Новый пост А. Невзорова: У русской литературы закончился срок годности

[polemistes]

Не стріляйте в піаніста. Т. зв. "серйозна література", тобто література, що претендує розповідати правду і вчити життю - це феномен, що закінчився у 19-му столітті (я згоден з думкою багатьох істориків, що історії наплювати на круглі дати, тож історичнозакінченням 19-го століття слід вважати початок 1-ї Світової).

Серйозна література мала сенс в епохи, коли не було:

1). Радіо,
2). Кіно,
3). Телебачення,
4). Відеозапису,
5). Інтернета. - Я розмістив це в порядку, зменшення утилітарної функцію літератури, як джерела інформації про світ (тому вона й мала бути "серйозною", бо мала таку місію). Сьогодні ж це одна з галузей індустрії розваг і, боюсь, розваг не найінтелектуальніших, хоча претензія така ще існує.

Скажите, Вы читали, к примеру, Юрия Домбровского?  Он писал намного позже начала первой мировой.  Кино и радио были массово доступны.  Его книги учат жить, когда подавляющее большинство вокруг одобряют,  не замечают или активно участвуют в беспределе.

Как по-Вашему, он актуален для современной России?  Если нет, почему?  Если да, какими способами учить жить Вы бы его заменили сегодня?

Ви плутаєте "благие пожелания" з дійсністю. Ота цитата, що я навів, належить росіському класику - критику російського способу життя й менталітету _18-го століття_(!). Четверте століття (!) росіяни читають/вивчають (бо зі шкільної програми) ці заклики, зокрема, не бути начальськими холуями. "І що воно їм дало?" Чим Пуйло відрізняється від держиморд 18-го століття? "Покоренье Крима" так і залишилось вершиною державної мудрості як для нього, так і для всіх тих орків, незважаючи на жодних радіщевих.

Якась "Людина-павук" має більше виховного значення (з точки зору ефективності впливу на дітей), ніж усі класики російської літератури разом. Це не мій висновок - це висновок російського патріота-імперця (див. ТС).

[Tide]

Не стріляйте в піаніста. Т. зв. "серйозна література", тобто література, що претендує розповідати правду і вчити життю - це феномен, що закінчився у 19-му столітті

Категорично не згоден 

Ага, не у всех ещё мозги отшибло.

Все залежить від трактовки поняття "вчить". Функція літератури як ваятеля "героев нашего времени" дійсно давно закінчилась, якщо взагалі була коли-небудь деінде, крім курсу "советской литературной критики" з активним використанням цього феномену рядянською партійною ідеологією.

Але серйозна література як людська потреба не щезне, по-меншій мірі, до тих пір, поки людині не набридне думати наодинці з собою, підсвідомо використовуючи почуття і переживання інших людей для калібровки свого світосприймання. Реальні люди не особливо схільні до "психоаналізу вголос", зазвичай це якраз "призначення" літературних персонажів серйозної літератури.

[cynic]

Панове,чого сперечаємося? Хто з вас читав хоча б три книжки 16-18 ст.? Скажете-тоді нічого не було класичного.Ні було,але то було класикою для 17-19 ст.І для 20ст(але тільки вибраних інтелектуалів і знатоків).І якщо візьмемо до уваги,що кількість літератури в 19 ст .була на порядок більша ніж в 18 чи 17 ст. то повільний відхід від "нашої" класики не являє собою нічого дивного.І противники того теж не піонери спротиву і ховання голови в пісок.А при сучасній вибуховій(по кількості) і авторів і творів і інформатики субкультурі.таке буде повторюватися все швидше і швидше.Попробуйте сучасному підлітку пояснити "переживання" якогось літературного героя у середовищі,яке сучасник навіть не може уявити? У нього того підлітка навіть емоції відрізняються  від емоцій того далекого героя на подібні емоційні подразники,не говорячи про всю оточуючу і атмосферу.Там де панянка 20 ст.плакала в сопереживанні,сучасна вондергел максимум здвигне плечима в нерозумінні чого у героїні такі телячі емоції.(як приклад-типу,чи багато з вас окрилювалося вищими почуттями прочитавши Ілліаду чи Трістан і Ізольду-а вони в свій час були класиками і викликали гаму почуттів).ІМНО

[polemistes]

