Почнемо з міжнародного становища.
1. НАТО не хоче бачити Україну своїм членом насамперед через небажання загострення конфронтації з Москвою. Це, на жаль, аксіома.
Україна САМА не визначилась. Більшість населення не хочуть приєднання України до НАТО. Дехто саме через те, що не хочуть "загострення конфронтації". Що є аргументом (офіційних
) українських націоналістів - невідомо.
2. ЄС та його структури готові співпрацювати і співпрацюють з Україною, але ця співпраця може відбуватися і без офіційного перебування України у складі ЄС. В нинішніх умовах є цілий ряд факторів, які роблять європейських чиновників дуже стриманими щодо України – загроза масового напливу біженців і заробітчан, різке збільшення кількості кримінальних елементів з України, практична відкритість східних кордонів України, негативне ставлення Москви до членства України в ЄС.
Про участь України в ЄС поки взагалі мови немає. Економічна асоціація та безвізовий режим - це мета. А там побачимо. Особисто я (можливо поки, можливо я зміню думку про це) проти участі України в ЄС
3. США завдяки політиці двох останніх президентів остаточно втрачають роль світівого лідера у міжнародіній політиці, зокрема у здатності вирішувати ту чи іншу ситуацію на свою користь мілітарно чи дипломатично. Iran deal і доволі обмежено-скромні санкції щодо Москви лише підтверджують цю неприємну тендентцію. Попри активні дії кількох американських політиків та підтримку України з боку військових США, загальний настрій америлканського політикуму і суспільства загалом – уникати конфронтації з Москвою, не допустити активної участі США у військових конфліктах. Ця тендентція від самого початку є заманіфестована у твердому небажанні керівництва США постачати в Україну озброєння.
Це право народу США.
Але нехай неактивна участь США у розв'язанні військового конфлікту, очевидно є. Її просто видно. Буде ескалація, буде посилення "активності". Представники США надзвичайно активні в ООН. Військові США присутні на території України, проводять навчання, впевнена у тому, що і консультації "генералітету" відбуваються. Що саме на твою думку потрібно робити ЗАРАЗ, враховуючи намагання України та представників ЄС дотримуватися мінських угод, США?
4. США та їхні партнери по НАТО добре розуміють ситуацію в Україні, що зокрема виявилося під час останнього візиту Яценюка до Вашинґтону. Джо Байден прото йому сказав – пора вже декому сідати за ґрати.
Я б назвала це відсутністю судової реформи. От така назва "Стратегія реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2015-
2020 рр." лякає.
По Україні.
1. Українське керівництво і суспільство загалом виявилися неготовими до кардинального зламу існуючюї системи і переходу на цілковито новий рівень економіки, політики, та суспільних стосунків, попри героїчні і титанічні дії добровольців та ентузіастів таких змін. Ця неготовність відбилася навіть у кадрових призначення президента, який, за незначними винятками, повністю проігнорував керівний і управлінський потенціал багатотисячної армії добровольців на фронті і в тилу.
А ти звернув увагу на те, що наприклад члени ПС - повноцінні ліві? Та і формулювання цього пункту тхне лівацтвом.
У нас не відбулось революції. У нас не дали януковичам затягти Україну у новий союз з РФ. У нас не припиняв роботу парламент, відбулися президентські та парламентські вибори. Чекаємо на зміни у Конституції, у тому числі у темі децентралізації влади.
Тобто немає у нас ніякого зламу. Злам - це у літераторів.
2. Нездатність до самостійного життя через збереження колосальної залежності від позиції Москви дуже добре видно із цілої низки подій та явищ. Це сам факт Мінських переговорів, подальші торговельно-економічні контакти із агресором (чого вартий лише факт наявності особистого бізнесу президента на ворожій території), подальша культурно-інформаційна залежність, та регулярний пасажиропотік в обидва боки тощо. І головне – легкість, з якою українське керівництво пішло на задоволення вимог агресора щодо конституційних змін в Україні, змушує просто задати питання – ви серйозно, панове, вважаєте, що хтось із вами буде рахуватися? Про повну імпотентність МЗС можна навіть і не згадувати.
