РУБІКОН.
Я усіх щиро вітаю!
Ще раз хочу подякувати за ті тисячі слів підтримки, що ви мені написали. Я це дуже ціную!
Тиждень видався ще той. На жаль, крім позитивної підтримки, ажіотаж, викликаний публікацією наказу про моє покарання, став чинником для консолідації сил, що бажають мене "поставити в стойло".
Тиск на мене посилюється щохвилини. Тепер командування намагається:
- знайти винних в тому, що копія наказу про моє покарання виявилася у мене на руках;
- знайти відповідь як копія наказу попала в інтернет;
- притягти мене до відповідальності за викладання в інтернет "службової документації".
Для цього залучено "кращі і найвідданіші сили". Кумедно бачити, як вони збираються в прийомних генералів з блокнотами в руках і з рабською відданістю в очах в чекають чергового консиліуму "що робити із тим майором"?
Для боротьби зі мною на просторах Фейсбуку використовується ціла структура, завдання якої є поширення про мене неправди та поливання мене брудом. Найчастіше, це наспіх зклепані акаунти, які розповідають всім про те, що ніби мене знають або зі мною нібито служили. Це у них називається "протидією" і роблять вони це, доречі, за гроші платників податків.
Вони підняли мою особову справу і шукають будь яку інформацію з мого минулого, що може спаплюжити моє ім'я. Мені дзвонять офіцери, колишні співслужбовці, і розповідають, що на них чиниться шалений тиск аби вони визнали, що я поганий офіцер і публічно про це заявили.
Але ж я готовий і до цього!
Моя аудиторія це величезний пласт офіцерів, які підходять і тиснуть руку, щиро бажаючи мені удачі зі словами "дістало". Цим офіцерам хочу зараз сказати, що я не зверну зі шляху, поки не доб'юся правди і ваша підтримка для мене дуже важлива!
А ще бачу один прогнозований совковий аспект: мене "прибирають". На момент публікації наказу про покарання в ЗМІ, я подав документи на перевід з Командування Сухопутних військ до Центру морально-психологічного забезпечення де я мав би змогу виїзджати на передову і сіяти українські цінності серед особового складу. Серед тих, кому зараз найважче. Ті цінності, за які мене і поважає більшість, хто мене особисто знає. Як людина з бойовим досвідом. І ось, коли цей процес підійшов до свого логічного і успішного завершення, після того, як моя історія стала надбанням громадськості, один генерал відмовився підписати мої документи про переведення саме через ажіотаж, що піднявся навколо мене. Формальної причини поки що не знаю, але я доб'юся її у вигляді конкретного документу. Як мені сказали кілька офіцерів: "ех, Рома! Ну почекав би ти з викладанням наказу ще день і все б підписали, а вже потім можна було і опубліковувати".
Тепер керівники пропонують мені, в терміновому порядку, знайти собі деінде місце де я буду служити, але при цьому паралельно ведучи роботу з начальниками, що б ті не надумали брати мене до себе. Або пропонують піти з пониженням і подалі від Києва, де приберуть при першій ліпшій нагоді з іншої формальної причини. Військові знають як це робиться.
Але хочу вам нагадати, нешановні любителі совкових тоталітарних методів "ламання через коліно" - офіцер-не раб і не слуга. І служимо ми вже точно не вам, а Україні і українському народові.
Пам'ятайте про це.
Принаймні я буду про це вам нагадувати поки живу. Служитиму або ні. Без погон для цього відкриється ще більше можливостей.
Маю честь!
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1599682883512084&id=100004111636825