Панове,чого сперечаємося? Хто з вас читав хоча б три книжки 16-18 ст.? Скажете-тоді нічого не було класичного.Ні було,але то було класикою для 17-19 ст.І для 20ст(але тільки вибраних інтелектуалів і знатоків).І якщо візьмемо до уваги,що кількість літератури в 19 ст .була на порядок більша ніж в 18 чи 17 ст. то повільний відхід від "нашої" класики не являє собою нічого дивного.І противники того теж не піонери спротиву і ховання голови в пісок.А при сучасній вибуховій(по кількості) і авторів і творів і інформатики субкультурі.таке буде повторюватися все швидше і швидше.Попробуйте сучасному підлітку пояснити "переживання" якогось літературного героя у середовищі,яке сучасник навіть не може уявити? У нього того підлітка навіть емоції відрізняються  від емоцій того далекого героя на подібні емоційні подразники,не говорячи про всю оточуючу і атмосферу.Там де панянка 20 ст.плакала в сопереживанні,сучасна вондергел максимум здвигне плечима в нерозумінні чого у героїні такі телячі емоції.(як приклад-типу,чи багато з вас окрилювалося вищими почуттями прочитавши Ілліаду чи Трістан і Ізольду-а вони в свій час були класиками і викликали гаму почуттів).ІМНО

Анекдот фтєму.

В опері: Зваблена дівчини співає трагічну арію і схоже має намір покінчити з життям. Менш освічена панянка з публіки звертається до більш освіченої подруги: Чого вона побивається?
Більш освічена панянка: Бачиш, у ті часи це вважалося гріхом.

[мабуть]

Не стріляйте в піаніста. Т. зв. "серйозна література", тобто література, що претендує розповідати правду і вчити життю - це феномен, що закінчився у 19-му столітті (я згоден з думкою багатьох істориків, що історії наплювати на круглі дати, тож історичнозакінченням 19-го століття слід вважати початок 1-ї Світової).

Серйозна література мала сенс в епохи, коли не було:

1). Радіо,
2). Кіно,
3). Телебачення,
4). Відеозапису,
5). Інтернета. - Я розмістив це в порядку, зменшення утилітарної функцію літератури, як джерела інформації про світ (тому вона й мала бути "серйозною", бо мала таку місію). Сьогодні ж це одна з галузей індустрії розваг і, боюсь, розваг не найінтелектуальніших, хоча претензія така ще існує.

Скажите, Вы читали, к примеру, Юрия Домбровского?  Он писал намного позже начала первой мировой.  Кино и радио были массово доступны.  Его книги учат жить, когда подавляющее большинство вокруг одобряют,  не замечают или активно участвуют в беспределе.

Как по-Вашему, он актуален для современной России?  Если нет, почему?  Если да, какими способами учить жить Вы бы его заменили сегодня?

Ви плутаєте "благие пожелания" з дійсністю. Ота цитата, що я навів, належить росіському класику - критику російського способу життя й менталітету _18-го століття_(!). Четверте століття (!) росіяни читають/вивчають (бо зі шкільної програми) ці заклики, зокрема, не бути начальськими холуями. "І що воно їм дало?" Чим Пуйло відрізняється від держиморд 18-го століття? "Покоренье Крима" так і залишилось вершиною державної мудрості як для нього, так і для всіх тих орків, незважаючи на жодних радіщевих.

Якась "Людина-павук" має більше виховного значення (з точки зору ефективності впливу на дітей), ніж усі класики російської літератури разом. Це не мій висновок - це висновок російського патріота-імперця (див. ТС).

Я задал Вам конкретные вопросы и никаких пожеланий не высказывал.  Если хотите отвечать, отвечайте, пожалуйста, по существу.

Миллионы людей стали и остались людьми в немалой степени благодаря книгам, учащим жить.  Во все времена, во всех странах.  А могли бы не стать и не остаться.   И БЫЛО БЫ ЗНАЧИТЕЛЬНО ХУЖЕ (орки бывают и ещё будут страшнее, если Вы почему-то не знали).

Граница между добром и злом проходит внутри сознания каждого человека, каждую сознательную секунду.  "Кровавые режимы" создаются с одобрения отдельных людей.  Ничего фундаменального в понятиях о добре и зле за тысячи лет не изменилось.  И функция литературы в обучении этим понятиям никуда не делась и не денется, несмотря на все новые технологии.  Человеки ни взрослеть, ни учиться думать быстрее в 21 веке не стали, даже если некоторым так кажется.

[Людас]

Свого часу Невзоров стояв у витоків новітньої російської імперськості. Хто старший, має пам'ятати його репортаж про штурм вільнюськго телецентру. А тепер, схоже, він сам ужахнувся тому, якого монстра допомагав створювати.