От і не згадуй, МЗС - молодці. "Пасажиропотік" з великими перешкодами. В'їзд росіян на території України обмежений.
Про "сам факт мінських переговорів" ... це круто
Сам факт присутності хуйла в Мінську - це велика перемога ... у тому числі МЗС
От з захарченко переговори - це ганьба. Але з ним Кучма начебто "переговорюється". Один з засновників ситуації.
І чому ти про легкість переговорів пишеш? Виглядали переговори дуже важкими. Знов у тебе якась пропаганда, "легкість, з якою українське керівництво" - це класичний штамп, такій собі засіб обвинувачення
Давай краще про "сам факт мінських переговорів", це об'єктивно. Такий факт є, так.
3. Відсутність розуміння політичним керівництвом країни небезпеки у зволіканні кардинальних реформ згори. Під політичним керівництвом я маю на увазі насамперед голову уряду і парламент країни. Останній взагалі справляє враження клубу спілкування за інтересами, не запропонувавши жодних суттєвих реформ, в тому числі, і конституційних, які б дали можливість законодавчо підтримати антикорупційні заходи насамперед щодо суддів, прокурорів, та МВС.
Пропонують, але не голосують. Це проблема. Законодавча ініціатива є не тільки у депутатів ВР, то проблема більше у тому, що депутати не голосують. Часто вони просто відсутні у сесійному залі.
4. Про відсутність економічних реформ в країні, яка потерпає від військової агресії і астрономічних бюджетних витрат за умов згортання виробництва можна було б і не згадувати, але слід все ж відзначити, що реформувати економіку без кардинальних змін у боротьбі з корупцією та скорочення державного бюрократичного апарату практично неможливо. Уряд і парламент в цьому сенсі нічого суттєвого не запропонували.
Розуміння того, що саме робити уряду, є. І деякі міністерства демонструють ... просування у потрібному напрямку.
Є проблема виконавців. Чиновники діють виключно за законами, постановами та таким іншім. Іноді це схоже на саботаж
5. Рівень політичної культури і населення, і тих, хто заявляє про свої претензії на представництво цього населення дуже яскраво відбилися у гречаній епопеї в Чернігові.
Доктор, може полікуєте? Навіщо одразу у морг?
От знов у тебе якісь совкові виверти. Різні є люді в Україні. Справа у співвідношенні.
6. Значно покращився стан Збройних Сил України, але неефективність системи управління та відсутність достатніх коштів на модернізацію і закупівлю найсучасніших озброєнь обмежують можливості ЗСУ.
І хто ж нам продасть те "надсучасне озброєння"? Чи ти натякаєш на те, що самі ще не виготовляємо те "надсучасне озброєння"? Це так
Як на мене, у проміжному підсумку таке:
1. Україна чинить агресору спротив як військовий, так і дипломатичний. Найбільше значення має сам факт визнання у світи РФ агресором, втягування РФ у переговорний процес як сторони військового конфлікту.
2. Україна після втечі президента, головнокомандуючого ВСУ, спромоглася залишитися у межах закону, Конституції. Це говорить про розвинутість українського суспільства та політичної системи України?
Відбулися президентські та парламентські вибори. Готуємось до місцевих, з врахуванням нового закону про місцеві вибори.
3. На черзі зміни до Конституції, де децентралізація влади є головною темою. Але без активності громадян, без подальшого розвитку громадянського суспільства, ця децентралізація не запрацює.
4. Оцінки діяльності парламенту, уряду, президенту виставляти вже можна. Але я не буду. Вони знають що роботи, але роблять повільно. Є ризик того, що втратять підтримку громадян.
5. Помітна частка громадяни самі не знають чого вони хочуть
Це є підгрунтям запиту на диктатуру, тобто на диктатора, який скаже їм що саме вони хочуть ...
