Ха́рківський право́пис, також право́пис Голоске́вича, скрипникі́вка — правопис української мови, ухвалений 1927 року шляхом голосування на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбувалася в тодішній столиці УСРР, у місті Харкові, за участі представників українських земель, які тоді перебували в складі різних держав.
Харківський правопис затвердив 6 вересня 1928 року Народний комісар освіти Микола Скрипник, саме тому інколи цей правопис називають «скрипниківським» або «скрипниківкою». Уже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.
Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко та інші. Членами правописної комісії були такі літератори як: Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий.
На сьогодні харківським правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший українськомовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовували й використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці, зокрема Ірина Фаріон, Святослав Караванський, Олександр Пономарів, Микола Зубков, які є найпалкішими захисниками та пропагувальниками скрипниківки.
