Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) shared Bronisław Komorowski's photo.
31 mins ·
Drodzy bracia Polacy, gdy piszecie pod tym zdjęciem "Nigdy więcej", przypomnijcie sobie na chwilę, że pan Ihor Małyćkyj przybył do Oświęcimia z Charkowa - miasta, poloźonego tuź przy linii frontu. I że płacze on, jak wszyscy Ukraińcy jego pokolenia, z największym podobieństwem nie tylko z powodu tego, co przeżył jako młodzienec, lecz takźe z powodu tego, źe tamto Zło wrociło się dziś w jego źycie po raz drugi - tym razem przyszło ze Wschodu. To nie tylko przeszłość, to przeszłość+teraźniejszość, Present Perfect Tense. To nie "nigdy więcej", to juź jest, tu i teraz - u was za scianą.
І про розуміння.
Це фото з учорашньої церемонії в Освенцімі опублікував на своїй ФБ-сторінці президент Польщі, без коментарів. Тисячі поширень, сотні зворушених коментів - не забудемо, пам'ятаємо, "ніколи знову"...
І хочеться й собі розплакатися - від безпросвітної людської сліпоти.Тому що на фото - українець Ігор Малицький (1925 р. нар.), який приїхав на місце свого юначого ув'язнення - з ПРИФРОНТОВОГО Харкова. І плаче він так невтішно, можна не сумніватися, - тому, що на старість його наздогнала ТА САМА війна: версія 2.0.
(Я це розумію тому, що так само плакала, між першим і другим інсультом, моя мама - від того, що "лихо вернулось", від своєї безпорадности й незмоги хоча б "носити броніки" - її власні слова! - і всі наші неврології й кардіології з минулої весни в кілька разів проти звичайного переповнені стариками, яких належало б уважати "непрямими жертвами" цієї війни, - переживши в дитинстві-юності ту, вони на весь вік зберегли глибоку травму, яка тепер вибухає - бомбою відкладеної дії, в кожного по-своєму...)
І от він ридає, харків'янин Ігор Малицький, на очах у всього світу. А люди дивляться й пишуть "ніколи знову" - так, ніби їм пороблено, і бачити вони здатні тільки те, що БУЛО, - а на те, що Є, ось тепер, сьогодні й зараз, в них просто - "нема окулярів".
І так воно й є, от в чім штука. Більше, ніж будь-яка попередня, це війна не тільки бомб - а слів і образів. Війна "окулярів".
І розплачуємось ми сьогодні - за те, що не виробили "своїх".
