Там щось Тарас розповідає.
Батько не вірив, що його вб'ють. Думав, не посміютьВ'ячеслав Чорновіл посивів 1998 року – коли розколовся Народний рух
У дитинстві батька бачив епізодично. Не мав того, що називають сімейним життям. Мама виховувала батьковим іменем. Коли отримував двійку, казала: "Уяви, як батькові буде, як побачить щоденник?" Через це переживав. Думав: КГБісти і так над ним знущаються, а ще будуть потурати сином-лайдаком і хуліганом. Старався робити все якнайкраще. Через це не почав палити.
Багато кого побачив у будинку матері на вул. Спокійній, 13, у Львові. Крізь нього проходили всі, хто в 1960-ті поверталися зі сталінських таборів. Там батько вперше зустрівся з ветеранами ОУН-УПА і січовими стрільцями.
З нами жила журналістка Людмила Шереметьєва, дружина історика Ярослава Дашкевича. Вона допомагала самвидаву. Коли КГБісти вривалися з обшуками, мама ховала всі папери у мою коляску. Тітка Віра клала мене зверху і вивозила гуляти. На прогулянці я підмочував самвидав і батькові статті.
1967-го батькові дали три роки таборів за "наклепи на радянський державний устрій". Покарання відбував у Піщанській колонії на кордоні між Вінниччиною і Молдавською Республікою. Ми поїхали на побачення. Воно було коротким. На столі стояла перегородка, доторкнутися до батька не міг. У кімнаті ми були втрьох, але за нами слідкували. Коли мама почала передавати дані про те, кого заарештували, у кімнату увірвався КГБіст. Почав кричати на батька. Це нагадало сцену з книжки, де жандарм у білому мундирі душить революціонера.
https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_batko-ne-viriv-scho-jogo-vbyut-dumav-ne-posmiyut/743275Коли фракція Руху висловила батьку недовіру, вночі демонстративно захопили його кабінет у Верховній Раді. У коридор повикидали речі. Досі не можу спокійно дивитися на В'ячеслава Кириленка. Він вийшов із кабінету останнім. Двома пальцями виніс батькові домашні капці й демонстративно жбурнув на купу.
