як майже 400 років тому це зробив Петро Сагайдачний
2016 року в окупованому Севастополі за наказом самозваного губернатора Сергія Меняйла був демонтований пам’ятник Петру Сагайдачному. Відтак його переправили на материкову Україну. Чим же так насолив росіянам український гетьман?
Мабуть, у їхній історичній пам’яті назавжди відклалися події 1618 року, коли козацьке військо стояло під стінами Кремля.На початку квітня 1617-го королевич Владислав вирушив із Варшави в похід до Москви з метою отримати корону московського царя, якою на той час володів Михайло Романов. Наприкінці вересня під Смоленськом військо королевича об’єдналося з армією Великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича. Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з королевичем Владиславом підійшло до Вязьми і розкинуло табір, очікуючи підкріплення. Проте ні вояків, ні грошей не було, тому більшість жовнірів залишила табір. Аби врятувати королевича, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. В березні 1618-го 12 запорозьких сотників зустрілися з королевичем Владиславом і пообіцяли привести 20-тисячне військо.
В Україну відправили 6 тис. злотих на оплату козакам-реєстровцям, та ще 20 тис. — для найму козаків-охотників на Московську війну. Підготовку до московського походу обговорювали на двох загальних радах в червні 1618 року. Після перемовин українське командування під керівництвом Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки більшість московських військ було націлено на смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях прямо на Москву.
У другій половині червня 20-тисячне козацьке військо під проводом Сагайдачного рушили на Москву. А вже 7 липня вони підійшли до Лівни, найукріпленішого міста на півдні Московщини. Та його захопили ще до першої години дня. В полон потрапив воєвода Микита Черкаський, а воєвода Петро Данилов був убитий у бою.
16 липня запорожці підійшли під Єлець. Обороною міста керував воєвода Андрій Полєв, котрий мав у своєму розпорядженні до 7 тис. ратників. Розуміючи, що облога міста може тривати довго, гетьман схитрував. Більшу частину свого війська сховав у лісі, а з невеликою частиною підійшов під місто. Єлецькі воєводи, побачивши таке, наказали своєму війську вийти за мури та розпочали переслідування козаків. Тим часом основні війська виступили з укриття і вщент розбили московитів. Після цього вийшли єлецькі священики і попросили козаків руйнувати місто, натомість запропонували віддати царського посланника Хрущова і 30 тис. рублів, що мали бути відступними кримському ханові.
Наприкінці липня Сагайдачний відправив полковника Дорошенка на чолі десятитисячного загону у рейд Рязанщиною. Йому вдалося захопити Лебедян, Скопин, Данков, Ряжськ. На початку серпня цей загін спалив посад Переяславля-Рязанського. Повертаючись до Сагайдачного були захоплені Песочня, Сапожок і Шацьк.
Загін на чолі з полковником Милосним, у складі 1 тис. вершників, було направлено до добре укріпленого Михайлова. Однак там козаки зазнали першої невдачі. Запорожці мали в ніч на 22 серпня захопити місто, проте через погану погоду дісталися лише наступного дня. За цей час до міста підійшло підкріплення, і план раптової атаки зірвався. Сагайдачний із головним військом прибув під фортецю 26 серпня і був змушений перейти до облоги. Після двох спроб захопити місто штурмом 7 вересня гетьман облишив облогу, аби встигнути на з’єднання з королевичем Владиславом біля Москви.
Після невдалої облоги Михайлова Петро Конашевич спрямував близько 2 тис. козаків під проводом Федора Бориспільця на близькі підступи Москви з півдня. Одним зі завдань цього маневру було відвернути увагу супротивника від запланованого форсування Оки на північ від Михайлова основним козацьким військом.
Навперейми козакам цар Михайло вислав семитисячне військо під керівництвом Дмитра Пожарського та князя Григорія Волконського. Це військо мало завадити переправі запорожців через Оку та зупинити їхнє просування до Москви. Проте під час походу захворів Дмитро Пожарський, і все керівництво царським військом узяв на себе воєвода Волконський.
