Головна історична мета Хуйла і всієї камарильї под його орудою, як і головна мрія абсолютної більшості кацапів – повернення України до складу омріяної ними Російской імпєріі.
Можна вважати це маячнею звихнутих кацапів, а можна дивитися на це і як на політичну мету, яка підкріплюється багатьма конкретними кроками і діями Кремля.
Одним із ключових елементів політики в цьому напрямку є активне заперечення хуйлом і кацапами (політиками, медія, і кацапським населенням) окремішності українців і України як етносу і нації. Якщо подібне заперечення в 1990-ті роки не педалювалося, то саме тому, що воно вважалося абсурдним і політично шкідливим. Кремль намагався зрозуміти динаміку політичних та ідеологічних процесів в Україні, одночасно активно працюючи в медійному та культурному середовищі України, і тому не ставив це питання, щоб не нашкодити собі.
Але те, що говорилося Жиріновським в 1990-ті (і вважалося цілковитою маячнею), стало конкретною політичною метою і однією із головних ідеологем Русского міра тепер.
Виникає питання – чому?
Очевидно тому, що в Кремлі побачили, що після двох десятків років незалежності в українському суспільстві не сталося якісного зламу, який мав би перейти в кількісний, а саме – усвідомлення більшістю українців себе нацією в повному обсязі, що означало б зокрема цілковитий розрив із усім, що прив“язувало українців до “Русского міра“. Очевидно, що в Кремлі небезпідставно зрозуміли, що незважаючи на зусилля невеликої купки патріотично налаштованих політиків та журналістів, Україна залишилася там де й завжди культурно і політично була впродовж останніх двохсот років – на околиці імперії.
Коли ж відчайдушна спроба врятувати Україну від поглинення імперією у вигляді Майдану-2 ніби вдалася, то хуйло одразу вдався то агресії із метою не дати можливості “революції гідності“ зміцнитися і поширитися за межі Києва політично і культурно.
На жаль, всі надії 2014-15 років, що в Україні відбудеться тектонічни психологічний злам у вигляді тотального, всеохопного заперечення всього російського – від родинних стосунків, мови, і екномічних контактів починаючи і закінчуючи розривом дипломатичних стосунків, - не справдилися. Більше того, в Москві зрозуміли, що незважаючи на агресію і вбивства українців на Донбасі, принципових змін в стосунках не відбулося, і можна подавати світові цю справу як якусь суперечку всередині родини.
Українці в абсолютній більшості не змогли (або не захотіли) сприймати все російське як екзистенційно вороже і смертельно небезпечне. Більш того, вони відмовилися підтримати політиків, які про це прямо говорили. Це було промовисто підтверджено катасторфічною поразкою Порошенка і його партії на президентських і парламентських виборах. Нагадаю, що Порошенкове гасло “Віра, Мова, Армія“ не стало гаслом для переважної більшості населення. Цього не могли не помітити в Москві.
Відтак, в Кремлі стали всерйоз розглядати можливість відновити свій цілковитий контроль над Україною в можливо навіть в недалекому майбутньому. Очевидно процес цей буде відбуватися за іншим сценарієм як це сталося з Білоруссю, але те, що Кремль має це на меті – сумнівів не викликає.
Питання про те, що Україна зможе протиставити цьому, наразі залишається відкритим.
