Igor Lutsenko
14 хв ·
ХТО ПРИЧЕТНИЙ ДО ВТЕЧІ БЕРКУТІВЦЯ (версія)
Volodymyr Boyko
1 год · Відредаговане ·
Історія з втечею командира роти "Беркуту" Дмитра Садовника, підозрюваного Генпрокуратурою в розстрілі майданівців, проста як господарське мило, а прізвища організаторів втечі ніякої таємниці не становлять для будь-якої людини, яка має щонайменшу обізнаність з діяльністю української правоохоронної та судової системи. Це – міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков та його перший заступник Володимир Євдокимов.
Зрозуміло, що втекти Садовнику вдалось виключно тому, що суддя Печерського райсуду Світлана Волкова після кількох місяців досудового слідства змінила йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Також зрозуміло, що вона могла це зробити лише в разі збігу двох факторів: крупної грошової винагороди та гарантій власної недоторканності.
Суддівська робота – це досить специфічний бізнес, а гроші вимагають тиші. Тож судді купляють собі посади зовсім не для того, щоби їх зі скандалом позбуватись, а тому по резонансних справах рідко навіть за гроші виносять явно беззаконні рішення, хіба тільки якщо їх про це попросять або з Генеральної прокуратури, або з Адміністрації Президента, або з Міністерства внутрішніх справ України. Отже, в даному випадку були задіяні й гроші, і впливові покровителі.
Напевно в Садовника знайшовся спонсор, який заплатив Волковій – це цілком зрозуміло й очікувано. Але цікавіше проаналізувати, хто саме з органів державної влади організовував його втечу.
Те, що Генпрокуратура не причетна до звільнення Садовника є очевидним. І не тільки тому, що прокурор негайно подав апеляцію на ухвалу Волкової, і навіть не через публічне обурення ГПУ домашнім арештом підозрюваного, якому інкримінується вбивство 39 людей (хоча це наочно свідчить про позицію керівництва ГПУ по цій справі). Головне – Генпрокуратура негайно після звільнення Садовника відкрила щодо Волкової кримінальне провадження за винесення завідомо неправосудного рішення – факт, погодьмося, неординарний і, на правду сказати, не дуже законний (треба було все ж таки дочекатись, доки цю ухвалу скасує апеляційна інстанція). Я вже не кажу про те, що процесуальним керівником по справі є Олексій Донський – один з небагатьох прокурорів, відомих своєю принциповістю та порядністю.
Адміністрації Президента України, заклопотаній парламентськими виборами, зайвий скандал також ні до чого, та й Порошенко публічно висловився з приводу ухвали Волкової про звільнення Садовника, тож і тут підозри недоречні.
Інша річ – це керівництво МВС України, яке раніше неодноразово робило заяви про неприпустимість покарання "беркутівців" за злочини, скоєні на Майдані, та закликало майданівців пробачити садистів, спекулюючи на темі зовнішньої агресії. Пригадаймо лише пасхальне звернення колегії МВС України від 29 квітня 2014 року:
"Ми, члени Колегії МВС України, звертаємося в першу чергу до колишніх працівників "Беркуту". Ви завжди були елітою сил правопорядку. Ви не шкодували своїх сил та життя заради захисту людей. Тепер Мати-Україна потребує Вашої допомоги та участі як ніколи. Нехай вчора "Беркут" і "Самооборона" були по різні сторони барикад. Тепер, перед лицем зовнішньої агресії всі громадяни мають пам’ятати, що вони є діти єдиної української землі, забути будь-які взаємні образи, вгамувати всі особисті амбіції".
Втім, нишпорити в архівах у пошуках заяв Авакова та Євдокимова на захист катів у погонах потреби не має. У ході розгляду в Апеляційному суді м.Києва скарги прокурора на ухвалу судді Волкової про звільнення командира "Беркуту" з-під варти на всі засідання МВС України направляло "групу підтримки" Садовника з числа діючих співробітників міліції, яких у цивільному одязі привозили під суд міліцейськими автобусами в службовий час. Ось, рекомендую подивись цей відеозапис:
Запевняю, що начальник київського главку ніколи без відома міністра або його першого заступника не наважився б виділити бензин і службовий транспорт для подібних заходів. А тим більше – знімати з чергування співробітників і направляти їх в суд для того, щоби демонстративно підтримувати підозрюваного та погрожувати громадським активістам.
Ну, і нарешті. Думаю, не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що в супровід кримінальному провадженню щодо Садовника та двох його співучасників в МВС України, на виконання окремої постанови слідчого, була заведена оперативно-розшукова справа під грифом «цілком таємно». У межах цієї ОРС підлеглі Авакова мали здійснювати негласні заходи: внутрішньокамерну розробку Садовника під час його перебування в СІЗО, зовнішнє спостереження за ним і членами його родини після звільнення, контроль за телефонними розмовами, встановлення наглядової апаратури в помешканні та інші оперативно-технічні заходи, санкціоновані головою або заступником голови Апеляційного суду м.Києва. А тепер замислимось – як Садовнику вдалось збігти, якщо його квартира та все його пересування візуально контролювались міліцейською «сімкою»? Точніше – мали б контролюватись.
Тому я й кажу, що історія з втечею Садовника проста, як господарське мило, а для встановлення всіх організаторів і виконавців цього зухвалого дійства достатньо взяти за філейні місця того співробітника МВС України, який координував оперативно-розшукові заходи щодо Садовника та підписував завдання на проведення зовнішнього спостереження. Бо наказати йому зняти «наружників» з маршруту могла тільки одна людина – перший заступник міністра, який курує силовий блок, Євдокимов. А Євдокимов на це без відома Авакова не наважився б, оскільки в протилежному випадку давав би Авакову підставу повторно внести до Кабміну подання про звільнення Євдокимова з посади.
Тож доки Аваков та Євдокимов були пов’язані між собою лише кров'ю вбитого ними Олександра Музичка. Зараз на цьому дуеті – ще й кров 39 майданівців, ймовірного вбивцю яких вони сховали від правосуддя.
