1. Коли була розпочата ця війна?
Ця війна була розпочата не 24 серпня 2014 року, коли батальйонно-тактичні групи регулярних російських військ перетнули міжнародно визнаний російсько-український кордон і вторглися на територію України.
Вона була розпочата не в ніч з 6 на 7 квітня 2014 року, коли диверсійні групи спецназу ГРУ почали захоплення адміністративних будівель у містах Східного Донбасу.
Путінська війна проти України була розпочата 27 липня 2013 року
Вона була розпочата не в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли група російського спецназу захопила будівлю Верховної Ради в Сімферополі.
Вона не була розпочата і 20 лютого 2014 року, в дату, викарбувану Міністерством оборони Росії як початок військової операції щодо захоплення півострова на медалі «За повернення Криму».
Путінська війна проти України, яка з кожним днем ризикує перетворитися на набагато масштабнішу війну в Європі та світі, була розпочата 27 липня 2013 року.
2. Мета цієї війни
Цього дня Володимир Путін оголосив про де-факто початок війни проти України, виступивши в Києві на конференції «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України».
У цій промові він уперше публічно назвав російський, український і білоруський народи єдиним народом і оприлюднив мету того, що він скромно назвав майбутньою роботою: об’єднання Росії та України в рамках однієї держави:
«... Як зазначено у вашому порядку денному і основних тезах, – значення цивілізаційного вибору України. Повинен відразу обмовитися, що це не просто цивілізаційний вибір України. Адже на тому місці, де ми перебуваємо, як я вже сьогодні говорив, на дніпровській купелі, на київській купелі був зроблений вибір для всієї Святої Русі. Тут був зроблений вибір для всіх нас. Наші з вами предки, які жили на цих територіях, зробили цей вибір для всього нашого народу. «Для всього нашого народу», – я говорю так, маючи на увазі, що, безумовно, ми розуміємо сьогоднішні реалії, є і український народ, і білоруський, і інші є народи, і ми з повагою до всієї цієї спадщини ставимося, але в основі лежать, безумовно, наші спільні духовні цінності, які роблять нас єдиним народом...
Хрещення Русі стало тією самою великою подією, яка на століття визначила духовний і культурний розвиток Росії та України. Ми не маємо права забувати це братство, зобов’язані зберігати традиції наших предків. Вони разом збудували унікальну систему православних цінностей, зміцнилися у своїй вірі.
Звичайно, в України, власне кажучи, так само, як і в Росії, непроста доля. Я маю на увазі Середньовіччя, коли Україна була складовою частиною то одного, то іншого європейського центру, переходила то до однієї держави, то до іншої. Але думка про єдність заходу і сходу Русі, яка почалася тут, ще раз повторю, у київській і дніпровської купелі, завжди була присутня як на сході, так і на заході, де проживав наш народ. Із возз’єднанням сходу і заходу життя населення і так званої еліти України докорінно змінилося і змінилося, безумовно, на краще, це знають всі. Уродженці Києва та Львова, починаючи з ХVIII століття, стали господарями становища на науковому, літературному, церковному терені Росії...
Безліч малоросіян перебувало на дипломатичній, вищій державній службі в Росії, за кордоном і в центральних органах. Після возз’єднання з Росією в XVII-XVIII століттях Україна розвивається бурхливими темпами. Я нагадаю вам, вона стала головною житницею Росії. Наприкінці ХIХ століття Донецький басейн перетворився на один із головних гірничодобувних і металургійних центрів Росії, а Одеса стала одним із головних морських портів Російської імперії...
... наше спільне історичне минуле, воно є нашою перевагою, основою для будівництва нових інтеграційних зв’язків. У нас з вами, дякувати Богу, сьогодні єдина транспортна система, єдина енергетична система, електроенергетика, у нас глибока кооперація між цілою низкою найважливіших галузей економіки, без якої ефективно розвиватися відповідні підприємства, цілі галузі економіки не в змозі. Сьогодні відбувається дуже напружена конкурентна боротьба на світових ринках за ці ринки. І впевнений, що переважна більшість присутніх тут розуміє, що, тільки об’єднуючи зусилля ми можемо бути конкурентоспроможними і виграти в цій досить жорсткій конкурентній боротьбі. Водночас у нас є всі підстави вважати, що ми можемо і повинні це зробити.