З віком погане тільки підсилюється. в організмі. Подивись на того ж Жиріка, Проханова та й на Путіна кінець кінцем. Пан Невзоров приємне виключення
з цього правила..

[polemistes]

Не стріляйте в піаніста. Т. зв. "серйозна література", тобто література, що претендує розповідати правду і вчити життю - це феномен, що закінчився у 19-му столітті (я згоден з думкою багатьох істориків, що історії наплювати на круглі дати, тож історичнозакінченням 19-го століття слід вважати початок 1-ї Світової).

Серйозна література мала сенс в епохи, коли не було:

1). Радіо,
2). Кіно,
3). Телебачення,
4). Відеозапису,
5). Інтернета. - Я розмістив це в порядку, зменшення утилітарної функцію літератури, як джерела інформації про світ (тому вона й мала бути "серйозною", бо мала таку місію). Сьогодні ж це одна з галузей індустрії розваг і, боюсь, розваг не найінтелектуальніших, хоча претензія така ще існує.

Скажите, Вы читали, к примеру, Юрия Домбровского?  Он писал намного позже начала первой мировой.  Кино и радио были массово доступны.  Его книги учат жить, когда подавляющее большинство вокруг одобряют,  не замечают или активно участвуют в беспределе.

Как по-Вашему, он актуален для современной России?  Если нет, почему?  Если да, какими способами учить жить Вы бы его заменили сегодня?

Ви плутаєте "благие пожелания" з дійсністю. Ота цитата, що я навів, належить росіському класику - критику російського способу життя й менталітету _18-го століття_(!). Четверте століття (!) росіяни читають/вивчають (бо зі шкільної програми) ці заклики, зокрема, не бути начальськими холуями. "І що воно їм дало?" Чим Пуйло відрізняється від держиморд 18-го століття? "Покоренье Крима" так і залишилось вершиною державної мудрості як для нього, так і для всіх тих орків, незважаючи на жодних радіщевих.

Якась "Людина-павук" має більше виховного значення (з точки зору ефективності впливу на дітей), ніж усі класики російської літератури разом. Це не мій висновок - це висновок російського патріота-імперця (див. ТС).

Я задал Вам конкретные вопросы и никаких пожеланий не высказывал.  Если хотите отвечать, отвечайте, пожалуйста, по существу.

Що за менторський тон? З учителів будете? Тоді зрозуміло - зацікавлена особа, тож ваші аргументи необ'єктивні. 

Миллионы людей стали и остались людьми в немалой степени благодаря книгам, учащим жить.  Во все времена, во всех странах. 

Звідки ви це взяли? Я стверджую, що у сучасному світ вплив класичної літератури мінімальний. Що це за дискусія, коли замість аргументів голі декларації?

А могли бы не стать и не остаться.   И БЫЛО БЫ ЗНАЧИТЕЛЬНО ХУЖЕ (орки бывают и ещё будут страшнее, если Вы почему-то не знали).

Орків, якраз, породила саме література, що претендує бути найкращою в світі. А от Швейцарія, наприклад, таких претензій не має, зате прихистила найбільшу у світі кількість біженців від великої літератури (чеченців, наприклад) у перерахунку на одного громадянина.

Граница между добром и злом проходит внутри сознания каждого человека, каждую сознательную секунду.  "Кровавые режимы" создаются с одобрения отдельных людей.  Ничего фундаменального в понятиях о добре и зле за тысячи лет не изменилось. 

Тих, хто хреститься двома перстами й досі спалюють живцем? Може у Мордорі - давно там не був.

И функция литературы в обучении этим понятиям никуда не делась и не денется, несмотря на все новые технологии.  Человеки ни взрослеть, ни учиться думать быстрее в 21 веке не стали, даже если некоторым так кажется.

Вибачте, шановний, не можу продовжувати з вами дискусію, бо вам, мабуть, сам Всесвітній Розум дав готові відповіді на всі запитання. А я, нікчемний, змушений своєю головою до всього доходити.

[Старий]

А може все простіше? Ну з'їв Невзоров щось не те...

[мабуть]

Не стріляйте в піаніста. Т. зв. "серйозна література", тобто література, що претендує розповідати правду і вчити життю - це феномен, що закінчився у 19-му столітті (я згоден з думкою багатьох істориків, що історії наплювати на круглі дати, тож історичнозакінченням 19-го століття слід вважати початок 1-ї Світової).

