На днях українські ЗМІ бадьоро звітували про те, що Верховна рада 8 жовтня прийняла за основу законопроект №2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». А також про те,що депутати прийняли за основу законопроект № 2507А, у якому пропонується визначити умови та порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку.
«Треба щось робити» - так звучить один з основних аргументів прихильників реформи, адже ситуація з виконанням рішень зараз катастрофічна. Приватні виконавці, мовляв, дозволять прибрати бюрократію та отримати виконання відповідного рішення в короткі строки. На відміну від державних виконавців, в яких нема ні часу, ні бажання виконувати деякі рішення, у приватних буде відповідна можливість.
Ця частина експертів вважає, що реформи потрібні вже зараз, тому що гірше вже нема куди, най розповсюдженіший аргумент – «Ніхто не може сказати, що виконавча служба працює добре. Ніхто не може сказати, що вона взагалі працює».
З іншого боку, існують експертні думки, що за допомогою приватних виконавців по суті будуть легалізовані колектори, а розподіл на державних і приватних виконавців та різні системи оплати, на думку деяких учасників дебатів, може призвести до появи справ, за які ніхто не захоче братись.
Деякі фахівці, зокрема Олександр Кузь, екс-директор Департаменту державної виконавчої служби побоюється перетворення приватних виконавців на кишенькові служби при банках та олігархах.
Так що – все далеко не однозначно. Сама ініціатива проведення саме цього закону виглядає дещо дивною. Та й історія цього документу досить цікава.
В серпні сам Президент України Петро Порошенко зареєстрував у парламенті законопроекти № 2506а, 2507а, 2508а, якими в Україні запроваджується інститут приватних виконавців та затверджується нова редакція Закону про виконавче провадження.
Законопроект підготовлено Центром політико-правових реформ. Сам центр аргументує необхідність приватних виконавців наступним чином. Середній відсоток виконання по виконавчим документам становить менше 25%. Україна займає одне з перших місць за зверненнями до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушеннями прав людини на стадії виконання судових рішень (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.).
Аргументація, з формальної точки зору, особливо з точки зору тих, хто ніколи не жив на наших теренах, досить суттєва і благородна.
Проте давайте опустимося на грішну і багатостраждальну українську землю. Чи маємо ми зараз законодавство, правову систему, правоохоронні органи та держану систему в цілому, котрі відповідають європейським нормам? Чи несуть в своїй суті згадані законодавство, правова система, правоохоронні органи та держана система в цілому стосовно суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема, функцію сервісну, а не репресивну?
Відповідь відома. Наразі наші вітчизняні законодавство, правова система, правоохоронні органи та держана система в цілому є Франкенштейном, зліпленим з абсолютно репресивних совково-сталінської та кучмівсько-олігархічної систем-відповідників. Тому апеляція до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. з боку спеців Центру політико-правових реформ є цинічним перекручуванням фактів або кричущою некомпетентністю. Адже говорити про збільшення відсотку виконання вироків існуючої репресивної системи – те саме, що боротися за збільшення ефективності крематоріїв Бухенвальду та Освенціма.
Лише демонтувавши до кінця репресивну потвору вітчизняної держаної влади в цілому і її репресивну «правоохоронну» систему, можна починати розробляти концепції збільшення ефективності виконавчої служби. Державної чи якоїсь іншої – це вже другорядне питання. Головне – виконувати рішення правосуддя, а не кривосуддя печерських судів. Вітчизняна Феміда з личиком кивалових і їх поплічників не має права на існування, а не те, щоб на примусове виконання своїх рішень. Революція Гідності відібрала у них це право і будь-які спроби реставрації є контрреволюцією і спробою розхитати основи демократії та державності в Україні.
Коли виникає подібна ситуація, важливо поставити питання – «кому це вигідно?». Відповідь – українському олігархату та російській путінській владі. Очевидно, що найбільшими суб`єктами лобіювання «троянського коня» - закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» є саме український олігархат та російська путінська влада. Оскільки для України, суспільства, влади і самого Президента Петра Порошенка – це бомба, що детонує наступну революцію, гарантує хаос і зупинку справжніх європейських реформ, котрі і так ідуть з натугою.
Питання стосовно того хто саме і навіщо підсунув Президенту Порошенку на лобіювання цього правничого трояна – доволі цікаве. Проте для українських громадян і суспільства важливим є питання не «хто винен», а «що робити».
Підказку дає літературна класика – «несуразність вітчизняних законів компенсує те, що їх ніхто не виконує». Вірно, як і півтора століття тому. Середній відсоток виконання по виконавчим документам менше 25% - для нинішнього стану правничого поля – забагато. Не можна в жодному разі імплементувати закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Загалом, необхідно оголосити мораторій на будь-які косметичні «покращення» репресивного державного механізму, особливо його силових структур, на будь-які косметичні "покращення" репресивного законодавства. Лише їх повна і цілковита заміна надасть підстави для покращення роботи виконавчої служби, якщо нова виконавча служба європейського зразка потребуватиме таких покращень.
Найкращий вихід, котрий допоможе уникнути непотрібних суспільних збурень і зберегти обличчя ініціатору закону – це наступне.
Перше – ініціювати відкладення прийняття закону до опрацювання і відпрацьовувати його до часу докорінної зміни владної системи.
Друге – накласти вето на виконання усіх рішень існуючої репресивної судової системи – до часу, коли буде створену нову судову систему сервісного типу. Як виняток – можливе виконання рішень судів, котрі стосуються злочинів, скоєних владою та її приспішниками проти громадян в період Революції Гідності.
І з вказаними кроками, як і з заміною державної системи на європейську, сервісного а не репресивного типу, не варто зволікати – є для цього усі підстави – у Президента і його влади буде час провести форми, а не повторювати шлях свого попередника.
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/polityka/troyanskyy-kin-dlya-prezydenta