Ви знаєте, що на пострадянському просторі відбуваються різні процеси, пов’язані з інтеграцією... Питання тільки в тому, як ми домовимося про спільну роботу на абсолютно рівноправних, чесних, зрозумілих і прозорих умовах.
Я знаю, яку велику роботу ви проводите у напрямку пошуку найбільш оптимальних шляхів співпраці між Росією і Україною. Хочу вам за це сердечно подякувати і побажати вам успіхів».
3. Лінгвістична агресія проти України, заперечення української державності з боку Володимира Путіна
У тому ж виступі поряд із формулюванням стратегічної мети війни Путін зробив прямий, що виключає будь-яку двозначність, випад проти суверенної України, де-факто відмовивши їй у наявності у неї державності. Путін застосував щодо назви сусідньої країни (Україна) не прийменник «в», який традиційно використовується в російській мові щодо незалежних держав, а прийменник «на», який зазвичай використовується щодо територій, які не мають ознак державності:
«До кінця ХIХ століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі».
(Нині вибір носіями російської мови вживання форми «на Україні» є не лише порушенням літературної норми російської мови, яка вимагає використання прийменника «в» з назвою суверенної держави, але і несвідомою (чи усвідомленою) лінгвістичною відмовою від визнання існування такої держави в сучасній Україні. Докладніше про це дивіться в публікації: «Чому слід говорити «в Україні»?»)
На перший погляд, така заміна у використанні прийменників – із «в» на «на» – може видатися незначною деталлю, яка не заслуговує спеціальної уваги. Однак це не так. Володимир Путін виключно серйозно ставиться до такого роду «деталей». Протягом усього часу свого перебування на вищих державних постах у Росії (до 27 липня 2013 року) Путін у своїй офіційній промові використовував виключно правильну граматичну форму російської мови – «в Україні»:
19 грудня 2007 року, інтерв’ю журналу «Таймс»:
«Чомусь Сполучені Штати вирішили, що в Україні є частина політичної еліти...»
«Ось що зробили Сполучені Штати в Україні...»
4 березня 2013 року, зустріч із Віктором Януковичем:
«Але з точки зору соціально-економічної сьогодні, мені здається, ні в Україні, ні в Росії немає серйозних експертів, які б не вважали, що це [вступ до Митного союзу] для України виключно позитивний процес».
Точно така ж граматична форма «в Україні» до 27 липня 2013 року використовувалася і в усіх офіційних російських документах.
12 липня 2012 року, спільна заява президентів Росії і України за підсумками п’ятого засідання Російсько-Української міждержавної комісії:
«Окреме значення в поглибленні гуманітарних зв’язків матиме всебічна підтримка на державному рівні української культури та української мови в Російській Федерації та російської культури і російської мови в Україні».
12 липня 2012, декларація про зміст російсько-українського стратегічного партнерства
«Сторони надаватимуть підтримку українській мові в Російській Федерації та російській мові в Україні відповідно до загальноєвропейських норм, інтересів росіян і українців та завдань розширення всебічних зв’язків між людьми».
Слід звернути особливу увагу на те, що граматичну форму «в Україні» В. Путін використовував також ще вдень 27 липня 2013 року на двох заходах, що відбулися в Києві.
27 липня 2013 року, 14:20, початок зустрічі з Віктором Януковичем:
«Мені приємно відзначити, що ми з Вами постійно в особистому контакті перебуваємо: і Ви приїжджаєте до нас з робочими візитами, і я буваю в Україні – сьогоднішня зустріч зайве тому підтвердження».
27 липня 2013 року, 14:40, зустріч з членами Священного Синоду Української православної церкви Московського патріархату.
«Власне кажучи, це основна мета нашого перебування сьогодні в Україні, у Києві».
Однак не минуло й трьох годин, як Володимир Путін почав використовувати іншу, неправильну, граматичну форму – «на Україні».
27 липня 2013 року, 17:30, конференція «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України»:
«До кінця ХIХ століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі».
Відтоді – з вечора 27 липня 2013 року – Путін з назвою держави «Україна» використовує лише неправильну граматичну форму «на Україні».