дослідив у своїй монографії "Государственная информационная политика в особых условиях" російський науковець, випускник Академії ФСБ Манойло.
Автор так визначає статус нової війни: "Информационно-психологическая война […] в настоящее время представляет собой наиболее социально опасную форму […] противоборства, осуществляемого насильственными средствами и способами воздействия на информационно-психологическую сферу противника с целью решения стратегических задач".
Наведемо ще декілька поширених у експертних середовищах визначень, що стосуються інформаційної війни як невід’ємної складової гібридної війни:
Інформаційна війна (Information Warfare) – цілеспрямовані дії з метою забезпечення інформаційної переваги шляхом заподіяння шкоди інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам противника з одночасним забезпеченням захисту власної інформації, інформаційних процесів та інформаційних систем. Складовими частинами інформаційної війни є "інформаційно-психологічна" (information and psychological warfare) та "кібернетична війна" (cybernetic warfare).
Інформаційно-психологічна війна – спрямована на здійснення визначеного впливу на військовослужбовців та цивільне населення країни – об’єкту впливу шляхом поширення підготовленої інформації в ході інформаційно-психологічних операцій.
Кібернетична війна – складова частина Інформаційної війни, яка спрямована на заподіяння шкоди або знищення інформаційної інфраструктури противника (в т.ч. програмних та апаратних засобів) шляхом проведення операцій доступу до зазначеної інфраструктури, у тому числі й способом несанкціонованого доступу.
Інформаційна зброя – комплекс технічних та інших засобів, методів та технологій, який визначається не стільки власними властивостями, скільки характеристиками об’єкта, проти якого вона застосовується. Інформаційна зброя – поняття, що інтегрує всі засоби впливу на основу будь-якого соціуму – інформацію.
Для розуміння стратегії та дій противника доцільно зазначити його основні підходи до реалізації інформаційної війни.
Фахівці РФ визначають інформаційну війну як протиборство між державами в інформаційному просторі з метою заподіяння шкоди інформаційним системам, процесам та ресурсам, критично важливим структурам, підриву політичної, економічної і соціальної систем, а також масованої психологічної обробки населення з метою дестабілізації суспільства та держави.
В базовій підготовці фахівців силових структур РФ вказано:
- основною формою проведення заходів інформаційної війни є таємні інформаційно-психологічні операції, які здійснюються шляхом керованого інформаційного впливу на індивідуальну, групову або масову свідомість, волю громадян іншої країни, їхні почуття, дезінформування суб’єктів прийняття політичних, економічних та інших управлінських рішень, здійснення підриву інформаційної інфраструктури противника та ЗМІ цих країн;
- метою таких заходів є здійснення негативного впливу на свідомість та систему знань і уявлень країни-об’єкту та формування потрібного інформаційного впливу поза її межами;
- для реалізації цих кроків повинен діяти розвідувально-інформаційний центр, що функціонує в рамках реального масштабу часу;
- бойовим діям повинна передувати здатність забезпечити швидке виведення з ладу інфраструктури політичного та економічного управління противника, а також систем зв'язку та радіоелектронної боротьби;
- важливим складником сучасної війни (не тільки інформаційної війни) є моральний фактор. Створення системи морально-психологічної підготовки військовослужбовців РФ та розробка алгоритмів підриву морального духу противника - вирішальні фактори в сучасній війні.
Об’єктами ураження при цьому визначаються:
- інформаційна інфраструктура держави;
- свідомість, воля та почуття військовослужбовців та різних верств цивільного населення, особливо у період виборів та кризових ситуацій;
- системи прийняття управлінських рішень в політичній, економічній, соціальній, науково-технічній сферах та у сфері забезпечення безпеки та оборони країни;
- критично налаштований контингент (опозиція, дисиденти, криміналітет тощо) як засіб посилення кризи в соціумі противника.
Українські експерти визначають ряд загроз Україні у контексті ведення інформаційної війни:
Воєнні дії проти України супроводжуються масованими інформаційно-психологічними операціями та кіберопераціями.
Латентні (приховані, мережеві) заходи противника. За умов певної стабілізації обстановки та фальшивих заяв щодо мирного врегулювання війни РФ активно використовує релігійний чинник.
Є немало свідчень очевидців про виступи (проповіді) священників УПЦ МП про "героїв-ополченців", "священну війну" та "київську хунту" не тільки на Донбасі, а й на Сумщині та Чернігівщині.
Окремим напрямом, який активно застосовується, є поширення чуток. Інструментом поширення слугують не тільки окремі активні особи, російське ТБ, але й інформаційні повідомлення, які подаються в друкованій пресі, листівках та передачі місцевих кабельних операторів.
Інформаційно-пропагандистські структури на території України (інформаційні агентства, видавництва, IT-структури, групи блогерів тощо), які певний час не демонстрували своїх проросійських позицій, намагаються сформувати деструктивні (панічні, депресивні) настрої в Україні ("нам без Росії нікуди дітися", "Росія нас поглине" тощо), створити негативний тренд щодо України та одночасно позитивний тренд щодо дій Росії.
Недостатня реалізація необхідних заходів: внутрішній характер загроз полягає у супротиві успадкованої бюрократичної системи, яка не відповідає викликам часу.
Масована кібервійна. Слід зазначити, що у 2004 Міністр оборони РФ оголосив про початок розробки програми розширення можливостей здійснення кібервійни та залучення до реалізації цієї стратегії провідних IT-компаній, наукових і навчальних закладів за прикладом США.
