Андреас УмландКандидат історичних та політичних наук, старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва в Києві, головний редактор книжкової серії «Радянська та пострадянська політика і суспільство» видавництва «Ібідем» в Штутгарті
Чи може Україна сама себе захистити?У випадку повномасштабної війни з Росією Україна може зникнути як держава. Навіть найрадикальніші реформи не вирішать проблему безпеки України.
Яким чином можна забезпечити національну безпеку України в умовах тривалої загрози з боку Москви? Існує ідея, широко розповсюджена в Україні і популярна серед багатьох друзів Києва на Заході, що країна може і повинна самостійно досягти необхідного для подальшого стримування російської агресії рівня військової, економічної та політичної могутності.
Дивно, але чимало серйозних коментаторів вважають, що поєднання розумної модернізації, рішучих реформ і глибокої трансформації стане панацеєю проти всіх проблем України, включаючи фундаментальну проблему військової безпеки. Протягом 2014-2016 років, як вважають деякі, українська армія показала, що може воювати, а зараз українській державі потрібно, перш за все, повністю перебудуватися, особливо у військовій сфері. Зміцнити армію, поліпшити її підготовку і зробити по-справжньому боєздатною – таким чином Україна, на думку деяких, зможе в майбутньому стримувати російський імперіалізм власними силами.
Звичайно, ці заходи і реформи самі по собі правильні і дуже потрібні. Однак очікування від результатів навіть повної їхньої імплементації не повинні бути завищеними. Вузький фокус на забезпеченні національної безпеки тільки через реформи держави і нарощування військової потужності може також привести до геополітичного ескапізму. Те, що Україна намагається стати сильнішою з військової точки зору похвально та необхідно. Але такий підхід може бути контрпродуктивним у тому сенсі, що відверне Київ від активної роботи з досягнення іншого, не менш важливого, завдання, або що це завдання відійде на другий план для українських і західних політиків. Йдеться про необхідність запровадження України в одну з міжнародних систем безпеки.
Вузький фокус на забезпечення національної безпеки тільки через реформи і нарощування військової потужності – свого роду геополітичний ескапізм
Звичайно, українці та їхні західні друзі повинні докласти максимум зусиль до реалізації реформ і проведення модернізації, у тому числі в армії. Причому вони повинні робити це більш енергійно. Але буде помилкою вважати, ніби за рахунок цих зусиль повністю вирішиться проблема безпеки України. Зосередження української та західної уваги виключно на питанні швидких реформ, глибокого економічного співробітництва і рішучої модернізації української армії може стати свого роду політичним седативним. Це може стати зручним виправданням для якогось небажання і нездатності Заходу і Києва думати про майбутнє Східної Європи в стратегічному плані.
Найгірший сценарій розвитку ситуації в цьому регіоні був нещодавно озвучений одним московським експертом: Москва може задіяти весь свій бойовий арсенал – військово-повітряні та морські сили, передові танки, кібер-інструменти і балістичні ракети – проти України. Тоді навіть добре реформована українська армія, швидше за все, буде розгромлена протягом декількох тижнів. Через величезну військово-технологічну перевагу Росії багато хто з українських солдатів (якщо не більшість) будуть або мертві, або поранені, або деморалізовані – незалежно від того, добре вони були підготовлені чи ні.
У випадку повномасштабної війни з Росією Україна може впасти як держава. Іноземний та внутрішній капітал, бізнес та інвестори почнуть масово залишати країну. Молоді, мобільні українці вирішать покинути країну, якщо зрозуміють, що вона не може захистити їх від озброєного до зубів агресора, і що в недалекому майбутньому в них не буде шансів налагодити в Україні гідне життя. Оскільки між Україною та Європейським Союзом немає природних перешкод, сотні тисяч (якщо не мільйони) українців просто перейдуть кордон з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, і вирушать далі – в Італію, Австрію, Німеччину, Нідерланди і т. д.
Серед деяких українських політиків, дипломатів та експертів ще поширена інша омана – на цей раз щодо НАТО. Якщо Київ буде наполегливо стукати в двері Альянсу і повністю відповідати його стандартам, то НАТО, рано чи пізно, доведеться відкрити свої двері Україні. Держава повинна, вважають вони, активніше впроваджувати стандарти НАТО, агресивно лобіювати в західних столицях ідею приєднання Києва до Альянсу і провести відповідний референдум усередині країни – тоді НАТО муситиме визнати Україну. Або, як мінімум, Брюссель прийме якусь спеціальну програму для України – свого роду «НАТО+». Україна, може, і не отримає повноцінного членства, але Альянс забезпечить країні, так сподіваються деякі, належний захист, дасть тверді гарантії безпеки і, якщо знадобиться, гарантії відповідного військового втручання.
