Я застала останні роки союзу з жахливим дефіцитом усього.
Юність припала на ніщету 90-их , коли світла не було днями і тижнями, грошей і роботи- роками.
Політичний бандитизм при Кучмі , невиправдані сподівання при Ющенко. Безнадія і апатія при яникові.
Війна.
А вчора мене колежанка " обрадувала" одкровенням: вона у фебе відео бачила , оте " давай абнімемся". І все, вона на голубому глазу вірить , що війна треба тільки політикам , а пересічний руський аж зі штанів випригує обійматися, миритись і любити українців.
І потім вона і тисячі інших наївних підуть і виберуть мені у президенти щось на зразок юльки чи михуїла, бажаючи зробити якнайкраще і щоб зразу.
І все що я бачила до цього в житті покажеться мені лише прелюдією піздєца.
Бо люди в нас наївні, журналісти - останні з блядей , а політики суки , які сподіваються жити вічно.
І так, якась частина мене бажає щоб усі оті кому зараз " зрада і нужда" , побачили що таке справжній піздець і обнімашечки в руському виконанні, коли від тих обіймів кишки , кров і очі вилазять. Але ж іншої України в мене для себе нема , як нема і сотні років для експериментів всіх хотєльщиків.
(цитата з мордокнижки)