НАВІЩО ЄВРОПІ ЛІРИКА «НОВОРОСІЇ»?
З якого дива німцям чи, більш узагальнено, Європі, захотілося послухати «поетів» із «ДНР-ЛНР», тобто з окупованої зони? Та ще й саме тоді, коли на сході України, а, власне, на сході Європи, точиться виснажлива війна? Варто наголосити, що лише незначна частина населення в Європі розуміє, що війна точиться в їхній (нашій) же Європі, що це і їхня (наша), європейська війна. Я вже мовчу про те, що, наприклад, в Австрії населення традиційно налаштоване проросійськи і виховане на традиціях «великої російської літератури». Для більшості австрійців і СРСР, і Росія — «вєлікіє», а агресія Росії тільки підкреслює цю велич. Статистики настроїв навести не можу, але прошу повірити моєму довгому спілкуванню із представниками німецькомовних країн, зокрема Австрії. Оце сьогодні спілкувалася із професором літератури з Німеччини, який мене «заспокоював», що, мовляв, Україна належить до слов’янського простору, що громадянська війна мине, і що все у нас буде добре — він справді щиро тішився, що така «міжнародна дискусія» відбулася, і навіть оком не зморгнув, коли я переклала йому німецькою перші п’ять рядків вагінально-центричного вірша «поетеси»,
http://fakty.ua/207289-ni-cvetaeva-ya-ni-ahmatova-no-i-ya-poetessa-pi-at.... Почула від німця, що сучасні літературні антології і не таке витримують. Щоправда, він не знає ні історії України, ні Росії, ні СРСР. Обіцяв наступного року прочитати...
Та повернімося до головного — до наслідків таких «міжнародних дискусій».
1. Демократичність Європи, звісна річ, передбачає діалоги, форуми, дебати, дискусії, круглі столи й публічні розмови... Принципом тут є свобода думки і зібрань, а також необхідність вислухати всі сторони. Завжди є хтось, хто ці події організовує і бере на себе кошти. Є як є. Проте, коли справа доходить до загрози державним цінностям, як-от до заперечення Голокосту чи написання та розповсюдження неофашистської літератури, то за ці злочини чимало людей сидять в Австрії в тюрмі. А, наприклад, наплив мігрантів призвів до того, що для контролю ситуації зовсім недемократично зводять огорожі з колючим дротом, за якими бачимо дитячі сльози й руки на дроті. У ситуації загрози самій демократії чи суспільному порядку перестають діяти певні принципи демократії. Закономірно, що готовність до політично деконструктивних компромісів зникає.
Тому в «Міжнародних дискусіях» із представниками «літератури» Новоросії потрібно вбачати не захисний маневр, а, навпаки, непрямий спосіб політичної легітимації «ДНР-ЛНР» через літературу.
2. «Міжнародні дискусії» є свідомо створюваним інформаційним приводом для європейських медій. Те, що при цьому використовуються відомі літературні імена, не випадковість. Якщо на свою роль не погодився б Жадан, то це зробив би хтось інший. Головне — щоб публіка вірила цьому літератору і не ставила під сумнів правильність його дій. Саме тому європейський більш-менш освічений обиватель, який, безумовно, читає Жадана, зчитає в таких зустрічах традиційне «примирення публічних інтелектуалів у контексті громадянської війни в Україні» і «крок назустріч європейським цінностям», а праві й ліві проросійські лобісти в Європі матимуть з цього неабиякий інтелектуальний капітал.
3. Врешті, хочу наголосити, що наразі літературний канон світової літератури активно деконструюється. Тобто, «світова література» у сучасному розумінні, це не література якості — літературної чи естетичної — як її бачив і артикулював Гете. Ні, нині світова література — це література репрезентації, де якість літературних текстів не відіграє ролі як такої. Теорії, де переосмислюється поняття «світова література», запропонували Мадс Томсон, Оттмар Етте та інші. Ці теорії були підхоплені академічним світом. Тому готуватимемося до того, що в європейських поетичних антологіях поряд із поезією Любові Якимчук, Ірини Цілик, Оксани Забужко та інших будуть вірші «поетес» із «ДНР-ЛНР», причому з літературознавчої точки зору такий підбір текстів вважатиметься однозначно легітимним, бо це теж література, яка репрезентує і легітимує.
А перекладачі знайдуться так само просто, як і знаходяться літератори із брендовим іменем...
Навіщо «міжнародні дискусії» з «Новоросією» німцям і Європі — зрозуміло.
Навіщо вони потрібні «ДНР-ЛНР» — теж.
І зрозуміло, що для товаришки-поетеси це теж непогано.
Незрозуміло лише, навіщо це українському суспільству.
