Є така думка думка, що всі наші негаразди пов'язані з тим, що людина у владі (начальник) сприймається суспільством не як виконувач певних функцій, а як руйнівник, якому суспільство сплачує данину (у вигляді владних повноважень, та загального толерування корупції, через яку руйнівник має змогу збагачуватись, звичнувачуючі в неї суспільство, тобто позбавляється відчуття провини). Ця складна данина - це плата за те що руйнівник заспокіюється і не руйнує все і всіх. Тобто, надання влади цим руйнівникам - це плата шантажистам за те що вони не роблять те руйнівне, що можуть зробити.
І начебто на Заході, здавалося б, такого сприйняття необхідної данини за не руйнування, сакралізації влади нема, тому вони живуть краще.
Але в це пояснення не вписувалася Японія, де сакралізаця влади дуже сильна, і це не заважає їй бути заможною.
Але насправді тут є ще одна несподівана версія.
З точки зору християнської моралі треба віддавати ближньому все що може викликати критичні суперечки.
При цьому, в кожному супільстві завжди є такі потенційно небезпечні руйнівники (вовки), які ці суперечки наполегливо шукають (і взагалі, за рахунок них живуть).
Можливо секрет успішних країн саме в тому, що вовки отримують навпаки - ще більше? Ще більше повноважень, ще більше визнання, ще більше данини.
Адже віддавати ще більше, означає й більше зменьшення загроз від "руйнівників", які ще більше заспокоюються. Перебуваючи в ще більшій ілюзії власної користності, вони майже остаточно втрачають свої руйнівні схильності, та відмовляються від деструктивних форм в яку ці руйнівні схильності втілюються. Таким чином зникає (чи зменьшується) навіть корупція, адже вона і є однією з цих форм.
Отже за цією теорією, суспільство яке занадто перенасичене "вовками"-руйнівниками, і недостатньо глибоко дотримується християнської моралі (в цьому сенсі), тобто не погоджується віддавати більше - створює напруження у цих "вовків" (які є в будь-якому суспільстві), активізуючи їх руйнівні інстинкти.
Уточнення - "віддавати ще більше", означає не стільки гроші, скільки наприклад славу, власне саму владу, визнання, авторство ідей і т.і.
