В листопаді минулого року на території Польщі та країн Балтії відбулися наймасштабніші стратегічні маневри НАТО “Steadfast Jazz 2013″ (“Стійкий джаз”) за участю 26 країн – членів НАТО та України.
Сценарій навчань заслуговує на окрему згадку: умовна держава Ботнія, яка, як правило, поводиться агресивно, замість вирішення своїх внутрішніх політичних та економічних проблем, шукає зовнішнього ворога – сусідську країну (в нашому випадку Естонію), виставляє їй територіальні претензії та, згодом захоплює та анексує її територію. У відповідь – НАТО застосовує систему колективної безпеки та повертає окуповану територію постраждалій країні.
А ще цікавим є те, що в навчаннях з боку України взяла участь рота морської піхоти Феодосійського окремого батальйону, яку 24 жовтня 2013 року в Сімферополі благословив на ці навчання священик УПЦ (МП) отець Василій (!).
А також те, що Росія впізнала себе у цій державі – агресорі Ботнії, та, протестуючи, навіть спромоглася на кілька петицій – протестів, щодо подібного сценарію цих навчань, кажучи, що від них віє “духом холодної війни”, про що заявляв заступник міністра оборони РФ Антонов.
Віддаючи належне аналітикам НАТО щодо прогнозів військових загроз в регіоні та рецептів реагування на них, використовуючи систему колективної безпеки, зараз є актуальним питання саме в цій частині статті: “То кому і чому ще видається близьким лозунг “НАТО – не надо!”?! Зауважу лише, що цей лозунг, як правило, звучав російською мовою, і мав походження десь із кордонів з Росією. Проте, насправді відповідь ми знаємо.
Реформи НАТО, еволюція організації та її місія формувалися на трьох основних питаннях протягом останнього десятиліття. Першим було – профілактика ролі Росії як нового антагоніста світу; другим – надання допомоги щодо посткомуністичної трансформації демократичного правління у Східній та Центральній Європі ” і, нарешті, третім, “в тому, щоб запобігати громадянським війнам та міжетнічним конфліктам в колишній Югославії, і для запобігання конфліктам від зломів (цивілізаційних) в інших частинах Європи чи європейської периферії “.
Амбітні цілі, і як не прикро, незважаючи на останні дискусії щодо потреб реформування НАТО, вони залишаються дуже актуальними.
В Росії знову, як у того їхнього національного героя “Змея Горыныча” виросла нова голова – антагоніста миру.
Для України питання членства в НАТО зараз знову має бути активовано на всіх рівнях – сьогодні це є такою альфою та омегою нашої безпеки як і те, що “захист свободи є альфою і омегою існування НАТО, причиною його народження та його гарантією виживання”.
Минулорічній джазовій імпровізації передувало кілька підходів до політичного питання вирішення членства в НАТО та потому – роки практичної співпраці з Альянсом – Україна реалізовувала кілька спільних програм, допомагала в місіях НАТО в Афганістані та Косово, в 2013 стала партнером в операції під проводом НАТО по боротьбі з піратством Ocean Shield.
Після історичних подій останніх місяців – в час сходження з орбіти Росії та прагнення приєднатися до нової цивілізаційної галактики Європейського Союзу – маємо гостру потребу в захисті нашого цивілізаційного вибору.
Безпека має кілька вимірів. Об’єктивно – це значить – забезпечення відсутності загроз щодо придбаних цінностей як територіальний суверенітет і незалежність, соціально-економічних інтересів та політичних традицій, також щодо життя громадян. Суб’єктивно – це відсутність страху , що такі цінності будуть атаковані.
Колективні безпекові системи пройшли певну еволюцію від Ліги Націй до Ради безпеки ООН та НАТО. Спільно було вироблено чотири принципи: всі країни відмовляються від використання сили, за винятком випадків самооборони; по-друге , всі згодні з тим, що світ неподільний, напад на одного є нападом на всіх; по-третє, всі об’єднуються, щоб зупинити агресію і відновити мир; по-четверте, всі згодні з тим, щоб надати будь-яке потрібне обладнання або кадрові ресурси, які необхідні для формування колективної сили безпеки.