Російські структури, які здійснюють заходи кібернетичної війни, маскуються під "анонімних хакерів", приватних осіб та організацій ("Кібер Беркут", Anonymous).
Власні можливості і резерви України, які необхідно задіяти:
Серед чинників, що розширюють можливості успішної протидії та збільшують ефективність дій України в гібридній війні у контексті ведення інформаційної війни, можемо виділити наступні:
Загальне патріотичне піднесення. Приклади героїчних вчинків військових, національних гвардійців, бійців добровольчих батальйонів та волонтерів, матеріальна допомога українським воїнам зі сторони місцевих жителів та з усіх регіонів України, зібрані кошти на армію, є свідченнями не тільки високого патріотизму, а й демонструє великі самоорганізаційні можливості населення.
Стратегічне управління. Створення окремих ситуаційних центрів (та залучення існуючих) як державних, так і громадських, дасть можливість оперативно реагувати на зміну воєнно-політичної обстановки.
Побудова системи ситуативного управління як мережі дозволить зберегти стійкість та безперервність управління в умовах тотальної та інтенсивної агресії зі сторони Росії.
Головною умовою повинна виступати кваліфікованість персоналу, наявність горизонтальних зв’язків зі структурами інших силових відомств та впровадження загальнодержавних стандартів надання та змісту інформації.
Ефективна інформаційна політика. А саме: повсякденний контекст, стратегічна спрямованість та зворотній зв'язок із суспільством.
Цей напрям вже реалізується, зокрема, на базі двох партнерських інтегрованих інформаційних платформ: громадянської – у форматі Українського кризового медіа-центру (УКМЦ), та державної – Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони України (ІАЦ РНБО України).
Маємо зрозуміти – лише загальносуспільний супротив російській агресії приведе нас до перемоги. У боротьбі за Україну всі ми – і державні органи, і незалежні медіа, вільні журналісти, всі українські громадяни – маємо стати єдиним фронтом.
Наявність значної кількості підготовлених військових та цивільних фахівців, зокрема, в інформаційній сфері, в тому числі за програмами підготовки країн НАТО та інших країн Заходу.
Значна ресурсна база, зокрема, щодо виробництва та розгортання інформаційної інфраструктури в інтересах ЗС України та інших силових структур.
Зміна геополітичної ситуації повинна бути використана задля залучення досвідчених радників та спеціалістів з ведення інформаційної війни та військових мережевих операцій (Net Centric Warfare). Залучення радників до процесу підготовки та трансформації військових підрозділів ЗС України дозволить уникнути помилок та прискорено піднятися до рівня сучасної військової організації.
Ідучи на конфронтацію із Заходом в українському питанні, Москва робила ставку на активне розхитування внутрішніх суперечностей "традиційних" альянсів, таких як ЄС і НАТО.
Окрім того, впевненості правителям Росії надають створені ними схеми корумпованих фінансових потоків в рамках "нових комерційних зв’язків" з рядом провідних номінально "західних" компаній, які насправді керуються з Кремля.
Цивілізованому світу варто усвідомити, що Україна може бути не останньою жертвою імперських реваншистських планів Москви з насадження "русского мира" та переформатування європейської та глобальної архітектури безпеки під кремлівські бажання.
Відчути на собі підступні методи російської гібридної війни можуть і наші сусіди – колишні радянські республіки, наприклад, Естонія та Латвія, де мешкає значна кількість російськомовного населення. Не виключається спроба дестабілізації Росією ситуації у цих країнах з метою формування "незалежних" проросійських анклавів (Нарва, Тарту, Рига).
Усвідомлюючи, що подальше безперешкодне просування Кишинева шляхом євроінтеграції остаточно виведе Молдову із зони російського впливу, Кремль може посилити "м’який" дипломатичний та "жорсткий" тиск з території Придністров’я також й на цю країну.
Навіть тісний союз з Росією нічого не гарантує. Дедалі частіше лунають заяви окремих російських політиків щодо прав РФ на північні області Казахстану. Є про що замислитись і президенту Білорусі, обмірковуючи свої подальші дії.
Перемоги українських силовиків на Сході демонструють, що ми швидко навчилися ефективно протидіяти ворогу навіть у найскладніших умовах гібридної війни.
Введення третього рівня санкцій свідчить, що і зовнішньополітичний план Путіна провалився.
Як і тисячу років тому, Україна знову стала щитом для європейської цивілізації.
Сьогодні Україна дає приклад успішної протидії путінській імперській агресії. Ми викинемо з нашої землі бандитські зграї чужинців та запроданців. Ми повернемо з московського полону в єдину українську сім’ю наш рідний Крим.
Досягнути перемоги над противником у гібридній війні можливо лише за рахунок національного згуртування та мобілізації всього суспільства на боротьбу з підступним ворогом. Чіткими та скоординованими діями силових структур слід нейтралізувати та знешкодити терористичні та кримінальні угрупування, іноземні агентурні мережі та ресурсні бази агресора на території України.
Ми виграємо і інформаційну війну, діючи злагоджено, грамотно і системно. Здобудемо неоціненний досвід, нові вміння і навички. Україна стане набагато сильнішою.
Поєднуючи і вдосконалюючи дві складові нашої боротьбі – військово-силову та інформаційну, ми повернемо рідному Донбасу мирне життя, безпеку і добробут під захистом Української Держави.
Ми зупинимо Путіна задля миру в Україні і світі. Україна переможе!
Андрій Парубій, cекретар Ради національної безпеки і оборони України
http://www.pravda.com.ua/articles/2014/08/6/7034046/
