Вертеп донеччан у Львові

[Feral Cat]

Світлана переїхала у Львів з Ясинуватої. Назавжди. Свідомо.

Ми обирали най-най-українськіше місто, яке тільки існує. Вибір наш був між Чернівцями, Франківськом. А у Львів ми закохалися одразу. З першого погляду. І моя доросла 19 річна дитина, коли ми потрапили сюди, сказала: «Мама, у мене таке відчуття, що ми повернулися додому». Ми все життя любили все українське. Там ми були позбавлені спілкування українською мовою. Навіть не могли висловити свою любов до України.



Додому… Дім буває різним. Бути патріотом у Львові – легко. У Донецьку – небезпечно. Саме із чоловіків Східних областей України складається кістяк армії, що воює сьогодні на Сході. Найбільше втрат теж серед них. Однак, у нас свій біль. І нам, часом, видається, що найбільше від війни на Сході потерпаємо саме ми. І, часом, ми вперто не хочемо бачимо правди.

Ті, хто приїхали у Львів, шукаючи прихистку, перед нашим осудом беззахисні. Вони терпляче зносять закиди за дії окремих негідників, які, зрештою, існують у всякій спільноті. У Львівській – теж. Добре, що доля склалась так, що вони приїхали до нас, у Львів, а не ми – до них, у Донецьк.

Нещодавно кардинал Любомир Гузар сказав, що переселенці зі Сходу є апостолами єдності України. Але це, у великій мірі, сьогодні залежить і від львів’ян...

http://zik.ua/ua/analytics/2015/01/19/u_idealnyy__lviv_ponaihaly_neidealni_pereselentsi_rozmovy_pry_donetskomu_vertepi_557004