Перші бойові сутички поблизу Зарайська відбулися 11 вересня, коли авангард запорожців розбив загін московських вояків і козаки навіть змогли увірватися до міського острогу. Проте цих сил забракло, аби закріпити успіх.
12 вересня Петро Сагайдачний отримав листа від королевича Владислава, в якому той вказував, що вирушає з-під Можайська під Москву, і наказував гетьману негайно виступати, аби прибути в район Симонового монастиря. Наступного дня було скликано козацьку раду, де було прийнято рішення розпочати 14 вересня виступ до Москви, не чекаючи повернення Федора Бориспольця. Також козаки вирішили відмовитися від штурму Кашири та зосередитися на підготовці переправи поблизу Зарайська. 15-16 вересня запорожці проводили облогу Зарайська, готуючись до переправи.
15 вересня цар Михайло наказав Волконському не дати війську Сагайдачного переправитися через Оку, а при спробі переправи відкинути їх. 16 вересня перші 400 козаків-піхотинців сіли на човни для переправи. Тим часом, для завади переправі, до місця висадки вирушив Волконський разом із своїм військом. Проте вже до кінця дня близько тисячі запорожців висадились вище та нижче того місця, де стояло військо московського воєводи. Дізнавшись про це, Волконський почав відступати до Коломни. Від нього втекли загони московських козаків та астраханські татари, тому воєвода прийняв рішення покинути Коломну, після чого поспішив до села Гжель за 65 км від Коломни. Не зустрічаючи опору деморалізованого московського війська, Сагайдачний здійснив переправу через Оку.
28 вересня посли Сагайдачного домовилися, що з’єднання всіх військ відбудеться 3 жовтня у Тушино. Проте в Сагайдачного були свої плани: аби убезпечити тили, він організував ряд атак на московські війська поблизу Коломни, при цьому 3 жовтня полк Пирського атакував саме місто і козаки навіть увірвалися на територію посаду.
6 жовтня військо на чолі з Сагайдачним вирушило Каширським шляхом у бік Москви. В районі Донського монастиря їм заступило дорогу московське військо на чолі з Василем Бутурліним. Цар вислав проти Сагайдачного 6 тис. вершників. На початку битви Сагайдачний особисто бився з московським воєводою Бутурліним і звалив його з коня. Запорожці знищили передні загони супротивника, і решта російської кінноти врятувалася втечею.
8 жовтня поблизу Тушино запорожці об’єдналися з силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів і полонених татар.
11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав із третьої ночі до світанку.
Нападникам вдалося увірватися до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака захлинулася. Не бачачи можливості продовження атаки, польські підрозділи відступили.
Важка воєнна обстановка змусила московську владу піти на перемовини, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Упродовж листопада тривали перемовини між польськими та московськими послами. Кожна зі сторін очікувала скорішого виснаження супротивника. Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати російські міста на північ та північний-захід від Москви.
Наприкінці жовтня Петро Сагайдачний висилає восьмитисячне військо на південь від Москви, на прилеглі до лівого берегу Оки землі. Основною метою цього рейду було здобуття Калуги. Першим помітним населеним пунктом на шляху цього рейду став Серпухов. 3 листопада козаки почали штурм міста. За кілька годин вони взяли міський посад, проте не стали штурмувати кам’яний кремль, бо шансів на його швидке здобуття було небагато. Далі рушили на з’єднання з гетьманом під Калугу і в ніч на 4 грудня 1618 року об’єднане військо розпочало штурм міста.
Запорожці захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир’я.
Рейд Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Оцінюючи ці події, Ян III Собеський вказував, що саме через цей рейд московитів охопив жах і що запорожці «якнайшвидше схилили їхніх комісарів до перемовин».
Перемовини почалися 3 грудня в селі Деуліні, до спільного рішення сторони прийшли 11 грудня 1618-го, уклавши так зване Деулінське перемир’я. Воно стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви. А польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на російський трон.