Прийнято вважати що професор Преображенський - позитивний персонаж, а Шариков - негативний.
Але якщо безвідносно позитивності-негативності, а просто голі історичні факти, то в кінцевому рахунку саме Шариков переміг (такі як він).
І справа тут не тільки в тому, що світ несправедливий, а Шариков просто тварина, а в тому що Шариков в чомусь важливому був правий. Звісно багато в чому очевидному він був неправий, але є дещо неочевидне в чому він мав рацію. І з точки зору законів природи, Бога ця його невелика правота виявилася важливішою ніж неправота в великому очевидному.
Відома суперечка між Шариковим і професором - це не тільки суперечка між дурними і розумним, а суперечка між сталими знаннями і висновками (потребою в висновках). Професор вказуючі на дурість Шарикова неявно звинувачував його ще і в тому, що він сміє робити висновки.
А потреба в висновках - одна з базових потреб людини! Безвідносно того розумні ці висновки чи дурні.
Більше того - ця потреба в висновках є показником його бажання жити.
А знання, яким би великим воно не було, без бажання робити висновки (тобто без бажання жити) - це показник вмираючої культури.
Знання без розуміння суті та без задоволення потреби в самостійних висновках (нехай і дурних), тобто знання без помилок, знання які супроводжуються страхом перед цими власними висновками і помилками, рано чи пізно перетворюється на мертвий ритуализм. А страх рано чи пізно перетворюєтся на звичайну агресію.
Коли ритуализм стає домінуючим, то починають домінувати схеми у яких з часом втрачається розуміння причин, суті, сенсу. В результаті замість кропіткоі роботи з причинами і наслідками виникає потреба слідкувати за дотриманням ритуалу, тобто починає правити і домінувати група комсомольців борців за знання ритуал, основне завдання яких - заткнути рота тим хто від цього ритуалу відступає.
Ось тому професори Преображенські в кінцевому підсумку програють Шариковим.
Тобто ця історія показує, що "думати, а не знати" перемагає над "знати, а не думати" (хоча звичайно найкращий був би варіант це "знати і думати").
Нинішня система влади - це ідеологія покоління вирощеного на гаслі "знання - сила" і формули "знання = розум", людей нашпигованих авторитетними цитатами та уривчастими чужими рецептами. І це ідеологія вмираючих приречена програти. Тому що силу дає не знання, а відсутність страху перед висновками, відсутність страху перед помилкою (справжньою дією), та здатність ці висновки робити . А рішення проблем завжди починається з розуміння причин, а не з прикладання відомих (крадених, чужих) схем навмання до поточної ситуації (причому навіть ці схеми половинчасті і спотворені, та ведуть абсолютно не до того результату).
