Маріанна Кіяновська – поетеса, перекладач з польської та литовської, дослідниця літератури, автор близько десяти книг, одна з провідних фігур в сучасній українській поезії. Живе у Львові. З початку військових дій на сході України їздила в зону АТО з гуманітарними місіями п'ять разів. Інтерв'ю записане на Вільнюському фестивалі «Перетинаючи кордони: Центральноєвропейський поетичний форум».
http://www.radiosvoboda.org/a/28152408.html– Які особливості цих міст звільнених Ви побачили? Як там люди почуваються? Якщо говорити про соціальний рівень, там бідніше і гірше, ніж в Центральній Україні або Західній Україні, як це виглядає?
– Там просто інакше. Там інший тип відповідальності. Донбас своєрідний тим, що там люди навіть розумні не здатні приймати рішення, нести відповідальність. Те, що сталося на початку цих подій, коли ще якісь речі можна було контролювати, повернути назад, поки ще не прийшли танки, поки ще не було «Градів», поки ще було протистояння на рівні бандитизму, не знаю, як це сказати інакше... Що трапилося в Дніпропетровську? У Дніпропетровську кілька людей взяли на себе відповідальність за події, але вони були не одні, під ними був прошарок, приблизно сто тисяч людей населення, готового теж приймати рішення, нести відповідальність. Трагізм Донбасу в тому, що там не виявилося прошарку, здатного приймати рішення і нести відповідальність. Якби на це величезне місто знайшлося 200 тисяч людей, які б сказали «так» або «ні» чітко, вони фактично не дозволили б приймати рішення, а вони пустили події на самоплив. А коли прийшло усвідомлення, змінювати вже було нічого, пройшли точку неповернення. Я хочу сказати про Росію в цьому сенсі, не про Росію як країну, не про колективну відповідальність...
– Про Росію як військову силу, як про учасника агресії, як про суб'єкт військового втручання?
– Мені дуже не подобаються конфлікти, в яких бере участь Росія: там мирні жителі автоматично стають заручниками рішень військових. Я, наприклад, знаю з перших рук, що з самого початку політика людей зі зброєю на Донбасі була така, що в ситуацію залучалися мирні жителі. Наприклад, снайпер не займав просто поверх, величезна кількість приміщень в місті, грубо кажучи, де офіси, ні, снайпер йшов в гуртожиток, в якому половина населення діти, займав кімнату з дітьми. Ба більше, інша людина брала дітей, 10-15 осіб, це мені конкретна людина розповідала, їх не вбивали, ні, їх просто брали в заручники, дітей з цього гуртожитку.