Такі погляди щодо майбутнього армії України та її відносин з НАТО популярні серед багатьох лідерів думок і політиків в Україні, а також серед деяких друзів України на Заході. Працювати в цих напрямках, звичайно, варто. Тим не менш, надії на те, що таким чином можна вирішити проблему безпеки України, будуються на нереалістичних припущеннях. Українська армія навряд чи колись стане достатньо сильною, щоб самостійно стримати повномасштабне російське вторгнення – якщо Кремль на таке зважиться.
І поки Україна знаходиться в стані конфлікту з Росією, принаймні кілька (якщо не більшість) західноєвропейських країн-членів Північноатлантичної Ради будуть голосувати як проти вступу України в НАТО, так і проти активної військової підтримки НАТО Києва в його протистоянні з Москвою. Оскільки НАТО – не наднаціональна, а міжурядова організація, визначені країни континентальної Європи в ході потенційного голосування з приводу України використають своє право вето і заблокують вступ України в Альянс – незалежно від того, чи готова вона до вступу, чи ні. З тих же причин Києву не варто розраховувати на якісь серйозні гарантії військової безпеки з боку НАТО і, тим більше, з боку ЄС – стільки часу, скільки вона знаходиться в стані конфлікту з Росією. Таким чином, ні реформи самі по собі, ні НАТО як військовий союзник не вирішать проблему безпеки України.
Що ж Києву і Заходу в такому разі робити для покращення рівня міжнародної безпеки України? Замість того, щоб живити описані помилкові надії, Україна повинна не тільки реформувати свою армію і активніше співпрацювати з НАТО, але й працювати за такими чотирма напрямками:
1. Міжнародна дипломатія. Київ повинен домогтися надання країні передових оборонних озброєнь відповідної якості і в достатній кількості, таких як протитанкові та зенітні ракети, новітні розвідувальні пристрої тощо. Така зброя могла б передаватися окремими членами НАТО (або іншими країнами) Україні, або вироблятися на спільних україно-західних військових підприємствах всередині країни.
2. Києву потрібно посилено продовжити переговори з двома західними країнами-підписантами відомого Будапештського меморандуму – США і Великобританією – для відновлення, конкретизації та опрацювання тих гарантій безпеки, які ці держави дали Києву в 1994 році. В ідеальному випадку це могло б привести до підписання нового документу, до якого, можливо, могли б приєднатися й інші охочі країни-підписанти Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
3. Українському МЗС слід серйозніше спробувати побудувати східноєвропейську формальну або хоча б неформальну регіональну міждержавну коаліцію (Міжмор'я/Intermarium) з такими країнами, як Польща та Румунія. Останні повинні бути зацікавлені в стабільній, обороноздатній і динамічній українській державі задля забезпечення власних національних інтересів (наприклад, запобігання припливу великої кількості українських біженців).
4. ЄС і його членів пора переконати в тому, щоб вони вже сьогодні послали публічний сигнал Кремлю, пояснивши, які додаткові економічні й індивідуальні санкції будуть накладені на Росію Брюсселем у разі нового військового російського наступу або гібридних атак на Україну.
Україні як політичному формуванню і потенційному об'єкту для інвестицій потрібно домогтися хоч якогось рівня безпеки. Це станеться лише тоді, коли московське керівництво і більш широкі кола російської еліти цілком усвідомлять, з якими викликами їм доведеться зіткнутися в разі нової ескалації російсько-українського конфлікту.
Захід й інші друзі України повинні почати мислити глибше і вийти за рамки підтримки внутрішніх реформ або просування примарної поки що ідеї членства в НАТО. Українська держава зможе стати успішною контрмоделлю путінської системи тільки в тому випадку, якщо буде (одночасно з триваючими реформами) оснащена передовими оборонними озброєннями, скористається підтримкою США і Британії (як підписантів Будапештського меморандуму), а також вмонтується у східноєвропейську систему безпеки. Тут важлива також офіційна готовність ЄС ввести проти Росії набагато болючіші санкції в разі реалізації найгіршого сценарію.
http://nv.ua/ukr/opinion/umland/chi-ukrajina-mozhe-sama-sebe-zahistiti-348724.html