Серйозна література мала сенс в епохи, коли не було:

1). Радіо,
2). Кіно,
3). Телебачення,
4). Відеозапису,
5). Інтернета. - Я розмістив це в порядку, зменшення утилітарної функцію літератури, як джерела інформації про світ (тому вона й мала бути "серйозною", бо мала таку місію). Сьогодні ж це одна з галузей індустрії розваг і, боюсь, розваг не найінтелектуальніших, хоча претензія така ще існує.

Скажите, Вы читали, к примеру, Юрия Домбровского?  Он писал намного позже начала первой мировой.  Кино и радио были массово доступны.  Его книги учат жить, когда подавляющее большинство вокруг одобряют,  не замечают или активно участвуют в беспределе.

Как по-Вашему, он актуален для современной России?  Если нет, почему?  Если да, какими способами учить жить Вы бы его заменили сегодня?

Ви плутаєте "благие пожелания" з дійсністю. Ота цитата, що я навів, належить росіському класику - критику російського способу життя й менталітету _18-го століття_(!). Четверте століття (!) росіяни читають/вивчають (бо зі шкільної програми) ці заклики, зокрема, не бути начальськими холуями. "І що воно їм дало?" Чим Пуйло відрізняється від держиморд 18-го століття? "Покоренье Крима" так і залишилось вершиною державної мудрості як для нього, так і для всіх тих орків, незважаючи на жодних радіщевих.

Якась "Людина-павук" має більше виховного значення (з точки зору ефективності впливу на дітей), ніж усі класики російської літератури разом. Це не мій висновок - це висновок російського патріота-імперця (див. ТС).

Я задал Вам конкретные вопросы и никаких пожеланий не высказывал.  Если хотите отвечать, отвечайте, пожалуйста, по существу.

Що за менторський тон? З учителів будете? Тоді зрозуміло - зацікавлена особа, тож ваші аргументи необ'єктивні. 

Миллионы людей стали и остались людьми в немалой степени благодаря книгам, учащим жить.  Во все времена, во всех странах. 

Звідки ви це взяли? Я стверджую, що у сучасному світ вплив класичної літератури мінімальний. Що це за дискусія, коли замість аргументів голі декларації?

А могли бы не стать и не остаться.   И БЫЛО БЫ ЗНАЧИТЕЛЬНО ХУЖЕ (орки бывают и ещё будут страшнее, если Вы почему-то не знали).

Орків, якраз, породила саме література, що претендує бути найкращою в світі. А от Швейцарія, наприклад, таких претензій не має, зате прихистила найбільшу у світі кількість біженців від великої літератури (чеченців, наприклад) у перерахунку на одного громадянина.

Граница между добром и злом проходит внутри сознания каждого человека, каждую сознательную секунду.  "Кровавые режимы" создаются с одобрения отдельных людей.  Ничего фундаменального в понятиях о добре и зле за тысячи лет не изменилось. 

Тих, хто хреститься двома перстами й досі спалюють живцем? Може у Мордорі - давно там не був.

И функция литературы в обучении этим понятиям никуда не делась и не денется, несмотря на все новые технологии.  Человеки ни взрослеть, ни учиться думать быстрее в 21 веке не стали, даже если некоторым так кажется.

Вибачте, шановний, не можу продовжувати з вами дискусію, бо вам, мабуть, сам Всесвітній Розум дав готові відповіді на всі запитання. А я, нікчемний, змушений своєю головою до всього доходити.

Для предметной дискуссии я Вам дал пример произведений русской литературы середины 20 века (это когда кино, радио, телевидение уже были массово доступны), которые учат жить.   Очень просто ответить, читали ли Вы их, что думаете, если читали, и чем их заменить.  Не продолжайте дискуссию, если не хотите отвечать, дело хозяйское.

По-моему, серьезные книги (Домбровский всего лишь один пример из русской литературы 20 века, там длинный список) учат жить правильно, сегодня актуальны (в России и не только), и ничем их не заменить.   

А Невзоров как был максималистом, так и ближе к пенсии остался.  Только знак скачет.

[ЮАР]

Давайте сравним количество нобелевских лауреатов. В России — 23 лауреата, а в тупой Америке — 356.

Хотел бы внести поправку - 16.

[Nik02121971]

цікава точка зору

просто не потрібно пхати в дітей Толстого і Достоєвського, вчили б Стругацьких, Пікуля і т.д. В мене мала вже добиває Стругацьких повне зібрання творів. а шкільну програму складали дауни, загнати Декамерон у 8-й клас.