Незважаючи на те, що сьогодні жодна нація в світі не може себе почувати цілком безпечно, все ж, на думку експертів, НАТО в наш час є найбільш успішним безпековим колективним проектом, незважаючи на всі його успіхи та недоліки.
Після останніх подій у Криму, НАТО та його союзники рішуче підтвердили свою повну підтримку суверенітету і територіальної цілісності України. Особливу цінність має заява Генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссенпана про те, що “суверенна, незалежна і стабільна Україна, твердо прихильна демократії та верховенства права, є ключем до євроатлантичної безпеки. ”
Підтвердження цій позиції знаходимо також в заяві Президента США Б.Обами щодо ситуації в Україні: “Насправді за 60 років ми разом в НАТО не завойовували нових територій, але були разом для того, аби наші народи були вільними. Але що ми завжди будемо робити – це триматися нашого непорушного зобов’язання – Статті 5 (Договору НАТО), захищаючи суверенітет і територіальну цілісність наших союзників. І в цьому зобов’язанні ми не захитаємось”, – додав Барак Обама.
Маємо запевнення від Альянсу, що організація готова й надалі активізувати своє партнерство зміцнення співпраці з Україною і підтримувати демократичні реформи, доповнюючи міжнародні зусилля з підтримки народу України, і, особливо у сфері реформ секторів оборони і безпеки.
Аналізуючи досвід участі наших ближчих сусідів – країн колишнього соціалістичного блоку хотіла б поділитися тут цитатою з офіційної заяви уряду Республіки Чехії з нагоди 10 річчя приєднання до НАТО (вересень 2009р.): “Розглядається питання можливого членства таких країн як Україна та Грузія. Для обох, різка російська опозиція не викликає сумнівів. Це знову конфлікт між свободою і безпекою. Ніяка третя країна не може мати право вето в питанні про вільне рішення вступу до НАТО (!)”.
Як заявив нещодавно в ексклюзивному коментарі інформаційно-аналітичній програмі “События недели” на телеканалі “Україна” адмірал Військово-морських сил України Ігор Кабаненко, “Росія сьогодні має задуматися над багатьма складовими”. “Найголовніше, що, на мій погляд, в західному суспільстві сьогодні все більше є розуміння того, що з окупацією Криму дано старт такому геостратегічному зрушенню, який практично зруйнував всю систему безпеки, побудовану після Другої світової війни. І все почалося з бажання Кремля побудувати новий європейський порядок. Я думаю, що зусилля західного суспільства і України проти таких агресивних намірів будуть збільшуватися”.
Свідченням цього є плани НАТО вже восени надати Грузії план дій щодо членства в НАТО внаслідок анексії Росією Криму. Про це вже говорять в штаб-квартирі НАТО та Держдепі США.
Тож і ми маємо задуматися та нарешті зробити цей вибір стратегічно та тактично. Незважаючи на всі лементи, тиск і провокації сусіда – агресора щодо обрання для України “позаблокового статусу” (Сергій Лавров не втомлюється повторювати це як мантру – щодня і на всіх рівнях).
А щодо побоювання Путіна бачити в Криму “ребят НАТО возле наших границ” – то це можливо, як наслідок його монтажу хаосу та неповаги до міжнародного права. Окупацією територій неможливо себе відгородити від системи колективної безпеки.
А ще Путін, очевидно, боїться джазу, який став під час холодної війни гімном дисидентства, музикою свободи та колективної імпровізації, бо виганяє з Росії його класичного ретранслятора “Голос Америки”.
В його позиції “Я” і “Вони” – багато фобій і мало здорового глузду.
Попри всі теперішні труднощі та перешкоди, зараз варто особливо дбайливо та активно діяти для забезпечення наших національних безпекових інтересів, керуючись дороговказом Бенжаміна Франкліна “Ті, хто мають відібрати трохи від свободи, щоб отримати трохи тимчасової безпеки – не заслуговують ні свободи, ні безпеки”.
-
See more at:
http://www.pic.com.ua/dzhazovi-variatsiji-bezpeky-z-nato-povedinka-rosiji-bula-prohnozovana-i-navit-zmodelovana.html#sthash.d1L0JBWX.dpuf
