До речі, за останній час я не раз подумками верталась у початок війни 1941 року. І зараз дуже добре уявляю настрій населення тоді, коли постійно люди чули, що здали те, розбомбили це, узято в полон. Зараз кожного часу кидаєшся до Інтернета, до новин. Постійно вмикнений телевізор. Так хочеться знати новини і дуже мрієш про якусь добру чи обнадійливу новину. А їх все немає. І лише відчуття того, що скоро ворог прийде і до твого міста, до твоєї хати. Так і люди у 41-му припадали вухом до радіоприймачів, затямив подих. Пам*ятаєте? А інформації було куди менш, ніж зараз. Але я відчуваю себе зараз у їх шкірі. Безпорадність і своя, і нашої влади, і наших військових підрозділів. Повна якась незахищенність і повна невпевненність у майбутнє: і своє, і країни.