Читають вони. подивіться на продажі Гарі Потера, чи того ж Толкієна. Просто вони читають те, що їм цікаво.

а про Невзорова,  подивіться його фільм Чистилище, про Чечню, тільки обережно, люди, що воювали, говорили, що так близько до реальності війну, як правило,  не показують.

[Мирон]

В продолжение дискуссии несколько авторов навскидку (имхо):
Хемингуэй, Ремарк, Некрасов,  Быков, Маркес,  Набоков, Воннегут, Хаксли, Булгаков, Стругацкие, Шолохов, Бёлль, Платонов.

Список далеко далеко не полный.....

[Nora]

Мирон, в этом списке как-то маловато классической русской литературы (если помнить первоначальный посыл). Я бы даже сказала, совсем нету

[polemistes]

В продолжение дискуссии несколько авторов навскидку (имхо):
Хемингуэй, Ремарк, Некрасов,  Быков, Маркес,  Набоков, Воннегут, Хаксли, Булгаков, Стругацкие, Шолохов, Бёлль, Платонов.

Список далеко далеко не полный.....

Дійсно, неповний. Був (чи й є?) такий американський письменник - нобелівський лауреат - В. Фолкнер. Жив у маленькому американському містечку, про яке й писав. Так от його співгромадяни взнали, що в їхньому містечку живе нобелівський лауреат з літератури лише тоді, коли приїхав Голівуд знімати фільм по його книжці. А приїхали саме туди тому, що писав він саме про це містечко.

Ніхто не каже, що немає чудових письменників. Як і, скажімо, чудових гравців на клавесині. Але скажіть б.л., які шанси у виконавця на клавесині стати таким же відомим і - що, власне, обговорюємо - впливовим серед молоді, як якийсь поп-співак?

[Мирон]

Мирон, в этом списке как-то маловато классической русской литературы (если помнить первоначальный посыл). Я бы даже сказала, совсем нету

Я полемизировал с автором этого высказывания:

Т. зв. "серйозна література", тобто література, що претендує розповідати правду і вчити життю - це феномен, що закінчився у 19-му столітті

Что касается классической русской - я бы еще добавил Солженицина и, может быть, еще несколько человек. И все.
Имхо.

[Знасилуваний Журавель]

Что касается классической русской - я бы еще добавил Солженицина и, может быть, еще несколько человек. И все.
Имхо.

Вот, кстати, недавно размышлял, что будь Солженицын жив, то поддерживал бы нынешнюю политику Путина против Украины. В каком-то смысле хорошо, что не дожил до такого позора.

[Мирон]

Что касается классической русской - я бы еще добавил Солженицина и, может быть, еще несколько человек. И все.
Имхо.

Вот, кстати, недавно размышлял, что будь Солженицын жив, то поддерживал бы нынешнюю политику Путина против Украины. В каком-то смысле хорошо, что не дожил до такого позора.

Ну тут я немного не соглашусь, ибо в какой-то мере дожил.
http://www.kp.ru/daily/26209.4/3093851/

Я ценю его художественную прозу (не Гулаг),  но считаю полным говном (сорри мой французский) его перестроечную и постперестроечную околополитическую ахинею.

[cheshuntt]

Я пам'ятаю свого батька , який після роботи перед сном читав для задоволення " Дифференциальное исчесление " Піскунова . Мені це здавалось ( скажімо пом'яешено ) - " убого " .
Зараз я сам читаю " electrical circuit theory and technology " John Bird , замість різного " гамна " на кшталт " Обрив " Гончарова , якого я читав коли мій батько читав " дифференціальноє ісчєслєніє " .

[vs]

Я пам'ятаю свого батька , який після роботи перед сном читав для задоволення " Дифференциальное исчесление " Піскунова . Мені це здавалось ( скажімо пом'яешено ) - " убого " .
Зараз я сам читаю " electrical circuit theory and technology " John Bird , замість різного " гамна " на кшталт " Обрив " Гончарова , якого я читав коли мій батько читав " дифференціальноє ісчєслєніє " .

я читав Фіхтенгольца...

[ФанатФУПа]

Про Невзорова.

Читав якось ще на початку 90-х його інтервю. Так і досі памятаю, що мене вразила одна річ. Такий весь роспатріот і людина, яка вигадала "Наших" зазначив, що його улюблена музика - музика кантрі США. Якось неканонічненько як для такого чувака. 

[Feral Cat]

Нарешті хтось правду сказав про чорносотенця Достоєвського.