подтверждаю месяц назад была в гостях одногрупница из израиля примерно тоже рассказывала
Я вибачаюсь за офтоп. Просто напливли спогади після вашого дописування.
А до мене на початку вересня приїзджає подруга. Ми з нею дружили з 5-ти років. Жили по сусідству. От як дім заселяли, ми й познайомились. Їх сім*я отримала квартиру в Харкові і були дуже раді, бо до того їх селили то у Казахстані, то в Узбекістані. В Україну їхати забороняли - це сім*я білоемігрантів та й подруга теж не у СССР народилась. Бабуся в неї Сорбонну закінчила. А дядька бабусін був казначеєм у Денікіна. Кажуть, все золото армії денікінської у Доні потопив, щоб більшовикам не дісталося (може брешуть).
Дідусь подруги у неділю брав нас з собою і вів до ресторану, щоб навчити гарним манерам, розбиратися у меню та блюдах. Це були рафіновані руські дворяне. Чого не скажеш про батька подруги (він був з кубанських казаків).
Подруга у студентські роки довго зустрічалася з одруженим чоловіком. І коли зрозуміла, що дружину він не покине, народила собі дочку і виховувала її сама.
А коли дитині було вже 14 років, на порозі з*явився той чоловік. Він вже тоді був громадянином Ізраїля, розлучений і приїхав забрати до себе і подругу, і дочку. Ой, що було..... Ви не уявляєте, який антисеміт був батько подруги! Він, навіть, не знав від кого його улюблена онучка.
Коротше, поїхала вона, вже багато років там влаштована, працює і їй подобається. Тільки от любов до чоловіка пройшла ще тоді, коли вирішила сама собі дитину народити. Поїхала від самотності.
От таким буває життя.
